22 січня українці відзначають важливе національне свято – День соборності України. Саме 22 січня 1919 року було проголошено так званий Акт злуки – акт про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Соборність була надзвичайно важливою, певною мірою символічною, оскільки об’єднання українських земель було давньою заповітною мрією нашого народу. Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й не було скликано. Уже за два тижні уряд нової держави під натиском Червоної Армії був змушений залишити спочатку Київ, а потім – і територію України. Офіційно це свято відзначається лише протягом останніх кількох років, хоча Акт злуки відіграв надзвичайно важливу роль, визначивши на подальше розвиток нашої країни. Це був перший за останні років шістсот рішучий крок нашого народу до об’єднання.
Про те, яким був Шевченко, свідчать, насамперед, його твори. Адже вони — внутрішній світ, стан душі, духовність та мораль. Серед сучасників утвердилася думка, що він велет, геніальний поет, художник, мислитель, великий син народу. І це не пафосні слова, а свята правда. Таку оцінку генію дав час, склали уми. Але напевно можемо сказати, що ми до кінця ще не осягнули вагу світоча не лише України, а й усього людства. Бо сила його творчості не вписується у якісь межі. Вона по-новому розкривається перед новими поколіннями українців. Ця сила небезпідставно дає право твердити про пророчу сутність Тарасової творчості, осмислити яку сьогодні, жити його піднесеним духом більш ніж актуально. Шевченко вчить, переконує, кличе. Дає відповідь на безліч запитань сьогодення. Але зараз мова не про те. Хочеться глянути на Шевченка з іншого боку. Людського. Який завжди цікавий, бо за його творчою величчю проглядається фізичний образ великого українця. Яким він був як звичайна людина ? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Коли радів, а коли сумував? Може, у чомусь сумнівався, чимсь захоплювався? Яким був його побут, уподобання, характер, вдача?...
На 23 квітня припадає День святого Юрія, за язичницьких часів день Ярила. Цього дня весна сходить на землю і вступає у свої права, цим днем завершується давній язичницький цикл новорічних весняних свят. Юрій відмикає ключами землю, випускає тепло, росу, благословляє майбутні врожаї. Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю». Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрія вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротах, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротах, дверях тощо. Господині готували святковий обід із молочних страв та вперше доїли овець, виконували обряди на заворожування краси. (О. В. Ковалевський. "Українські традиції")
Про День святого Юрія розповідають у своїх книжках Олесь Воропай та Василь Скуратівський, а також читаємо про свято в українських енциклопедіях, укладачами яких є Ірина Сметана та Олексій Ковалевський.
23 серпня 2004 року на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки Незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України Указом Президента України було встановлено відзначати щорічно День Державного Прапора України. Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Під його знаменням українці йшли до проголошення самостійної України, до перемоги. Це прапор миролюбства. В усі віки і в усіх народів державний прапор був однією з найвищих і шанованих святинь. Прапор символізував єдність земель і племен. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї Батьківщини, прапор символізував стабільність держави й урочистість тих чи інших всенародних подій, свят, ритуалів.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу – Акт проголошення незалежності України. За цей Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На карті, світу постала нова самостійна держава – Україна, яку потім визнали всі країни світу.
Івана Купала — це день літнього сонцевороту, що є одним з найдавніших свят нашого народу. Символізує він єднання сонця і води, і головними його атрибутами є купальне дерево і опудало Марени. Купальне дерево дівчата прикрашають квітами, ягодами, стрічками і водять навколо нього хороводи. В інших селищах замість дерева роблять солом 'яне опудало — Марену. Одягають у жіночу сорочку, прикрашають. Після всіх веселощів і танців Марену кидають у воду. Якщо Марена — символ води, то палаюче колесо — символ сонця.
Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог. В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.
Починаючи з 2023 року Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церква зустрічають Різдво Христове в ніч з 24 на 25 грудня. Цей день є офіційним державним святом в Україні.
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
(Максим Рильський)
27 серпня 1856 року побачив світ видатний український письменник, поет, громадський діяч Іван Якович Франко. «…У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністром культури та освіти…» (Павло Тичина)
27 січня 1927 року народився Олекса Тихий. Він, уродженець Донеччини, став одним із найяскравіших представників українського руху опору другої половини ХХ століття. Філософ, правозахисник, педагог, публіцист, член-засновник Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Вперше заарештований у 1948 році за критику радянської виборчої системи. Перший тюремний термін отримав у 1957-му за те, що виступив із протестом проти вводу радянських окупаційних військ до Угорщини. Загалом, відбув у тюрмах і концтаборах майже 15 років. Помер від виснаження та хвороб у радянській в’язниці в травні 1984 року. Був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості й виняткової терпимості. Життєвий подвиг Олекси Тихого, та його побратимів, з Донеччини, Луганщини та Приазов’я – Василя Стуса, Івана і Надії Світличних, Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка є промовистою відповіддю усім тим, хто ще сумнівається що Донеччина – це правдешня Україна. Саме представники дисидентського, правозахисного середовища сформували модерну українську національну ідею, в основі якої є ідея прав людини, базована на Загальній Декларації Прав Людини. Сьогодні на лінії фронту наші бійці ціною свого життя тримають фронт проти безтями і хаосу. Олекса Тихий у другій половині минулого століття разом із малою горсткою дисидентів також тримали фронт Честі і Гідності українства. Пам’ятаймо про це! Світла пам’ять Олексі Тихому! Світла пам’ять усім борцям за волю України! (Павло Жебрівський)
27 січня 1839 року народився відомий вчений-етнограф, фольклорист, поет і журналіст, автор державного гімну України, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні Павло Чубинський.
День Конституції України — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України того ж дня 1996 року. День Конституції України — єдине державне свято, закріплене в самій Конституції. У червні 1996-го депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію. Це сталося на п'ятий рік після проголошення незалежності. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
…Була така в Галичині поетка. Її знають переважно як дитячу авторку. Свого часу вона активно брала участь в українських галицьких шкільних, просвітницьких справах, багато писала для дитячих журналів ("Світ дитини" і ін.), допомагала в складанні букварів та читанок. Наразі продовжують виходити її дитячі збірки, можна знайти її і в сучасних читанках (дитяча класика на кшталт "Українка я маленька, українці – батько й ненька…" чи "Мати наша мати, як голубка сива…" або такі шедеври дитячої поезії, як "Безконечні казочки"). Але насправді Марійка Підгірянка була не лише дитячою письменницею. У 1919 вона видала зовсім не дитячу поему "Мати-страдниця". Недитячими були її перші збірки: "Відгуки душі" (1908), втрачена "Краплини крові". Більшість її творів розкидано в різних тогочасних часописах. Марійка Підгірянка багато писала не тільки "актуальних" патріотичних, "виховних" віршів, але й чимало і чистої лірики – світлої, сумної, гіркої і трагічної.
Історія людства – багато в чому історія кривавих баталій. Переділ державних кордонів, бучні королівські шлюби та найбільші зради часто прописані в ній не людською мовою, а бряжчанням зброї: від найдавніших стріл та гаківниць до найсучасніших «Градів» та «Буків». Військова історія найчастіше ділить учасників битв на переможців і переможених – така, здавалося б, проста й безхитрісна діалектика: комусь – лавровий вінок, а комусь – вороння. Проте вінок далеко не завжди означає звитягу, а чорний ворон – неславу й забуття. Хід битви вирішується безпосередньо на полі, а от історична оцінка – справа набагато складніша. Тут уже право голосу мають і совість, і честь, і пам’ять – фактори вже не так військові, не так історичні, як суто цивілізаційні, суто людські. Ось чому 300 спартанців царя Леоніда овіяні світовою славою. Ось чому подвиг кількасот «крутян» досі надихає українців.
Петра і Павла — особливе свято,
Що хліборобства сутність розкрива:
І боязко, і любо зустрічати
Найбажанішу пору цю — ЖНИВА!За свій врожай молися, хліборобе!
Бо ж зараз ти й природа — сам на сам
І чи твоя молитва до вподоби
І полю, і серпу, і небесам?29 червня — день святих первоверховних апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, «Петра». У цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — «жито зажинати».
День Святого Андрія Первозваного припадає на 30 листопада. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва. В староукраїнському літописі, що датується ХІІІ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».
31 грудня — свято Меланки. Це — новорічний обряд, що залишився нам від наших предків. Зараз він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Головну роль у ньому грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Меланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати... Так Меланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом", до якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт з ріжками. Але заходять вони тільки до тих хат, де збираються дівчата, тож їм доводиться питатись у них дозволу зайти пощедрувати. Після веселощів хлопці і дівчата разом сідають до столу.
У народних легендах Святий Миколай — боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще Святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День Святого Миколая — найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День Святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.
