Вислови про мову зі збірки Олекси Тихого «Мова - народ»


Мова народ Олекса Тихий
Фото обкладинки з видання
Тихий Олекса. МОВА – НАРОД. Висловлювання про мову та її значення в житті народу / Упорядник Олекса Тихий, післяслово Осипа Зінкевича. 2007, видавництво Смолоскип
 

МОВА РІДНА, СЛОВО РІДНЕ

Фрагменти з книги "Мова – народ"

Висловлювання про мову та її значення в житті народу.
Упорядкував Олекса Тихий


----------------------------

 

 

"Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пломенем взялося,
І людське серце розтопило."
   
   Тарас Шевченко
   

 

 

* * *

 

"Мова - вільний орган духу.
... доля української мови і літератури залежить від самого народу."

    Павло Житецький

 

* * *

 

"І померла мати, і прийшла біда до хати
І батько, щоб розраяти дрібненьких діток своїх
Прикликав малярів до своєї хати.
І приїхали маляри з далекої сторони,
Змалювали матір на білій стіні.
Змалювали очі, змалювали брови,
Та не змалювали тихої розмови."
    
    Народна пісня


    

* * *



"Мова народу - це найбільший національний скарб, і ми всі маємо його оберегати, в тому числі й авторитетними державними заходами..."

    Олесь Гончар

 

* * *


"Людина байдужа до рідної мови - дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу."

    Костянтин Паустовський

 

* * *

 

"Не грек ти і не варяг. Говори, користуйся своєю природною мовою. Не ти її вознесеш - вона тебе."

Павло Загребельний, "Диво", Київ - 1968, стор. 678.

 


* * *

 

"... знаю, що то, коли тобі своє слово забивають назад у горло. То - смерть людини. Та й навчитися чужої мови до пуття хіба можна? Лиш од своєї матері візьмеш всю глибінь і сутність, а чужого - самі вершки. Про хліб та воду ще спитати можна, а до душі ж - не сягнеш, не доберешся."

Павло Загребельний, "Диво", Київ - 1968, стор. 680.



"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування."

    Панас Мирний

 

* * *



"Мова - наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і викохав. Мова - втілення думки.
    Як парость виноградної лози,
    Плекайте мову, пильно й ненастанно
    Політь бур"ян, чистіша від сльози
    Вона хай буде!"

    Максим Рильский

 

* * *


"В світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління лишаються в мові - в спадщину потомкам. Мова є найважливіший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбтні покоління народу в одне велике, історичне ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя."

    Костянтин Ушинський.

 

* * *


"Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури. ...
Скалічена мова отупляє, оглупляє людину, зводить її мислення до примітива. Бо мова - це лад мислення, це віконця, через які людина бачить світ.
Хто не знає по-справжньому, а отже й не любить рідної мови, той неук і в інших мовах."

Василь Сухомлинський, "Українська мова й література в школі", N12, 1968 р., стор. 1 - 3.

 

 

* * *



"Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку.
Народна поезія України - апофеоз краси. Український народ проніс через століття рабства й неволі дорогоцінне багатство свого генія."

    Максим Горький.

 

* * *

 

 

