"До рідного слова торкаюсь душею" - добірка поезій про українську мову

 Пилип Вакуленко

МОЯ ТИ РІДНА, ГОРДА МОВО!

Як не любить ту мову нашу?  
Мені вона найкраща в світі,  
Гарніша, ніж весняні квіти...  
І, як найпершої любови,  
Не заміню тієї мови!  
її ніколи не віддам  
В поталу недругам. Не дам  
Над нею кпити і сміятись,  
Щоб легкодухим не страхатись,  
Скажу за тебе гнівне слово,  
Моя ти рідна, горда мово!

* * *

Віктор Геращенко

ДО РІДНОГО СЛОВА ТОРКАЮСЬ ДУШЕЮ…

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею —
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона — джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, — це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

* * *

Антоніна Каніщєнко

ВИВЧАЙТЕ МОВУ УКРАЇНСЬКУ

Вивчайте мову українську –
дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
прекрасну, милу і чудову,
як материнську пісню колискову.

* * *

Юрій Рибчинський

НАША МОВА

Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минучих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова —
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози Заповіту.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.

* * *

Дмитро Павличко

РІДНА МОВА
 
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

* * *

Іван Малкович

СВІЧЕЧКА БУКВИ «Ї»

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,

а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов'їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

* * *

Валентина Каменчук

МОВУ РІДНУ, СЛОВО РІДНЕ

Мову рідну, слово рідне
Має кожен із людей.
Наша мова українська
З наших уст лине, як пісня,
Л’ється кожен день.
Бережімо нашу мову  
І як маму полюбім,
Бо немає нам рідніших
В цьому світі все гарніших,
Як та мова наша рідна,
Найгучніша з-поміж мов.
Хай завжди говорить мова
І співає, і кричить,
Бо приємно її чути  
Добре нам із нею жить.
Колискова наша мова
Найпрекрасніша із мов,
Тарасова рідна мова
Найулюбленіша з мов.

* * *

Олесь Лупій

МОГУТНЯ СИЛА

Бог нам гарну мову дав,
Щоб ми не мовчали
І всі звуки і слова
Легко вимовляли.

Кожна літера — це знак,
Кожна загадкова,
Вони з'єднуються так,
Що виходить слово.

Мова — наш душевний код,
Даний нам від роду,
А без мови наш народ
Не був би народом.

Через відстані віків,
Як сила могутня,
Мова наших прабатьків
Лине у майбутнє.

* * *

Марія Яновська

НАША МОВА

Увібрала наша мова
Запах рідної землі,
Материнське щире слово,
Пісню в небі журавлів,
Спів трембіт, гірських потоків,
Гомін поля і лісів,
Синє небо, яснооке,
Дзвін пташиних голосів.

В рідній мові – мудрість слова,
В ній і сонце, і гроза,
І веселка кольорова,
Світла мамина сльоза.
Мов невичерпна криниця,
Щастя в ній і почуття,
Слово – ніжність, слово – криця,
Світ кохання і життя.

* * *

Галина Потопляк

РІДНЕ СЛОВО

Слова, слова. Ви знаки долі.
Ви рідні звуки золотаві.
Вас промовляють на Подолі.
Вас промовляють у Полтаві.
В селі малому там, де хащі.
На хуторі, де вишні білі.
Слова від мами - ви найкращі.
Слова від тата зрозумілі.
Ви є і перші, і останні.
Ви із колиски, що звисає.
Є пізні звуки й дуже ранні.
Але бува, що звук згасає.
І слово гине, йде з розмови.
І "веретено" - не сучасне.
І вже зима після Покрови,
І замість "гарне" - "кльове", "класне".
Слова пішли, бо постаріли.
Лишились черепки від кухлі.
Лишились печі ті, що гріли.
Лишились бодні, що протухли.
Живуть говірки, діалекти.
Вживаються човни, байдарки.
В студентів гаджети, конспекти.
Живуть і "часіки", й "дзиґарки".
І це все мова, це ознака
Рідні. Ми всі в одній садибі.
За кожну "коцюбу" подяка.
За кожну "борону" спасибі.
Спасибі за ці рідні звуки.
Пишім слова каліграфічно.
Хай промовляють їх правнуки.
Хай рідне слово живе вічно.

* * *

Валентина Бондаренко

УКРАЇНСЬКОЮ ГОВОРИ

Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь малоросом, сину мій, 
Українською говори.

