У розділі "Календар подій" надаємо інформацію про свята, що святкуються в нашій країні та світі, про дати визначних подій та літературний календар, в якому дізнаватимемось про сучасних знаменитих письменників і поетів та літераторів-класиків.
Коли приходить весна в Україну, пробуджується і воскресає природа, відроджується життя і надходять Великодні свята, сідають люди у своїх оселях біля печей, свічок і беруться за давнє-предавнє ремесло - розписування писанок. Звичай писання писанок українцями знаний усіма слов'янами, румунами, греками, німцями, литовцями, латишами. До XIII століття писанки були знані в цілій Європі та Західній Азії. Сам звичай писанок має витоки з символічного значення яйця, яке майже у всіх народів світу вважалося джерелом життя, символом початку життя, символом сонця.
"Люба-друба-карапуз
З’їла у баби гарбуз.
Два на два помножить,
Три на два — не може."(народна дражнилка)
"Антін-веретін,
Де ідо, там пряде,
А як сяде, то у торбу
Все починки кладе."(народна дражнилка)
Байки Леоніда Глібова
"Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине.
Читайте, згадуйте мене."(Леонід Глібов)
Вишивання з дитинства розвиває у людини уяву, художній смак, творчу активність, виховує розуміння краси, допитливість, працьовитість, посидючість, охайність.
Вірші про маму від Наталки Позняк
Поезії Наталки Позняк про маму: "Мамина молитва", "Колись давно, в далекому дитинстві".
"Навчіть мене молитись, мамо,
Не за себе - за цілий світ.
Не словом - Вашими піснями,
Що Ви плекали стільки літ."(Наталка Позняк)
"— Ти чому, плаксун-трава,
Колисанку оплела,
Колисанку оплела,
Всю сльозами залила?..." (Лідія Компанієць)
Короткі віршики-забавлянки від Лідії Коломієць, Валентини Каменчук, Павла Тичини, Вадима Пепи, Дмитра Головка, Юлії Каспарової, Наталі Полулях, Ірини Котлярської-Фесюк, Галини Мирослави.
"Викликає вчитель Люду.
— Крейду,— каже їй,— бери
Й покажи нам, скільки буде:
Десять поділить на три -
Розділить дівча не може,
Супить брови і мовчить..." (Андрій Динник)
" - Ой ти, дівчинко-семиліточко,
Ти коли зросла, наче квіточка?
- Сили в сонечка
Я набралася,
Теплим дощиком
Умивалася..."
"Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!
Нащо стали на папері сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.." (Тарас Шевченко)
"Як умру, то поховайте нене на могилі
Серед степу широкого на Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі
Було видно, було чути, як реве ревучий."(Тарас Шевченко)
"Чи то недоля та неволя,
Чи то літа ті, летячи,
Розбили душу? Чи ніколи
Й не жив я з нею, живучи
З людьми в паскуді, опаскудив
І душу чистую?.." (Тарас Шевченко)
Поезії Тараса Шевченка читають: Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Вінграновський, Богдан Ступка.
В Бразилії в місті Уніао да Віторія на відновленій площі України відбулося урочисте відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку.
"Не бажай нікому зла - і тобі лиха не буде" - такий лейтмотив цієї казочки Лірника Сашка.
В одній далекій країна серед непрохідних лісів стояв собі боярський терем-замок. Довкола оточував його чудовий сад, повний родючих дерев і чарівних квіток. Поза садом високим муром підносились стрімкі кам’яні стовбури цілої низки гір. Тільки в одному місці розходились ті скелі й робили вхід в ту красну замкову долину, що була прорізана кількома кришталевими потічками студеної води. В цьому казковому теремі проживав добрий боярин зі своєю дружиною. Жили вони любо та лагідно. Все мали, тільки довгий час не було в них діточок, і це їх засмучувало. Та здебільшого всяка біда з часом минає. Одного дня почула вельможна дружина, що має їй народитись дитятко. Зраділа вона вельми й почала приправляти віно. От шила вона та мережала сорочечки та пелюшки, а сама мріяла: Коли б це була донечка!..» І так заглибилась у свої мрії, що неуважно штрикнула голкою не туди, куди було слід, та вколола собі пальчика...
В одному великому місті проживав багатий купець. І мав він три доньки. Дві старші були гордовиті та пиховиті, все тільки чепурились, в гарні сукні строїлися, перед люстром крутились, пішки нікуди не хотіли ходити, тільки все повозом їздили. Найдужче ж любили музики й танці. Але третя — наймолодша, що її Лідкою звали, була зовсім іншої вдачі. Була вона тиха, лагідна, сумирна. Любила дуже працю й квітки. Татові ввесь час у крамниці помагала й жодної нагороди за те собі й не жадала...
Колись давно-давно та десь далеко-далеко жив собі король із королевою. Та й мали вони донечку, гарну, як сонечко, а звали її Оленка. Як минув Оленці п’ятнадцятий рік, сталось їй перше велике горе: померла матінка. Перед смертю королева дуже-дуже просила короля, щоб не брав він собі іншої дружини, щоб Оленка не мала мачухи. Король свою королеву дуже любив, усе їй, що вона хотіла, пообіцяв й дуже по ній плакав і побивався... Та поїхав він у далеку подорож по своїх володіннях, що їх і за кілька днів не можна було оглянути. А повернувся та вже не сам: приїхала з ним і одна гарна пані, що стала Оленці за мачуху. І хоч Оленка її привітала чемно та відразу була їй слухняна й зичлива, не знати й чому не злюбила мачуха своєї пасербиці ...
