Поезії Тараса Шевченка читають: Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Вінграновський, Богдан Ступка.
В Бразилії в місті Уніао да Віторія на відновленій площі України відбулося урочисте відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку.
"Не бажай нікому зла - і тобі лиха не буде" - такий лейтмотив цієї казочки Лірника Сашка.
В одній далекій країна серед непрохідних лісів стояв собі боярський терем-замок. Довкола оточував його чудовий сад, повний родючих дерев і чарівних квіток. Поза садом високим муром підносились стрімкі кам’яні стовбури цілої низки гір. Тільки в одному місці розходились ті скелі й робили вхід в ту красну замкову долину, що була прорізана кількома кришталевими потічками студеної води. В цьому казковому теремі проживав добрий боярин зі своєю дружиною. Жили вони любо та лагідно. Все мали, тільки довгий час не було в них діточок, і це їх засмучувало. Та здебільшого всяка біда з часом минає. Одного дня почула вельможна дружина, що має їй народитись дитятко. Зраділа вона вельми й почала приправляти віно. От шила вона та мережала сорочечки та пелюшки, а сама мріяла: Коли б це була донечка!..» І так заглибилась у свої мрії, що неуважно штрикнула голкою не туди, куди було слід, та вколола собі пальчика...
В одному великому місті проживав багатий купець. І мав він три доньки. Дві старші були гордовиті та пиховиті, все тільки чепурились, в гарні сукні строїлися, перед люстром крутились, пішки нікуди не хотіли ходити, тільки все повозом їздили. Найдужче ж любили музики й танці. Але третя — наймолодша, що її Лідкою звали, була зовсім іншої вдачі. Була вона тиха, лагідна, сумирна. Любила дуже працю й квітки. Татові ввесь час у крамниці помагала й жодної нагороди за те собі й не жадала...
Колись давно-давно та десь далеко-далеко жив собі король із королевою. Та й мали вони донечку, гарну, як сонечко, а звали її Оленка. Як минув Оленці п’ятнадцятий рік, сталось їй перше велике горе: померла матінка. Перед смертю королева дуже-дуже просила короля, щоб не брав він собі іншої дружини, щоб Оленка не мала мачухи. Король свою королеву дуже любив, усе їй, що вона хотіла, пообіцяв й дуже по ній плакав і побивався... Та поїхав він у далеку подорож по своїх володіннях, що їх і за кілька днів не можна було оглянути. А повернувся та вже не сам: приїхала з ним і одна гарна пані, що стала Оленці за мачуху. І хоч Оленка її привітала чемно та відразу була їй слухняна й зичлива, не знати й чому не злюбила мачуха своєї пасербиці ...
За горами, за лісами проживав могутній король. А був він удівець, бо ж дружина його давно вмерла, королеві ж полишила три доньки. Був цей король уже чоловік старший, підтоптаний, мав зовсім сиву голову, в кістках крутив йому гостець, спина не хотіла випростуватись, і ледве-ледве човгав він по своїй палаті. Отож, сподіваючись, що вже незабаром прийде до нього смерть, день і ніч він думав: котрій із трьох доньок передасть він своє королювання? І впало йому на думку довідатись, котра з трьох князівен найдужче його, старого батька, любить та котра з них найліпше зуміє йому те сказати й виявити...
На великому пребагатому хуторі жив собі проживав старий козацький полковник, на назвисько Шруб. Та й були в нього три сини: два — як орли, третій, молоденький,— як сокіл. Були вони всі козаки-лицарі, та тільки мали різну вдачу. Перші два були пишні та горді, любили тільки воювати, на лови їздили та шукали різних пригод. А наймолодший — Ігор — більше любив господарство, сидів собі вдома, ловив у річці рибу, садив дерева, розмножував у саду чудові квіти. Та ще й знаменито грав на торбані. Так славно грав-пригравав, що, як, бувало, заграє та заспіває, то навіть пташки в саду всі принишкнуть, дух затаюють, щоб було ліпше чути Ігореву музику. Багато навіть із сусіднього лісу прилітало, щоб собі бодай трохи послухати та повчитись.