Чи ідеш ти міською дорогою,
А чи стежкою на селі,
Говори українською мовою,
Бо живеш на своїй землі

І не слухай ворожих натяків, 
Мов "забули за сотні літ",
Це ж бо так, як забути матінку,
Що пустила тебе у світ.

Чуєш, як розмовляють соняхи,
Як шумлять густі явори,
Як від рідної мови сонячно!
Українською говори!

* * *

Надія Красоткіна

НАША МОВА

Щоб багатшу мову мати,
Треба слово добирати.
Величезний слів запас
Буде в кожного із нас.

То ж давайте, починаймо,
Слово в риму підбираймо!
Мова наша українська
Щира, рідна, материнська.

Дуже гарна і чудова,
Чиста, мила, світанкова.
В цілім світі найсвятіша,
Українцям найрідніша.

Наша мова веселкова,
Дивна, ніжна, калинова.
В ній усе — і небо, й квіти,
Рід людський, батьки і діти.

Наші звичаї чудові —
Хліб і сіль на рушникові.
Запальний гопак і пісня
Так звучить, аж серце тисне.

І співа вона в джерельці
Та живе у нашім серці.
Наша мова українська —
Щедра, світла, материнська!

* * *

Лариса Вировець

МОВА

Як мати воду дощову 
Збирала в дні далекоплинні — 
Цілющу, рідну, ледь живу 
збираю мову по краплині. 
Забутих предків мовчазних 
Блукають тіні по оселі... 
І я в думках — побіля них — 
Слова їх слізні та веселі, 
Пісні їх, розпачі та сум 
Вбираю спраглими вустами — 
Їх мелодійність і красу — 
Невже, як сніг, вона розтане 
І зникне? Дайте хоч ковток 
Живої мови — вгамувати 
Жагу пекучу. Зник місток: 
Джерельце всохло біля хати. 
— Чи є живий хто? Відгукнись! 
Промов до мене тихе слово!.. 
Відлуння, пан тутешніх місць, 
Мою підтримує розмову...

* * *

Микола Тимчак

РІДНЕ СЛОВО

Над старими яворами 
Білих буслів білі діти 
Зранку-раночку дзьобами 
Вчаться рідно клекотіти.
І рідненько тьохка в лузі 
Соловей до солов'яти, 
А мене навча матуся 
Рідним словом розмовляти.

* * *

Юлія Косинська

РІДНА МОВА

Велична, щедра і прекрасна мова, 
Прозора й чиста, як гірська вода, — 
То України мова барвінкова, — 
Така багата й вічно молода. 

Вона, як ніжна пісня колискова, 
Заходить в серце й душу з ранніх літ, 
Ця мова, наче пташка світанкова, 
Що гордо лине в свій стрімкий політ. 

* * *

Володимир Сосюра

РІДНА МОВА

Вивчайте, любіть свою мову, 
як світлу Вітчизну любіть, 
як стягів красу малинову, 
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові 
не згасне священний вогонь, 
як вперше промовлене слово 
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло, 
що креслить у небі путі, 
любіть свою мову й ніколи 
її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди, 
усе в ній, що треба нам, є, 
а хто свою мову забуде, 
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова, 
що сяє з небесних висот, 
і там, де звучить рідна мова, 
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн, 
що тьму подолав у бою. 
І той лиш пошани достоїн, 
хто мову шанує свою.

* * *  

Микола Максимов

Країна мовою жива

Країна мовою жива!
Життю і мові – честь і слава!
Не гине скошена трава –
Дощами зрошена отава…

Вбивали мову… І не раз!..
Ганьбили – стомлену від болю…
Багнет, спрямований у час,
Не переможе нашу волю!..

Країна знову ожила!
І сонце долю милувало –
Де мати сина сповила,
І щастю – пісню дарувала…

Осанна – колосу в жнива!
Життю і мові – честь і слава!..
Не гине скошена трава –
Дощами зрошена отава!..
(06.09.2010 р.)

* * *

Володимир Сіренко

МИ УКРАЇНЦІ

Ми українці – нація Тараса,
Ми – сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми – не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.
О! Скільки потекло кривавих рік!
Хотіли ополячити нас ляхи,
А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову
Жбурляли всіх у темряву й багно,
Залишилися ми і наша мова
Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,
В ній все – і грім, і шерехи гаїв.
У неї, мабуть, вчилися співати
Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,
І підкоряти щирістю світи.
Ми живемо – Івани та Миколи,
І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,
Не покривити наші язики.
Бо є Шевченки майже в кожній хаті,
Є Сагайдачні і Кармелюки.