"Глибокі води сивого Дніпра
Несуть історію мого народу.
Козацька кров, нестримна і жива,
Нуртує душу, кличе до походу.
Злітає в небо соколів сім'я,
І нищить гада, що повзе степами,
Непереможна, вільна і свята,
Постане з вічних вод моя держава..."(Інна Паламарчук)
"Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!.."(Степан Чарнецький, Григорій Трух)
«Пісня про матір» (слова Бориса Олійника, музика Ігоря Поклада) - надзвичайно красиве виконання а капела на п`ять голосів Театром пісні "Джерела".
"Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Іде війна народная,
Священний бій кипить!
Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!"
"Є другиня і друг.
А ось вже нема...
І причина не сварка,
І не спір, не образа.
Причина одна...
Брат і сестра.
А ось вже нема...
І причина не розбрат,
Не незгода і розлад,
Причина страшна..."(Alex Marti)
"...От які богатирі були — земля не держала!.. У нього, у того запорожця, сім пудів голова!.. А вуса у нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправе одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і трійка коней з повозкою проскочила. Вони на дванадцяти язиках уміли балакати; вони із води могли сухими виходити; вони уміли, коли треба, і сон на людей насилати, і туман, на кого треба, пускати, і в річки переливатися... Вони мали у себе такі верцадла, що, дивлячись у них, за тисячу верстов бачили, що воно у світі й робиться. Оце, як іти куди у поход, то він, хто там у їх був за старшого — чи ватажок який, чи сам кошовий - то він, кажу, візьме у руки верцадло, подивиться в нього та й каже: «Туди не ідімо, бо там ляхи ідуть, і туди не ідімо, бо там турки або татари заходять, а сюди ідімо, бо тут аж нікогісінько нема...»" (уривок з народного переказу)
"...Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря..."(переклад Максима Рильського)
Вірші Ліни Костенко: «Спинюся я і довго буду слухать», «Дзвенять у відрах крижані кружальця», «Усе моє, все зветься Україна», «Я прощаюся з рідним краєм».
"Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий. Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють. Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало — і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків..." (уривок з народного переказу)
"А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."(Володимир Даник)
"Нова радість стала", "А Пречиста Діва по світу ходила", "Бог предвічний", "Бог ся рождає", "В Вифлеємі днесь Марія", "В Вифлеємі новина", "Вітай, Ісусе", "Во Вифлеємі нині новина", "Возвеселімся всі купно нині", "Вселенная, веселися!", "Дивная новина: Нині Діва Сипа", "Землю Юдейську", "На небі зірка", "Небо і земля нині торжествують", "По всьому світу стала новина", "Свята ніч", "Спи, Ісусе, спи".
"У горах Карпатах на полонині Цадул росла маленька арніка. Навколо стояла тисяча різних трав і тисяча квітів, вони лепетали під вітром і слухали казки про Чугайстра. А маленька арніка цілі дні дивилася на сонце. "Яке воно миле й усміхнене! — говорила рослинка.— Я б хотіла бути схожою бодай на найтонший його промінець!" "Що ти кажеш! — шелеснув кмин.— Хіба можна квітці рівнятися до сонця? Цвіти, як я: скромно, зате суцвіть багато!" "Або як я: пахну, наче мед!" — хвалився медівник. "Ні, краще, як я! — порадила польова гвоздика і показала рожеву квітку-зірочку".
Сонце слухало їх з висоти і голубило кожну зеленинку..." (Зірка Мензатюк)
"Славна в Рюрика дружина,
Всім далась вона взнаки,
А Аскольд і Дір — найперші,
Найславніші вояки."(Олександр Олесь)
"Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…" (Володимир Підпалий)
"Не у хмарах – громом! Тихо, пелюстково
В серці озоветься – колосочком! – слово.
Хвилею стрімкою! Дзвінко, солов’їно –
Озоветься – цвітом! – слово – Україна…"(Володимир Даник)
"В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька.
Що я полюбила..."(Українська народна пісня)
"Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!"(Олена Лоза)
"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)
"Виріс, як кіт навсидячки.
Аж у п'ятах похололо.
Аж шкура на ньому горить.
Багатий, як пес на блохи.
Багато, хоч греблею гати.
Бачив, як свої вуха.
Бачив, як свою потилицю.
Вирядилась, як свиня в наритники.
Вискочив, як Кузьма з маку."(з народної творчості)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
