Юлія Хандожинська. "Забути хочу все..." – поезії про війну: ветеранам війни в Афганістані присвячено


 

 

 

Юлія Хандожинська

Художник

Сумно за пагорби сонце котилось,
Вітер терпляче заснув, не кричав,
Переступивши кордон там, де спокій,
Вірю й не вірю, що постріл мовчав.

Пам'ять навмисне ворушить години,
Думку гортає в пекельнім вогні,
Взявши кусок, де не знаю, тканини,
Все малював, як було на війні.

І через плечі в сумку сховавши,
Все – час, події в картину зібрав,
Першу зустрічну машину спинивши,
В місто подався, а там заблукав.

Всі перехожі чогось обминали,
Не до картини, чи куплять її,
Взявся десь чемний і при костюмі:
"Що за мазня, покажи-но мені!"

"Рамка красива, і більше – нічого,
Як малювати, то краще б спитав,
Рекомендую відправить до того
На констультацію, хто воював."

Кров закипіла, в очах знову – кулі,
Тісно чужинця руками трясе,
Прямуйте, будь ласка, куди прямували,
Вітер подалі таких хай несе.

Прищуливши очі, картину знов в сумку,
Чужинець відчув щось не так, погукав,
Ціну не спитавши, на свою думку,
В руку сто доларів просто поклав.

Не розтискаючи рук, кудись біг,
Люди, трамваї проходили вбік,
А в орденах, на візочку, без ніг
Погляд зривав молодий чоловік.

Поволі рука розтиснулась в кишені,
Віддав до копійки усе, що було:
"Я теж воював за правду в країні"...
І краплі солоні вкривали чоло...

 

 

 

 

Афганістан 

Пекуче сонце, сірі скелі,
Пісок розпечений в пустелі
Скрізь постріл, стогін, чути гаром
Під Кандагаром, під Кандагаром.

Хто був і бачив ці вогні –
Не раз згадає уві сні,
Як воював, і що зробила
З людьми ось та страшенна сила.

Чужа війна ламала долі
Посеред гір, посеред поля.
Ті чорні дні, ті чорні ночі
Болем, слізьми шораз клекочуть.

 

 

 

 

Забути хочу все

У квартирі захлинаюся від болі
І не можу більше промовчать.
Та чому, чому нас проти волі
Посилали на війну людей вбивать?

За вікном, як і колись, цвітуть каштани,
Протягають ніжний цвіт свій із руки,
Це  колись я воював, а нині граю,
Щоб розвіять трохи хоч думки.

Перехожі, всі хто мене слухав,
Гроші всі кидали, копійки,
А один швирнув під ноги прямо
Десять доларів із лівої руки.

Я впізнав його, він вкрав моє кохання,
Мою дівчину, яку  я  покохав,
Поки я там, на війні, стояв за волю,
Він до ніг її троянди засипав.

І крізь пам'ять сльози пролилися,
А в думках – не бачити б тебе...
Він до мене: "Не хвилюйся так, бідняче,
Бо з роками рана заживе."

Більш ніхто не бачив, як я граю
І не чув, як плакала струна.
Вдома горе змієм запиваю,
Щоб забуть, як покалічила війна.

Навесні каштани відцвітають,
Кожен рік скидають білий цвіт,
Я забути хочу все, але тривоги,
В пам’ять спогади несуть із давніх літ.

 

 

 

 

Із розповіді «Афганістан»

Давно було це, але хочу написати
Все те, що я у собі пережила,
Не знавши зовсім, взагалі, мене,
Чужа людина душу відчинила.

Хлопчина ще до школи не ходив,
Мати сама виховувала сина.
Та час настав, коли підріс Андрій –
То радість у житті була єдина.

Удвох із матір’ю побігли на базар
Шукати одяг, готуватися до свята,
Адже у перший клас Андрій піде,
Шкода, що поведе його лиш мати.

Весь підібравши одяг до смаку,
І мати зазирнула сину в вічі:
«Ти виріс», – впали сльози на чоло, –
Дитинство не буває, сину, двічі.

«Не плач, матусю, мамо, не журись,
Тривога поміж нас хай не існує», –
І рученята простягає він до рук
І ніжно руки матері цілує.

Та час летів, і школа промайнула,
І  десять  років збігли як один,
Афганістан покликав, не спитавши,
Заплівся хмелем біля хати тин.

І сниться йому мати на світанку,
А в косах срібна нитка повилась.
І молиться за сина аж до ранку,
Слізьми гіркими в хаті залилась.

«Не плач, матусю, мамо, не журись,
Дай руки, я їх ніжно поцілую,
Згадаю я дитинство, як колись...»
А на обличчі шрам війна малює.

Закінчилась війна, пройшли роки,
Читає мати кожен день лист сина:
«Матусю, як ти? Як здоров’я? Зачекай,
Я не забув, що я твоя дитина.»

Не втримався, вірвався в серце біль,
Приїхав: «Я чекала так давно!»
А із очей його струмком спускались сльози
На мамине, стежками вкрите вже чоло.

 

 

Вірші надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Ілюстрації Сергія Клепця.

 

 

Більше віршів про війну на нашому сайті:

"Сьогодні, в цей чистий світанок,
У розквіт нової весни,
Згадаємо ми ветеранів,
І тих, хто з війни не прийшли..."

(Юлія Хандожинська)

 
 
 
 
 
 

Вірші про війну від Марії Пригари  (Стоїть верба над кручею, Лист мамі, Зенітниця) та Мойсея Фішбейна  (Музикант. 1943)Вірші про війну від Марії ПригариМойсея Фішбейна, Володимира Даника, Валентини Харченко, Оксани Аннич та Вероніки Кремінної, Юлії Хандожинської.


Останні коментарі до сторінки
«Юлія Хандожинська. "Забути хочу все..." – поезії про війну: ветеранам війни в Афганістані присвячено »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми