На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Вислови про мову зі збірки Олекси Тихого «Мова - народ»


Мова народ Олекса Тихий
Фото обкладинки з видання
Тихий Олекса. МОВА – НАРОД. Висловлювання про мову та її значення в житті народу / Упорядник Олекса Тихий, післяслово Осипа Зінкевича. 2007, видавництво Смолоскип
 

МОВА РІДНА, СЛОВО РІДНЕ

Фрагменти з книги "Мова – народ"

Висловлювання про мову та її значення в житті народу.
Упорядкував Олекса Тихий


----------------------------

 

 

"Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пломенем взялося,
І людське серце розтопило."
   
   Тарас Шевченко
   

 

 

* * *

 

"Мова - вільний орган духу.
... доля української мови і літератури залежить від самого народу."

    Павло Житецький

 

* * *

 

"І померла мати, і прийшла біда до хати
І батько, щоб розраяти дрібненьких діток своїх
Прикликав малярів до своєї хати.
І приїхали маляри з далекої сторони,
Змалювали матір на білій стіні.
Змалювали очі, змалювали брови,
Та не змалювали тихої розмови."
    
    Народна пісня


    

* * *



"Мова народу - це найбільший національний скарб, і ми всі маємо його оберегати, в тому числі й авторитетними державними заходами..."

    Олесь Гончар

 

* * *


"Людина байдужа до рідної мови - дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу."

    Костянтин Паустовський

 

* * *

 

"Не грек ти і не варяг. Говори, користуйся своєю природною мовою. Не ти її вознесеш - вона тебе."

Павло Загребельний, "Диво", Київ - 1968, стор. 678.

 


* * *

 

"... знаю, що то, коли тобі своє слово забивають назад у горло. То - смерть людини. Та й навчитися чужої мови до пуття хіба можна? Лиш од своєї матері візьмеш всю глибінь і сутність, а чужого - самі вершки. Про хліб та воду ще спитати можна, а до душі ж - не сягнеш, не доберешся."

Павло Загребельний, "Диво", Київ - 1968, стор. 680.



"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування."

    Панас Мирний

 

* * *



"Мова - наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і викохав. Мова - втілення думки.
    Як парость виноградної лози,
    Плекайте мову, пильно й ненастанно
    Політь бур"ян, чистіша від сльози
    Вона хай буде!"

    Максим Рильский

 

* * *


"В світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління лишаються в мові - в спадщину потомкам. Мова є найважливіший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбтні покоління народу в одне велике, історичне ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя."

    Костянтин Ушинський.

 

* * *


"Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури. ...
Скалічена мова отупляє, оглупляє людину, зводить її мислення до примітива. Бо мова - це лад мислення, це віконця, через які людина бачить світ.
Хто не знає по-справжньому, а отже й не любить рідної мови, той неук і в інших мовах."

Василь Сухомлинський, "Українська мова й література в школі", N12, 1968 р., стор. 1 - 3.

 

 

* * *



"Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку.
Народна поезія України - апофеоз краси. Український народ проніс через століття рабства й неволі дорогоцінне багатство свого генія."

    Максим Горький.

 

* * *

 

 

"Мова багатомільйонного українського народу належить до числа найбільш розвинених і досконалих мов світу. Цією мовою створені немеркнучі й величні художні цінності - українська дожовтнева і радянська літературна класика, якою ми пишаємося, бо це вагомий внесок нашого народу у всесвітню художню скарбницю.
Українська мова серед інших мов відзначається особливою звучністю й мелодійністю, м'якістю й теплотою тону, що знаходить своє найповніше виявлення у народній пісні. ...
У ліфті московського готелю ми з товаришем розмовляємо про свої справи. Крім нас двох, присутня ще ліфтерша. Молодиця якось мило усміхнулась, а коли нам треба було вже виходити, зауважила:
- Вы украинцы? Как мягко вы разговариваете, я бы так не смогла.
Почути таку оцінку української мови з уст народу дуже приємно, уже хоч би тому, що в народному поцінуванні бере участь не тільки розум, а й почуття.
Незаперечною істиною є те, що мова - це найважливіший і всеохоплюючий засіб передачі інформації, як тепер прийнято говорити. Але самим лише спілкуванням, самою тільки інформативністю не вичерпується суспільне значення мови. Для нас, письменників, мова - це могутнє і єдине знаряддя створення художньо-естетичних цінностей.
Той, хто дивиться на мову тільки як на засіб спілкування, позбавляє себе найдорожчого в житті - голосу природи. Коли слабує на це письменник, він засуджує до цієї кари ще й своїх читачів. Як це прикро, але є й такі. ...
Мова - коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство. В той же час це й наша зброя в ідейній боротьбі, що постійно точиться між двома світами.
Дбаймо, щоб ця зброя завжди була гостра і гнучка, як шабля, ясна, як сонце."

Петро Панч: "Рідне слово", випуск 6, "Наукова думка", Київ - 1972, стор. 3-6.

 

* * *

 

"Я завжди шанував Україну, твій народ, українську мову. Як бачиш і розмовляю з тобою тільки українською мовою. Я вважаю, що коли ти поляк, литовець, росіянин чи й турок, поселився на цій благодатній землі, в українському місті, то маєш шанувати і тутешні звичаї, і мову, і людей, повинен бути людиною, а не свинею."

Юрій Колісниченко, Сергій Плачинда: "Неопалима купина", ЖС, Київ, 1968, стор.73.

 

* * *

 

"Ні, коли ти, перевертню, зрадив рідну матір, зрадив і зневажив та ще й намагався забути рідну мову, що всмоктав з молоком матері, коли ти зрадив народ, Україну, споживаючи український хліб, то все життя висітиме над тобою прокляття, і яка б не була в тебе кар'єра, повне черево, зовнішє благополуччя і тимчасові успіхи, щастя вже ти не матимеш, зраднику, і тебе все життя гризтиме хробак сумління і справедливої кари, і станеш ти нещасливим і невеселим, і мстивим та заздрісним, і знервованим та лютим, як звірюка. Ти бажатимеш усім зла, особливо ж тим, хто годує і терпить тебе на своїй землі, у хаті своїй, і здохнеш ти, як злодій чи вбивця, у великих муках; і які б там фанфари не звеніли над труною твоєю, всі подумки плюватимуть на твою могилу, і скоро вона щезне, перетреться, і не стане від тебе знаку на землі."

Юрій Колісниченко, Сергій Плачинда: "Неопалима купина", ЖС, Київ, 1968, стор. 95-96.

 

* * *

 

"Що тичиться до мови, то це така річ, що не мусе різнити щирих діячів слова, існих прихильників родини. Мені здається страшним та чудним непорозумінням, як от можна виступати з насміхом та погордою проти галичан з боку українців, чи навпаки, я не розумію вчинку д. Чайчанка. Доволі з нас і того содому, що коять "тверді" та усякі "філи", щоб, забувши живе діло народної освіти і собі причинитися до тієї гидкої розради, непотрібних та пустих суперечок. Я ніколи не був повітовим патріотом з язикового погляду; я тільки кажу, що мова мусить бути - щиро народною, мусить стратити потроху полонізми та всякі другі "чужизми", я не буду навіть допитуватись, якого вийстя те чи інше слово, мені треба лишень знати - вжите воно народом, чи ні. Народна мова так багата й широка, що затисняти її в рамки вузької граматичності та ще з крайового погляду - зовсім нерозсудна річ. По-моєму, мова поезій мусить бути граціозною, щоб, читаючи, не заплітався язик, щоб справляла естетичне враження."


Павло Грабовський, лист до Івана Франка: 1891 р., цитовано з "Хрестоматії матеріалів з історії української літературної мови", ч.1, Київ - 1961 р., стор. 93.

 

* * *


"Хоч і добре знали попередники Шевченка народну мову, але "вона не була для них "мовою одержаною з молоком матері", як початковий "дар слова" (М. Шагінян). ...
Про це говорив, до речі, Тарас Шевченко у 1847 році в передмові до другого, нездійсненого видання свого "Кобзаря": "Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, Петро Гулак-Артемовський хоть і чув так забув, бо в пани постригся". ...
Правий був Костомаров, що писав: "Шевченко, як поет, це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість... Шевченко говорить так, як ще й не говорив народ, але був уже готовий заговорити і тільки ждав творця споміж себе, який опанував би його мову, скарби мовні, а за цим творцем так само заговорить народ...""

Павло Плющ, "Історія української літературної мови", КиЇв - 1971 р., стор. 297.

 

* * *

 

"З усіх висловлювань Івана Франка випливає, що гідне місце в новій школі займатиме рідна мова. Це буде жива народна мова, яка й лежатиме в основі літератури. В шкільному курсі літератури велику питому вагу матиме народна творчість, читання якої у дитинстві на все життя вкорінює в душі людини любов до рідного слова, його краси."

В. Смаль, "Педагогічні ідеї Івана Франка", Київ - 1966, стор. 104.

 

* * *

 

"Незрівнянна сила впливу кіно на формування естетичного смаку багатомільйонного глядача зобов'язує нас невтомно і пильно берегти чистоту мови. Використовуючи всі її надбані віками скарби, треба очищати її від архаїзмів, провінціалізмів і того хвацького "новаторства", яке під маркою побутових словечок засмічує нашу мову зовсім так, як шуми і тріщання засмічують звучання радіопередачі, - іноді до такої міри, що вона здається вжеж ненормальною.

Олександр Довженко, "Слово у сценарії художнього фільму" (1954 р.), цит. за "Довженкові думи", Київ - 1968 р.

 

* * *

 

"Панас Мирний позитивно оцінював діяльність народних учителів, яка була спрямована на розвиток культури і освіти трудового селянства. Так, у своєму поздоровчому листі з приводу відкриття будинку освіти в селі Мануйлівці він писав: "Нехай же ось ця віра не покидає вас і в дальшому, а ваша незламанна наполегливість допоможе вам подолати всілякі перешкоди і вийти на широкий шлях мирного і вільного розвитку своєї рідної справи - освіти нашого темного люду своєю мовою, мистецтвом, наукою і всіляким іншим знаряддям людського розвитку і культури".

В.Окороков, "Педагогічні ідеї М.М. Коцюбинського", Київ - 1969, стор. 93.

 

* * *


 

"Літературна мова є засобом здійснення найвищих громадських і культурних завдань. Нею користуються державні й громадські організації та установи, школа, наука, художня література, газети, журнали, театр, радіо, кіно ...
Літературна мова - неоціненний народний скарб, і ставитись до неї треба творчо, уважно, дбайливо, особливо при спробах категоричного визначення деяких закономірностей її розвитку, зокрема становлення деяких норм."

Алла Коваль, "Культура української мови", "Наукова думка", Київ - 1964, стор. 8.

 

* * *

 

"Величезна кількість населення України користується, поряд з українською, також і російською мовою. Багато хто з цих мовців, говорячи по-російськи, послугується, власне кажучи, лише російською лексикою, вимовляючи слова за українськими нормами вимови, до яких вони звикли з дитинства і які підтримуються в них мовним середовищем.
У кожної мови є свої, властиві лише їй, особливості вимови голосних і приголосних звуків. Навіть такі споріднені мови, як російська і українська, теж помітно відрізняються вимовою звуків."

Алла Коваль, "Культура української мови", "Наукова думка", Київ - 1964, стор.128.

 

* * *

 

Свої завдання редакція "Нашого життя" сказала так: "Всіх нас в Росії старалися підвести під одну мірку, рахували, що тільки є росіяни, що нема ні українця, ні поляка, ні латиша, ні другого, душили всіх і все - не давали говорити на своїй рідній мові, заводити школи,  писати газети та інше, читати книжки..."
Отримавши свободу в революції, кожний з поневолених народів почав працювати на користь свого самовизначення державного і національного.
Отже і ми до свого часу були поневолені і не мали можливості виявити свою національну думку. Зараз поруч з другими народами маємо розпочати своє національне відродження. Зараз маємо розпочати працю над вихованням наших дітей в рідній мові. Ми не повинні встидатися своєї мови, котрою ми говорили з діда і прадіда, якою ми говорили між собою, бо нема кращої мови, як та, що є виссана з грудей рідної матері. Ніхто не має права вирвати нам найцінніший цей скарб наш, всякі поневолення в тій справі ні до чого не ведуть. ...
В нашій хаті повинна бути українська книжка, кожен повинен знати своїх українських письменників і діячів, повинен знати, яку вони зробили народові користь..."

Антін Верба: "Український календар", 1968 р., Українське суспільно-культурне товариство, Варшава, стор. 55.

 

-------------------------------------


У книзі “Мова - народ” зібрано документи і висловлювання видатних людей про мову (понад 250 авторів та документів). Упорядник збірки, учитель і правозахисник Олекса Тихий (1927-1984), член-засновник Української Гельсінкської групи, закінчив роботу над рукописом у 1976 році, але невдовзі після того був засуджений за “антирадянську діяльність”.

 

 

 Дивіться також на нашому сайті:

Вислови про мову
Мова  –  духовний  скарб  нації. Вона є  найголовнішою ознакою народу,  що  дає  йому право називатися нацією. Саме мова формує і визначає  свідомість,  творить  людину,  культуру,  історію. Збираємо у цьому розділі вислови відомих людей про мову. 
 
Вислови про українську мову
"Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші." (Евлія Челебі)
 
 
 
 
Вислови про рідну мову
"Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі  глибинні  пласти  духовного  життя  народу,  його  історична  пам'ять, найцінніше  надбання  віків,  мова  -  це  ще  й  музика,  мелодика,  фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу." 
(Олесь Гончар)

Останні коментарі до сторінки
«Вислови про мову зі збірки Олекси Тихого «Мова - народ»»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар