"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)
"Виріс, як кіт навсидячки.
Аж у п'ятах похололо.
Аж шкура на ньому горить.
Багатий, як пес на блохи.
Багато, хоч греблею гати.
Бачив, як свої вуха.
Бачив, як свою потилицю.
Вирядилась, як свиня в наритники.
Вискочив, як Кузьма з маку."(з народної творчості)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Ой весно-весняночко,
Сонячна паняночко,
Ти прилинь скоріш до нас
Талою водичкою,
Килимом-травичкою,
Журавлями у ранковий час."
(Микола Гринчук)
"О, Боже, глянь, як наша Україна
Припала ворогові на коліна!
Жорстоко наш народ вбивають,
Із рідної землі невинних проганяють..."
(Оксана Аннич)
"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)
Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: "Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках". "Це не так. Ми дуже вдячні тобі,— заперечило Колосся.— Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов..." (з народної легенди)
"Кожна людина формується не день, не лише в сім'ї, близькому оточенні, де знайомиться з традиціями, звичаями і звичками, вона вплетена в світові й локальні рамки часу. Хронологія подій, яка підводить до розуміння витоків, без знань про окремі долі людей, які жили до нас на нашій землі, або живуть поруч, особливо шанованих за великий внесок у тій чи іншій царині, може бути витлумачена і сприйнята неправильно. Люди, які говорять до нас своїми голосами через свої дії, твори, вчать нас, коригують, гармонізують, допомагають зрозуміти себе і шляхи розвитку кожного особисто й держави в цілому в майбутньому. Що може бути цінніше за людей?!" (Галина Мирослава)
"В цей день, в цей третій день
і голубінь небес
і яра зелень трав,
і біла віточка вишень —
все каже нам:
Воскрес! Воскрес!.."(Уляна Кравченко)
"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,
Прощай, пораднице моя..."(Андрій Малишко)
"Гаї шумлять", "Блакить мою душу обвіяла", "Не бував ти у наших краях!" — поезії Павла Тичини про красу рідного краю.
"Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили..."(Тарас Шевченко)
"Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою... Було колись..."(Тарас Шевченко)
"Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн..."(Тарас Шевченко)
"Ой на тому селезеню
Жупан куций,
І сам селезень
Чорноусий.
Гиля-гиля, селезню."("Гиля-гиля, селезню" - запис в альбомі Тараса Шевченка)
"Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
чи то в роки імперій, орд чи рад –
з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
щоб повернути незалежний лад."(Сергій Губерначук)
"Головне - не переставати мріяти про космос, і мрія здійсниться. На питання «чи важко стати космонавтом?», я відповідаю: «якщо цю мрію зміг втілити у життя хлопчик із буковинського села, її може здійснити будь-хто». Тут ніяких таємниць у мене немає. Все дуже просто – треба мати мрію, із якої все починається, і багато працювати». Серед сузір'ївців, я впевнений, є майбутні конструктори ракетної техніки, космонавти. Перед ними стоять завдання – створити принципово нові ракетні двигуни, принцип роботи яких полягав би у використанні природних сил і які існують у Всесвіті, – гравітаційних і електромагнітних. Освоєння далекого космосу, польоти на інші планети – ці завдання також будуть під силу сузір`івцям. Саме у такий спосіб вони зроблять внесок у підкорення космосу, прославлять себе і нашу державу." (Леонід Каденюк)
"Пряжку з Пряшева і пряжу з Ряшева
Везли машівці аж до Машева."(Галина Мирослава)
"Колядчане коляча́ лагідком
Колядує колядочку уцілок-цілком."(Галина Мирослава)
Оповідання Євгена Гуцала: "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга". Ця книга Євгена Гуцала "Дениско" - це оповідання про хлопчика Дениска, який жадібно пізнає і вбирає в себе розмаїтий навколишній світ. Коло його інтересів надзвичайно широке: його чарує природа, він відкриває для себе таємниці з життя звірів, птахів і рослин. Цікавиться хлоп'я і трудовими буднями односельців. Дія в цих оповіданнях відбувається у 50-х роках минулого століття.
