У збірці "Перший раз - у перший клас" представлені такі віршики про школу:, "Перше вересня" (Валентин Бичко), "Хто що пише" (Володимир Лучук), "Два і два" (Олександр Пархоменко), "Барвінок іде до школи" (Богдан Чалий), "Ярик-школярик" (Платон Воронько).
Веселі віршики-смішинки Грицька Бойка про школу: "Щоб не запізнитись", "Змагання", "Пояснила", "Де Іванко?", "Швидко відповів", "Теж саме", "Маринка та Галинка", "Крутько", "Знайшов тему", "Обіцяльник", "Два Миколи", "Хлопчик Ох", "Шпаргалка-виручалка" та багато інших.
Радимо подивитись відео, де показано, як можна швидко чистити варену картоплю для вашого салатика...
У цій збірочці віршів про осінь читайте такі поезії: "Здивовані квіти" (Ліна Костенко), "Ниточка" (Надія Кир'ян), "Осінь" (Юрій Клен), "Вересень", "Жовтень" , "Осінь"(Тамара Коломієць), "Осінь" (Яків Щоголів), "Гай без листя, поле голе" (Сергій Єсенін), "Осінь" (Платон Воронько), "Осінні пастелі" (Василь Василашко), "Осінь" (Валентин Бичко), "Холодно, холодно" (Олена Журлива), "Осінь" (Марія Хоросницька).
Різні цікавинки про школу
Цікаве - про слово "школа", про канікули, як пишуть у різних країнаї світу та про перший друкований Буквар в Україні.
Вірші про школу до свята 1 Вересня
Цікаві віршики для дітей про школу до свята 1 Вересня від Тараса Шевченка, Тамари Коломієць, Максима Рильського, Миколи Сингаївського, ГалиниМирослави, Дмитра Павличка, Оксани Сенатович, Анатолія Гарматюка, Олександра Пархоменка, Марії Чепурної, Тетяни Строкач, Тамари Швець.
"Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла пуп'янку,
а той узяв і розцвів
синім дзвіночком..."(Ігор Калинець)
Міф про Європу (з книги "Крилатий кінь")
"... Усе справдилося так, як провістив Зевс. Незабаром сідонська царівна стала його дружиною і зажила щасливо на Кріті. Тут, біля неї, повиростали, як дужі дубочки, їхні сини — Мінос, Сарпедон і Радам ант, у майбутньому — знамениті герої і царі. А на шану і згадку про Зевсову обраницю велика, ще безіменна земля стала назавжди зватися її ім'ям — Європою." (з давньогрецького міфу)
"А сталося те за сивої давнини, коли боги-олімпійці перемогли титанів, синів Геї-Землі. Могутня богиня не подарувала цієї кривди звитяжному Олімпу. Вона народила ще одного, свого останнього сина — стоголового велетня Тіфона, сподіваючись, що він переможе олімпійських богів. Такого чудовиська ще ніхто зроду-віку не бачив: напівлюдина, напівзвір, Тіфон мав кошлатий, зарослий волоссям і пір'ям тулуб, що здіймався над найвищими горами, а голова торкалася неба. Його довжелезні руки простяглися від сходу сонця аж до місця, де сонце заходить, а з широченних рамен зводилися драконові голови, і було тих голів ціла сотня..." (з давньогрецького міфу)
Багато поколінь письменників і художників різних країн і народів брали й беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Ось, наприклад, образ титана чи, точніше, титаніда Прометея. Ним надихалися й античні автори («Прикутий Прометей» Есхіла), і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Байрон, Гьоте, Рилєєв, Шевченко. Згадаймо такі твори української літератури, пов'язані з міфічними сюжетами: поему «Кавказ» Тараса Шевченка, драму «Іфігенія в Тавриді» Лесі Українки, поему «Прометей» Андрія Малишка. Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Тому не випадково історію грецького народу ми завжди починаємо з ознайомлення з його міфами. Їх можна назвати тим золотим фондом, котрий в скарбниці своєї пам'яті повинна зберігати кожна освічена людина.
Книга "Крилатий кінь" (давньогрецькі міфи троянського циклу у переказі Катерини Гловацької)
Зміст книги:
Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
"... Будь милосердний в чужій потребі,
А заплатить ті Господь, що в небі.
А може тоє, що ті дасть нині,
Відбереш завтра в лихій годині."(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"Слухайте, дїти! — Буває нераз, що деякий з вас — збиткуєсь над слабими. А не тямить собі, що в потребі й слабі — могуть статись нам помічними...
Витревала і терпелива праця більше нераз здїлає, нїж сила і лютий гнїв."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... З сеї байочки виходить така наука: Не кождому яло ся так поступати, як се другий чинить. Що одному вийде на пожиток чи на здоровлє, се другому може спричинити шкоду або й загибіль."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Із сеї повістки випливають дві науки : 1. що з посеред наших ворогів нераз дрібні і пепоказьні бувають найнебезпечнїші. 2. Лучає ся часто, що той, хто покопав сильнійшого ворога, гине з руки далеко слабшого."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Коли даємо щось лихим людям, завсігди опісля сего жалуємо. Тяжко відобрати від них се, шо їм пожнчило ся, добрим способом. Хиба приходить ся відтак або з ними позивати ся або виречи ся своєї власности. Длятого стережіть ся таких лукавих людий!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І шо-ж варт такий чоловік? Він нї пес, ні баран! Нї миш, нї птиця! Одним словом - л и л и к! Чи можна такого поважати?"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... — Вершком своїм сягав ти близко неба, а ногами дотикав царства мерцїв... Чванив ся ти силою і могучостию, а тепер ким ти є?... Ось такий конець всіх гордих і зарозумілих сотворінь на сьвітї!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"По дїлї можна пізнати його творця..."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
