Статті для дітей та батьків

У далекій від нас країні жила собі одна заможна вдова з трьома дочками. Дві з них були їй рідні, а третя — пасербиця. Вдова своїх доньок дуже любила, гарно їх одягала й усі їхні примхи сповняла. А вже ту, нерідну доньку, так ненавиділа, що ані наїстись як слід їй не давала, тільки все лаяла та до праці силувала. Ще й на світ не благословиться, а вже та бідна пасербиця була на роботі, вже й сонце давно лягло спочивати, а вона все ще мусила працю кінчати. А тим часом навіть за спільний стіл сісти не сміла. Та й як же їй було з такими панянками попліч сідати, коли ж ходила вона в старих лахах, а спала просто на долівці, під піччю! Цілими днями й доброго слова ні від кого не чула, бо мачуха все її вичитувала, а сестри коли й озивались до неї, то лише з глумом і глузуванням. Найбільше ж усі чіплялись до неї за те, що вона раз у раз була замазана попелом. Тому й звали її не хресним найменням, а вигадали для неї прізвисько Попелюшка....

"Не той господар землі, хто по ній бродить, а той, хто по ній плугом ходить"

 

"Їв би очима, та душа не приймає"

"Рада б зірка зійти - чорна хмара заступає"

"Кому - як мара, йому - як зоря"

 "За такої страви ляжеш вздовж лави"

"Коли зореш мілко, посієш рідко, то виросте дідько"

"Той сам себе губить, хто чужую жону любить"

"Заправив, як рідного батька"

"Коли б ковбасі крила, то б кращої птиці на світі не було"

"У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть"

"Нема вірнішого приятеля, як добра жінка"

Олександр Міхнушов - художник, ілюстратор, карикатурист. Народився 24 жовтня 1955 року. Живе в Києві. За освітою – архітектор, однак усе життя присвятив книжковій графіці. Переможець конкурсу ім. Валерія Зелінського «Карикатура в українській пресі», володар золотого диплома 2010 року. Його карикатури публікувалися в багатьох періодичних виданнях України, зокрема й у славетному журналі «Перець».

"Дай, мамо, вечеряти! — «Підожди, долото вкипить».
День не їдять, два дні перегодять, а тоді знову не їдять.
Діжу пошкребла та й пиріг спекла.
Добрий борщик, та малий горщик.
Дотанцювались, що без хліба остались."

(зі Словника народної мудрості "Так кажуть")

Про дуже пихатих, чванливих, бундючних, гонористих та зарозумілих в народі кажуть так:

- вхопив Бога за бороду
- всі розуми поїв
- набиває собі ціну
- напускає на себе пиху...

Сучасна народна мудрість каже: «Якщо ви живете десь у чорта на болоті, то не слід нарікати на недоладність транспортної системи міста»... Насправді, вислів «У чорта на болоті» має цікаве автентичне походження. Виявляється, що болота та галявини у глибині лісу слов'яни вважали завороженими. У дохристиянські часи на них влаштовували капища язичницьких богів. Але іноді селянам доводилося йти зі сіл, зокрема втікаючи від ворогів, і селитися на таких "чортячих" місцях, щоб не викорчовувати лісу. Коли їх запитували, де вони живуть, відповідали: "У чортів вдома на болоті".

Наші пращури володіли гарною мовою, багатою на прислів’я, приказки, приповідки, крилаті вислови та гарні словечка. На жаль, з кожним роком ми дедалі звужуємо свій лексичний запас, засмічуємо свою мову суржиком, примітивними висловами, чи то пак нецензурною лексикою. У порівнянні з технологічно розвиненим сьогоденням і усіма його можливостями, побутова мова українців 18-20 століть рясніла живою, гарною мовою, за яку нікому не було соромно. Таким чином люди прикрашали власний побут перлинами народної мудрості та широко використовували фольклорне багатство у різноманітних сферах свого життя.

Усім добре відомо, що поки ту львівську маршрутівку дочекаєшся, можна всі жданики поїсти. А вчені ще й підрахували, що ось так чекаючи транспорт на зупинівках, ми загалом марнуємо понад рік свого життя. А колись в давнину, як люди не знали, коли щось станеться, то казали так:
- До нових віників
- До грецьких календ...

Ну хто ж з нас не любить солодко поспати - вдень покуняти за обідньою перервою, а вночі дати хропака. Лише зле, коли в обід наші дрімання побачить керівництво, а вночі справді кепсько, коли хтось хропить на весь вагон, а Ви ніяк не можете очей зімкнути. Давня легенда каже, що був собі такий Морфей, а той хто опинявся в його обіймах – спав солодким сном. Морфей — син Гіпноса, бог сновидінь. За міфами, Морфей з'являвся людям уві сні в людських образах. В античному мистецтві Морфея зображували у вигляді чоловіка з крилами. Також, образ бога сновидінь надихав художників пізнішого часу.

Вислів «Крокодилячі сльози» ґрунтується на старовинному повір’ї, начебто крокодил перед тим, як з’їсти свою жертву, плаче. Народна мудрість загалом пов’язує цей вислів з такими негативними рисами, як: дволикість; лицемірність; лукавість; нещирість; підступність; удаваність; фальшивість; фарисейство.