"Мова багатомільйонного українського народу належить до числа найбільш розвинених і досконалих мов світу. Цією мовою створені немеркнучі й величні художні цінності - українська дожовтнева і радянська літературна класика, якою ми пишаємося, бо це вагомий внесок нашого народу у всесвітню художню скарбницю.
Українська мова серед інших мов відзначається особливою звучністю й мелодійністю, м'якістю й теплотою тону, що знаходить своє найповніше виявлення у народній пісні. ...
У ліфті московського готелю ми з товаришем розмовляємо про свої справи. Крім нас двох, присутня ще ліфтерша. Молодиця якось мило усміхнулась, а коли нам треба було вже виходити, зауважила:
- Вы украинцы? Как мягко вы разговариваете, я бы так не смогла.
Почути таку оцінку української мови з уст народу дуже приємно, уже хоч би тому, що в народному поцінуванні бере участь не тільки розум, а й почуття.
Незаперечною істиною є те, що мова - це найважливіший і всеохоплюючий засіб передачі інформації, як тепер прийнято говорити. Але самим лише спілкуванням, самою тільки інформативністю не вичерпується суспільне значення мови. Для нас, письменників, мова - це могутнє і єдине знаряддя створення художньо-естетичних цінностей.
Той, хто дивиться на мову тільки як на засіб спілкування, позбавляє себе найдорожчого в житті - голосу природи. Коли слабує на це письменник, він засуджує до цієї кари ще й своїх читачів. Як це прикро, але є й такі. ...
Мова - коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство. В той же час це й наша зброя в ідейній боротьбі, що постійно точиться між двома світами.
Дбаймо, щоб ця зброя завжди була гостра і гнучка, як шабля, ясна, як сонце."

Петро Панч: "Рідне слово", випуск 6, "Наукова думка", Київ - 1972, стор. 3-6.

 

* * *

 

"Я завжди шанував Україну, твій народ, українську мову. Як бачиш і розмовляю з тобою тільки українською мовою. Я вважаю, що коли ти поляк, литовець, росіянин чи й турок, поселився на цій благодатній землі, в українському місті, то маєш шанувати і тутешні звичаї, і мову, і людей, повинен бути людиною, а не свинею."

Юрій Колісниченко, Сергій Плачинда: "Неопалима купина", ЖС, Київ, 1968, стор.73.

 

* * *

 

"Ні, коли ти, перевертню, зрадив рідну матір, зрадив і зневажив та ще й намагався забути рідну мову, що всмоктав з молоком матері, коли ти зрадив народ, Україну, споживаючи український хліб, то все життя висітиме над тобою прокляття, і яка б не була в тебе кар'єра, повне черево, зовнішє благополуччя і тимчасові успіхи, щастя вже ти не матимеш, зраднику, і тебе все життя гризтиме хробак сумління і справедливої кари, і станеш ти нещасливим і невеселим, і мстивим та заздрісним, і знервованим та лютим, як звірюка. Ти бажатимеш усім зла, особливо ж тим, хто годує і терпить тебе на своїй землі, у хаті своїй, і здохнеш ти, як злодій чи вбивця, у великих муках; і які б там фанфари не звеніли над труною твоєю, всі подумки плюватимуть на твою могилу, і скоро вона щезне, перетреться, і не стане від тебе знаку на землі."

Юрій Колісниченко, Сергій Плачинда: "Неопалима купина", ЖС, Київ, 1968, стор. 95-96.

 

* * *

 

"Що тичиться до мови, то це така річ, що не мусе різнити щирих діячів слова, існих прихильників родини. Мені здається страшним та чудним непорозумінням, як от можна виступати з насміхом та погордою проти галичан з боку українців, чи навпаки, я не розумію вчинку д. Чайчанка. Доволі з нас і того содому, що коять "тверді" та усякі "філи", щоб, забувши живе діло народної освіти і собі причинитися до тієї гидкої розради, непотрібних та пустих суперечок. Я ніколи не був повітовим патріотом з язикового погляду; я тільки кажу, що мова мусить бути - щиро народною, мусить стратити потроху полонізми та всякі другі "чужизми", я не буду навіть допитуватись, якого вийстя те чи інше слово, мені треба лишень знати - вжите воно народом, чи ні. Народна мова так багата й широка, що затисняти її в рамки вузької граматичності та ще з крайового погляду - зовсім нерозсудна річ. По-моєму, мова поезій мусить бути граціозною, щоб, читаючи, не заплітався язик, щоб справляла естетичне враження."


Павло Грабовський, лист до Івана Франка: 1891 р., цитовано з "Хрестоматії матеріалів з історії української літературної мови", ч.1, Київ - 1961 р., стор. 93.

 

* * *


"Хоч і добре знали попередники Шевченка народну мову, але "вона не була для них "мовою одержаною з молоком матері", як початковий "дар слова" (М. Шагінян). ...
Про це говорив, до речі, Тарас Шевченко у 1847 році в передмові до другого, нездійсненого видання свого "Кобзаря": "Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, Петро Гулак-Артемовський хоть і чув так забув, бо в пани постригся". ...
Правий був Костомаров, що писав: "Шевченко, як поет, це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість... Шевченко говорить так, як ще й не говорив народ, але був уже готовий заговорити і тільки ждав творця споміж себе, який опанував би його мову, скарби мовні, а за цим творцем так само заговорить народ...""

Павло Плющ, "Історія української літературної мови", КиЇв - 1971 р., стор. 297.

 

* * *

 

"З усіх висловлювань Івана Франка випливає, що гідне місце в новій школі займатиме рідна мова. Це буде жива народна мова, яка й лежатиме в основі літератури. В шкільному курсі літератури велику питому вагу матиме народна творчість, читання якої у дитинстві на все життя вкорінює в душі людини любов до рідного слова, його краси."

В. Смаль, "Педагогічні ідеї Івана Франка", Київ - 1966, стор. 104.

 

* * *

 

"Незрівнянна сила впливу кіно на формування естетичного смаку багатомільйонного глядача зобов'язує нас невтомно і пильно берегти чистоту мови. Використовуючи всі її надбані віками скарби, треба очищати її від архаїзмів, провінціалізмів і того хвацького "новаторства", яке під маркою побутових словечок засмічує нашу мову зовсім так, як шуми і тріщання засмічують звучання радіопередачі, - іноді до такої міри, що вона здається вжеж ненормальною.

Олександр Довженко, "Слово у сценарії художнього фільму" (1954 р.), цит. за "Довженкові думи", Київ - 1968 р.

 

* * *

 

"Панас Мирний позитивно оцінював діяльність народних учителів, яка була спрямована на розвиток культури і освіти трудового селянства. Так, у своєму поздоровчому листі з приводу відкриття будинку освіти в селі Мануйлівці він писав: "Нехай же ось ця віра не покидає вас і в дальшому, а ваша незламанна наполегливість допоможе вам подолати всілякі перешкоди і вийти на широкий шлях мирного і вільного розвитку своєї рідної справи - освіти нашого темного люду своєю мовою, мистецтвом, наукою і всіляким іншим знаряддям людського розвитку і культури".

В.Окороков, "Педагогічні ідеї М.М. Коцюбинського", Київ - 1969, стор. 93.

 

* * *


 

"Літературна мова є засобом здійснення найвищих громадських і культурних завдань. Нею користуються державні й громадські організації та установи, школа, наука, художня література, газети, журнали, театр, радіо, кіно ...
Літературна мова - неоціненний народний скарб, і ставитись до неї треба творчо, уважно, дбайливо, особливо при спробах категоричного визначення деяких закономірностей її розвитку, зокрема становлення деяких норм."

Алла Коваль, "Культура української мови", "Наукова думка", Київ - 1964, стор. 8.

 

* * *

 

"Величезна кількість населення України користується, поряд з українською, також і російською мовою. Багато хто з цих мовців, говорячи по-російськи, послугується, власне кажучи, лише російською лексикою, вимовляючи слова за українськими нормами вимови, до яких вони звикли з дитинства і які підтримуються в них мовним середовищем.
У кожної мови є свої, властиві лише їй, особливості вимови голосних і приголосних звуків. Навіть такі споріднені мови, як російська і українська, теж помітно відрізняються вимовою звуків."

Алла Коваль, "Культура української мови", "Наукова думка", Київ - 1964, стор.128.