А Ігор найчастіше сідав грати під старою яблунею, що була велика, розложиста й така гарна, мов мальована. Хто її там посадив, коли те сталось,— ніхто того не знав. Але також ніхто не пам'ятав, щоб та яблуня колись зацвіла та дала бодай одно яблучко на спробу...
"— А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід ладо, сіяли, сіяли.
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо, витопчем, витопчем..."(Пісня-гра)
"Десь тут була
Подоляночка,
Десь тут була
Молодесенька..."(Пісня-гра)
Гаївки на Великдень
"Летить хмара паперова,
Гарна дівка Іванова.
Гарна, гарна, гарно ходить,
За собою хлопців водить:То Михайла, то Степана,
Ото з неї дівка файна!"
Великодні веснянки та гаївки
Сонце дивиться з хмарини, -
І так буде все, щоднини!
Веселитиме всяк час
Нас усіх весняний час.Красна веснонька прийшла,
Сонце, тепло принесла.
І радіє кожен з нас,
Бо прийшов чарівний час!
Софія Майданська: "Як ми співали веснянки та гаївки на Великдень" (з книги "Христос Воскрес")
Прийшов Великдень. Повернувшись всією родиною з церкви додому, розговівшись і цокнувшись писанками, побігли ми до майданчику, що коло церкви, співати-танцювати веснянки та гаївки, грати в "Подоляночку" і "Жучка"...
Леонід Глібов, "Веснянка"
"— Весна прийшла!
Тепло знайшла! —
Кричать дівчатка й хлопчики.— Цвірінь-цвірінь!
Журбу покинь! —
Клопочуться горобчики."(Леонід Глібов)
«Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».
(Квітка Цісик)
«Володимирові Цісику, скрипалеві-віртуозу, моєму незабутньому батькові присвячую цю збірку пісень». (Квітка Цісик)
Свій перший альбом українських пісень Квітка записала у 1980 році. Вона його назвала: "Квітка". Слухаємо...
"О дивна Квітко України..." — американська співачка з українською душею Квітка Цісик (відео онлайн)
4 квітня — день народження Квітки Цісик (Kacey). Родина українських емігрантів жила в Нью-Йорку. Квітка записала два україномовних альбоми «Квітка» (1980) та «Два кольори» (1989). В Америці це нікого не зацікавило, але, на щастя, вони випадково потрапили в Україну. "Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна, і що український народ співучий. А мені відповідали: якщо так, то зіграй що-небудь. Це дуже сумно, але в нас не було жодної платівки на професійному рівні, оскільки це дорога річ і записати її забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але і для всіх українців. Адже у мене не було можливості щось зробити для нашого суспільства, а це був би такий подарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують." Любіть Україну так, як любила її Квітка Цісик!
У далекій від нас країні жила собі одна заможна вдова з трьома дочками. Дві з них були їй рідні, а третя — пасербиця. Вдова своїх доньок дуже любила, гарно їх одягала й усі їхні примхи сповняла. А вже ту, нерідну доньку, так ненавиділа, що ані наїстись як слід їй не давала, тільки все лаяла та до праці силувала. Ще й на світ не благословиться, а вже та бідна пасербиця була на роботі, вже й сонце давно лягло спочивати, а вона все ще мусила працю кінчати. А тим часом навіть за спільний стіл сісти не сміла. Та й як же їй було з такими панянками попліч сідати, коли ж ходила вона в старих лахах, а спала просто на долівці, під піччю! Цілими днями й доброго слова ні від кого не чула, бо мачуха все її вичитувала, а сестри коли й озивались до неї, то лише з глумом і глузуванням. Найбільше ж усі чіплялись до неї за те, що вона раз у раз була замазана попелом. Тому й звали її не хресним найменням, а вигадали для неї прізвисько Попелюшка....
"Не той господар землі, хто по ній бродить, а той, хто по ній плугом ходить"
"Їв би очима, та душа не приймає"
