"Як не любить ту мову нашу?
Мені вона найкраща в світі,
Гарніша, ніж весняні квіти...
І, як найпершої любови,
Не заміню тієї мови!
її ніколи не віддам
В поталу недругам. Не дам
Над нею кпити і сміятись,
Щоб легкодухим не страхатись,
Скажу за тебе гнівне слово,
Моя ти рідна, горда мово!" (Пилип Вакуленко)Відомі українські поети й поетеси - Пилип Вакуленко, Віктор Геращенко, Антоніна Каніщєнко, Юрій Рибчинський, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Віктор Терен, Валентина Каменчук, Олесь Лупій, Марія Яновська, Галина Потопляк, Валентина Бондаренко, Надія Красоткіна, Лариса Вировець, Микола Тимчак, Юлія Косинська, Володимир Сіренко, Микола Максимов, Володимир Сосюра - створили вірші, що представлені у цій збірці.
"Добрий вечір тобі,
пане господарю!
Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!"
"Добрий вечір тобі, пане господарю", "Добрий вечір, щедрий вечір", "Щедрий вечір".
"Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги…" (Михайло Коцюбинський)
"Журавлі ключем летять
Піднебесним плаєм,
Діти радісно кричать
І довкола ну скакать
Прастарим звичаєм:Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!"(Іван Франко)
"Я так свій край люблю несамовито -
Сади квітучі, вишиті луги,
Де кольорів весною, мов налито,
В цвіту черемхи сквери й береги."(Тетяна Лісненко)
"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)
"Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій..."(Тарас Шевченко)
"Засвіти мені, ясная зоренько,
Приголуб же мене, моя доленько,
Щоб ранесенько я пробудилася,
Тихо Богові помолилася,
Божій Матері – нашій Заступниці,
Як навчили нас всі наші праотці,
Щоб землі я низенько вклонилася
І росою світанку умилася..."(Ірина Мацкова)
"Батьків Богдана Хмельницького не знає і не бачив ніхто. А на горі, де зараз церква, жив собі дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда і баби не було дітей, і вони по цьому журилися. Якось ранком вийшов дід з хати, почув ніби дитячий голос. Дід почав пробирати руками хміль і пішов туди, звідки чув голос. У густому-прегустому хмелю він знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а в голові в неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв дитину і поніс до хати, а сонце теж пішло за ним..." (з народної легенди)
"... Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, і співчував у зв'язку з накоєним печенігами. І зібрав дружинників, і прогнав печенігів у поле, і настав мир." (З української легенди)
"Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать іхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей у школі — це бесіда про здоров’я малюків. Я пояснював батькам, що їхнім дітям не задаватимуть домашніх завдань. Правила й визначення діти запам’ятовуватимуть (заучуватимуть) на уроці. Дома учням треба виконувати головним чином вправи, мета яких — сприяти глибокому осмисленню матеріалу..." (Василь Сухомлинський)
"У мене в кімнаті живе перепел у клітці. Мені приніс його один мій знайомий. Ліве крило у перепела перебите, він його трохи волочить і, звичайно, не може літати. А то б я його вже давно випустив, ще в кінці літа. Сіриком назвав перепела мій хороший приятель Петро. Бо перепел справді сіренький, з світлими грудьми, а на шиї під дзьобиком - чорна бархатна вузенька смужка. А Петро тільки прибіжить до мене - зразу до клітки з Сіриком і починає з ним розмовляти.... Коли в неділю зрання прийшов до мене Петро, він так само в першу чергу пішов привітатись з Сіриком. Але весь час з надією дивився на мене, чи не передумав я поїхати з ним за місто у цей погожий зимовий день..." (Олександр Копиленко)
"Зима ще тільки пред'явля права
на володіння небом і землею,
іще не засіва, а посіва,
а я стою між осінню і нею..."
(Володимир Підпалий)Кілька віршів Володимира Підпалого про зиму та Різдво Христове: "Зимовий етюд", "Передзим'я", "Зима ще тільки пред'явля права...", "Різдвяний мороз", "Морозний вечір", "Зимовий бір", "Снігурі", "Зайчик", "Кожух".
"Зозуля кує намистечко", "Зозуля кує "черевички"", "Зозуля маслечко колотить", "Сорока рано-вранці скрекоче..." – вірші-верлібри Василя Голобородька з циклу "Українська міфопоезія".
"І в мене був свій рідний край", "Ми єсть народ", "Сонет", "Село", "Де ви?", "Ми віримо", "Червоная калина" - вірші Богдана Лепкого, що складають добірку поезій про Україну, рідну землю.
"Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати!"(Тарас Шевченко)
"Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе: "А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки." Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла..." (з української народної казки)
"Це було тоді, коли на Київську Русь нападали орди татарські. Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпал гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді..." (з легенди)
"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)