 

* * *

 

Свої завдання редакція "Нашого життя" сказала так: "Всіх нас в Росії старалися підвести під одну мірку, рахували, що тільки є росіяни, що нема ні українця, ні поляка, ні латиша, ні другого, душили всіх і все - не давали говорити на своїй рідній мові, заводити школи,  писати газети та інше, читати книжки..."
Отримавши свободу в революції, кожний з поневолених народів почав працювати на користь свого самовизначення державного і національного.
Отже і ми до свого часу були поневолені і не мали можливості виявити свою національну думку. Зараз поруч з другими народами маємо розпочати своє національне відродження. Зараз маємо розпочати працю над вихованням наших дітей в рідній мові. Ми не повинні встидатися своєї мови, котрою ми говорили з діда і прадіда, якою ми говорили між собою, бо нема кращої мови, як та, що є виссана з грудей рідної матері. Ніхто не має права вирвати нам найцінніший цей скарб наш, всякі поневолення в тій справі ні до чого не ведуть. ...
В нашій хаті повинна бути українська книжка, кожен повинен знати своїх українських письменників і діячів, повинен знати, яку вони зробили народові користь..."

Антін Верба: "Український календар", 1968 р., Українське суспільно-культурне товариство, Варшава, стор. 55.

 

-------------------------------------


У книзі “Мова — народ” зібрано документи і висловлювання видатних людей про мову (понад 250 авторів та документів). Упорядник збірки, учитель і правозахисник Олекса Тихий (1927-1984), член-засновник Української Гельсінкської групи, закінчив роботу над рукописом у 1976 році, але невдовзі після того був засуджений за “антирадянську діяльність”.

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Вислови про мову
Мова  –  духовний  скарб  нації. Вона є  найголовнішою ознакою народу,  що  дає  йому право називатися нацією. Саме мова формує і визначає  свідомість,  творить  людину,  культуру,  історію. Збираємо у цьому розділі вислови відомих людей про мову. 
 
Вислови про українську мову
"Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші." (Евлія Челебі)
 
 
 
 
 
 
Вислови про рідну мову
"Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі  глибинні  пласти  духовного  життя  народу,  його  історична  пам'ять, найцінніше  надбання  віків,  мова  -  це  ще  й  музика,  мелодика,  фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу." 

(Олесь Гончар)

 

 
 

До 90-річчя з дня народження Олекси Тихого - філософа, правозахисника, педагога, публіциста, представника українського руху опору другої половини ХХ століття

27 січня 1927 року народився Олекса Тихий. Він, уродженець Донеччини, став одним із найяскравіших представників українського руху опору другої половини ХХ століття. Філософ, правозахисник, педагог, публіцист, член-засновник Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Вперше заарештований у 1948 році за критику радянської виборчої системи. Перший тюремний термін отримав у 1957-му за те, що виступив із протестом проти вводу радянських окупаційних військ до Угорщини. Загалом, відбув у тюрмах і концтаборах майже 15 років. Помер від виснаження та хвороб у радянській в’язниці в травні 1984 року. Був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості й виняткової терпимості. Життєвий подвиг Олекси Тихого, та його побратимів, з Донеччини, Луганщини та Приазов’я – Василя Стуса, Івана і Надії Світличних, Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка є промовистою відповіддю усім тим, хто ще сумнівається що Донеччина – це правдешня Україна. Саме представники дисидентського, правозахисного середовища сформували модерну українську національну ідею, в основі якої є ідея прав людини, базована на Загальній Декларації Прав Людини. Сьогодні на лінії фронту наші бійці ціною свого життя тримають фронт проти безтями і хаосу. Олекса Тихий у другій половині минулого століття разом із малою горсткою дисидентів також тримали фронт Честі і Гідності українства. Пам’ятаймо про це! Світла пам’ять Олексі Тихому! Світла пам’ять усім борцям за волю України!  (Павло Жебрівський)

Останні коментарі до сторінки
«Вислови про мову зі збірки Олекси Тихого «Мова - народ»»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми