Юлія Хандожинська. Вірші про другу світову війну

Юлія Хандожинська

Спасибі за все вам, солдати!

Сьогодні, в цей чистий світанок,
У розквіт нової весни,
Згадаємо ми ветеранів,
І тих, хто з війни не прийшли.

Про те, як були молодими
І плани були на життя,
Про те, як під кулі лягали,
Не було назад вороття.

В холодних землянках томились,
Листи все писали додому.
І весни в думках наближались,
Війни не бажали нікому.

Спасибі за все вам, солдати,
За те, що живем без війни,
За мир і за спокій у небі,
За наші щасливі часи.

* * *

Ветеранам

Це вам сьогодні, сиві ветерани,
Повага, шана в віршах і піснях.
За вашу волю, гідність, честь і шану
За Перемогу, що залишиться в віках.

Це перед вами схилимо чоло
За те, що вибороли, вистояли, жили,
Коли, крім куль, нічого не було,
Ви Батьківщину серцем затулили.

Низький уклін вам, чисте, мирне небо!
Хай постріл лиш нагадують салюти!
Спасибі вам, герої-ветерани,
Що до життя змогли всіх повернути.

* * *

Обеліски

Навіки зкам’яніли їхні очі,
І вже не спалахнуть вони добром.
Ніхто тепер не зможе розбудити
Тих, хто дрімає вже гранітним сном.

Це зараз вони – пам’ятка й каміння,
Великий і похмурий факт війни,
А в ті жахливі і тривожні роки –
Найкращі Батьківщини-неньки це сини.

Гвинтівка й чисте серце, більш нічого,
Великий братський дух і сила боротьби,
Все – за безкрайнє, чисте, мирне небо,
Всі, як один, в страшних боях злягли.

Своє життя і мрію, й доленьку свою,
Все без вагань дали свому народу,
Останній подих у війні зробили
За честь і славу, волю і свободу.

Тепер на варті – сірі і сумні,
Як вартові, по всій стоять країні,
Піднялись обеліски на землі,
Щоб зберігати спокій в Україні.

* * *

Пам'ять 

Не постаріє пам'ять тих часів,
Коли життя за волю віддавали,
Солдати йшли, а постріл клекотів,
Солдати в сиру землю полягали.

Життя згорало, обривалось в одну мить,
І світ в очах темнішим не буває
Усе скінчилось – і нічого не болить,
Лиш вітер сум на полі розвіває.

А пам'ять, пам'ять все ж кричить на зрив,
В цей день вогонь обійме обеліски,
Вогонь підніметься із глибини долонь,
Загиблих душ, до небайдужих, рідних, близьких.

Зійдуться всі, спітніє краплями чоло,
Згадають тих, хто вже ніколи не почує...
Золотом прізвища на обелісках, мов тавро,
Про Перемогу й пам'ять нам віщують.

* * *

День Перемоги

День Перемоги – радість чи тривога
За ті минулі, пройдені часи...
Була у всіх, у всіх одна дорога,
За неї все на світі віддали.

В день Перемоги майоріють маки
Вогнем палають в селах і містах.
Ще не забули , як ішли в атаки,
Як падали, підкошені в полях.

Захистники - гранітні обеліски,
Замовк назавжди грізний автомат.
Гучний салют розірве небо чисте,
Там де завмер у камені солдат.

* * *

Спасибі, мамо, за життя

Сніг і мороз різали душу без ножа,
А вітер розплітав сердито коси.
Молода жінка народила малюка,
А очі лили сльози, наче роси.

Жінка дитину несла на руках,
Дитину-немовля, що народилось,
Усе позаду: розстріли, війна,
Попереду – сніги, ніби бісились.

Щоб немовля жило, зняла жакет,
Потім щільніше сина загорнула,
Біля берізок ранок вже настав,
На хвильку стала, з легкістю зітхнула.

Солдати йшли, а вітер дужче рвав,
Холодний сніг в лице кидав їм косо,
Вони помітили серед тонких беріз –
Стоїть в снігу в сорочці жінка боса.

Швиденько підійшли, що це за жах?
Невже буває так? Вона, мов спала,
Мертва, в одній сорочці у снігу
Маленького синочка пригортала.

Солдати жінку поховали прямо в сніг,
Серед беріз, вигоном вітер де гуляє,
Улітку – трави, взимку – буревій,
Той вічний сон завжди охороняє.

Малюк не плакав у солдата на руках,
Хоч вибух... І лунала ще граната,
У немовляти серце ожило,
Маленьке серце вже майбутнього солдата.

Пройшли роки, зима так само люта,
Сльоза з очей котилась – сирота,
Хотілося кричати, та серце билось в грудях,
А на могилі в мами квітка розцвіла.