Більше...

Пісні Марусі Чурай (пісні літературного походження)


ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ

(пісні літературного походження)

 

Маруся ЧурайЄ прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу, по таких скарбів належить і народна лірична пісня. Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, та так розгубила, що вже навряд чи й знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі. І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай. Судячи з пісень, які їй приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій:

Ішов милий горонькою,
Мила — під горою,
Зацвів милий роженькою,
Мила — калиною.

Воістину, і зацвіла калиною, і закрасувалась калиною на лугах нашого мелосу творчість легендарної поетеси. Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі.

(Михайло Стельмах)

 

* * * * * * * * * * * * * * *

 

Марусю традиційно називають "дівчиною з легенди", оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Образ "української Сапфо" склався під впливом літературних творів ХІХ - ХХ сторічч (балад, поем, драм, повістей, романів українською, польською та російською мовами), створених на основі народних оповідань.
 
* * * * * * * * * * * * * * *

 

 

Маруся Чурай

ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…

 

* * *

 

ВІЮТЬ ВІТРИ

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?


* * *

 

ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ БАРВІНОЧКУ

Зелененький  барвіночку,
Стелися  низенько!
А  ти,  милий,  чорнобривий,
Присунься  близенько!

Зелененький  барвіночку,
Стелися  ще  нижче!
А  ти,  милий,  чорнобривий,
Присунься  ще  ближче!

 

* * *

 

ІШОВ МИЛИЙ ГОРОНЬКОЮ

Ішов  милий  горонькою,
Мила  —  під  горою,
Зацвів  милий  роженькою,
Мила  —  калиною.

Ой  ти  живеш  на  гороньці,
А  я  під  горою.
Чи  ти  тужиш  так  за  мною,
Як  я  за  тобою?

Ой  коли  б  ти  так  нудився,
Як  я  за  тобою,
Жили  б,  жили,  моє  серце,
Як  риба  з  водою!

Рибалочка  по  бережку
Та  рибоньку  вудить,
А  милая  по  милому
Білим  світом  нудить.

Рибалочка  на  човнику
Все  рибоньку  ловить,
А  милая  по  милому
Білі  руки  ломить.

Рибалочка  по  бережку,
Як  горлиця,  б'ється.
А  милая  по  милому,
Як  ластівка,  в'ється.

 

* * *

 

В КІНЦІ ГРЕБЛІ ШУМЛЯТЬ ВЕРБИ

В  кiнцi  греблi  шумлять  верби  
Що  я  насадила...  
Нема  того  козаченька,  
Що  я  полюбила.

Ой  немає  козаченька,  —  
Поïхав  за  Десну;  
Рости,  рости,  дiвчинонько,  
На  другую  весну!  

Росла,  росла  дiвчинонька,  
Та  на  порi  стала;  
Ждала,  ждала  козаченька,  
Та  й  плакати  стала.  

Ой  не  плачте,  карi  очi,  —  
Така  ваша  доля:  
Полюбила  козаченька,  
При  мiсяцi  стоя!  

Зелененькi  огiрочки,  
Жовтенькi  цвiточки...  
Нема  мого  миленького,  
Плачуть  карi  очки!


* * *

 

В ОГОРОДІ ХМЕЛИНОНЬКА

В  огороді  хмелинонька
Грядки  устилає;
Промеж  людьми  дівчинонька
О,  горько  ридає.

Що  ж  хмелина  зелененька,
Що  не  в’ється  вгору?
Що  ж  дівчина  молоденька
Проклинає  долю?

Як  хмелині  вгору  виться  —  
Тичини  немає!
Як  дівчині  не  журиться  —  
Козак  покидає!


* * *

 

ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ

—  Грицю,  Грицю,  до  роботи!  -
В  Гриця  порвані  чоботи…
—  Грицю,  Грицю,  до  телят!  -
В  Гриця  ніженьки  болять…

—  Грицю,  Грицю,  молотити!  -
Гриць  нездужає  робити…
—  Грицю,  Грицю,  врубай  дров!
—  Кахи-кахи!  Нездоров…

—  Грицю,  Грицю,  роби  хліб!
—  Кахи-кахи!  Щось  охрип…
—  Грицю,  Грицю,  до  Марусі!
—  Зараз,  зараз,  уберуся!

—  Грицю,  Грицю,  хоч  жениться?
—  Не  можу  одговориться!
—  Грицю,  Грицю,  кого  взяти?
—  Краще  Галі  не  зіскати!

—  Галю,  серденько  моє,
Чи  підеш  ти  за  мене?
Стидкий,  бридкий,  не  люблю
І  за  тебе  не  піду!

 

* * *

 

ЛЕТИТЬ ГАЛКА ЧЕРЕЗ БАЛКУ

Летить  галка  через  балку,
Літаючи,  кряче...
Молодая  дівчинонька
Ходить  гаєм,  плаче.

"Не  пускає  мене  мати
Вранці  до  криниці,
Ні  жита  жать,  ні  льону  брать,
Ні  на  вечорниці.

Пусти  ж  мене,  моя  мати,
В  ліски  по  горішки,
Чи  не  найду  щастя-долі
Я  собі  хоч  трішки!"

"Не  пущу  ж  я,  дитя  моє,
В  ліски  по  горішки,
Бо  вже  мені  надоїли
Хлоп'ячі  насмішки!"

Вчора  звечора  пізненько,
Як  мати  заснула,
Вийшла  слухать  соловейка,
Мов  зроду  не  чула.

Вийшла,  стала  над  річкою
Та  й  дивлюся  в  воду...
Тяжко,  мати,  важко,  мати!
Нащо  дала  вроду?

Змалювала  біле  личко
І  чорнії  брови,
Та  не  дала  мені,  мати,
Ні  щастя,  ні  долі.

Було  б  тобі,  моя  мати,
Цих  брів  не  давати,
Лучче  б  тобі,  моя  мати,
Щастя  й  долю  дати!

 

* * *

 

НА ГОРОДІ ВЕРБА РЯСНА

На  городі  верба  рясна,
Там  стояла  дівка  красна.

Вона  красна  ще  й  вродлива,
В  неї  доля  нещаслива.

В  неї  доля  нещаслива,
Нема  того,  що  любила.

Ой  немає  та  й  не  буде,
Розраяли  чужі  люде.

Розраяли,  розлучили,
Щоб  ми  в  парі  не  ходили.

На  городі  верба  рясна,
Там  стояла  дівка  красна.

 

* * *

 

ПРИЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА

Прилетіла  зозуленька  
З  темного  лісочку;  
Сіла,  пала,  закувала  
В  зеленім  садочку.  

Ой  як  вийшла  Марусенька,  
В  неї  запитала:  
«Скажи  мені,  зозуленько,  
Чи  довго  буду  в  батька?»  

«Будеш,  мила  Марусенько,  
Сей  день  до  вечора».  

«Бодай  же  ти,  зозуленько,  
Сім  літ  не  кувала,  
Що  ти  мені,  молоденькій,  
Правди  не  сказала».  

 

* * *

 

СИДИТЬ ГОЛУБ НА БЕРЕЗІ

Сидить  голуб  на  березі,
Голубка  на  вишні:
—  Скажи,  скажи,  моє  серце,
Що  маєш  на  мислі?

Ой  ти  ж  мені  обіцявся
Любити,  як  душу,
Тепер  мене  покидаєш,
Я  плакати  мушу.

Будь  щасливий  із  тією,
Котру  ти  кохаєш,
А  над  мене  вірнішої
На  світі  не  знайдеш.

Буду  Бога  я  просити,
Щоб  ти  був  щасливий
Чи  зі  мною,  чи  з  другою  —
Повік  мені  милий!..

Як  не  хочеш,  моє  серце,
Дружиною  бути,
То  дай  мені  таке  зілля,
Щоб  тебе  забути.

—  Ой  є  в  мене  таке  зілля
Близько  перелазу.
Як  дам  тобі  напитися,
Забудеш  відразу.

—  Буду  пити  через  силу,
Каплі  не  упущу
Тоді  я  тебе  забуду,
Як  очі  заплющу.

Буду  пити,  буду  пити,
Хоч  би  через  силу,
Тоді  я  тебе  забуду,
Як  ляжу  в  могилі.

 

* * *

 

ЧОГО Ж ВОДА КАЛАМУТНА

Чого  ж  вода  каламутна,
Чи  не  хвиля  збила?
Чого  ж  і  я  така  смутна,
Чи  не  мати  била?
Чого  ж  і  я  така  смутна,
Чи  не  мати  била?  
Мене  мати  та  й  не  била  -
Самі  сльози  ллються:
Од  милого  людей  нема,
Од  нелюба  шлються.
Од  милого  людей  нема,
Од  нелюба  шлються.  
Прийди,  милий,  подивися,
Яку  терплю  муку!
Ти  хоч  в  серці,  та  од  тебе
Беруть  мою  руку.
Ти  хоч  в  серці,  та  од  тебе
Беруть  мою  руку.  
Спіши,  милий,  рятуй  мене
Від  лютой  напасті!
За  нелюбом  коли  буду,
То  мушу  пропасти!
За  нелюбом  коли  буду,
То  мушу  пропасти!

 

* * *

 

 

 

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ

Ой  не  ходи,  Грицю,  та  й  на  вечорниці,
Бо  на  вечорницях  дівки  —  чарівниці.
Котра  дівчина  чари  добре  знала,
Вона  ж  того  Гриця  та  й  причарувала.
Інша  дівчина  чорнобровая,
Та  чарівниченька  справедливая.
У  неділю  рано  зіллячко  копала,
А  у  понеділок  переполоскала,
Як  прийшов  вівторок  —  зілля  ізварила,
У  середу  рано  Гриця  отруїла.
У  четвер  надвечір  Гриценько  помер,
А  прийла  п'ятниця  —  поховали  Гриця.
—  Нащо  ж  ти,  доню,  Гриця  отруїла?
—  Ой  мати,  мати,  жаль  ваги  не  має:
Нехай  же  Грицько  двоїх  не  кохає!
Нехай  він  не  буде  ні  тій,  ні  мені,
Нехай  дістанеться  сирій  землині.
Оце  тобі,  Грицю,  за  теє  заплата  -
З  чотирьох  дощок  темная  хата…

 

* * *

 

КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ

Котилися  вози  з  гори,  та  в  долині  стали,
Любилися,  кохалися,  та  вже  перестали.
Любилися,  кохалися,  щоб  мати  не  знала,
Не  дай  Боже  розійтися,  як  та  чорна  хмара.
Чорна  хмара  розійдеться,  і  дощу  не  буде,
Ми  з  тобою  розійдемось  —  любощів  не  буде.
Ой  у  полі  конопелька,  верхи  зелененькі.
Покидає  милий  милу  —  вороги  раденькі.
Не  тіштеся,  воріженьки,  не  тіштеся  з  того,
Коли  буде  Божа  воля,  то  буду  я  його!

 

* * *

 

СТЕЛИСЯ, СТЕЛИСЯ, ЗЕЛЕНИЙ ГОРОШЕ

Стелися,  стелися,  зелений  горшку!
Гей,  ви  не  тіштеся,  мої  вороженьки,  моїй  пригоді!
Бо  моя  пригода,  бо  моя  пригода,  як  літня  роса,
Як  вітер  повіє,  як  сонце  пригріє,  спаде  вона  вся.
Гей  ти  молоденький,  голубе  сивенький,  не  в  правді  жиєш.
Минеш  мою  хату  і  мої  ворота,  а  до  іншой  йдеш.
До  іншой  ідучи,  до  іншой  ідучи,  пісеньку  пієш.
Мені  молоденькій,  голубе  сивенькій,  жалю  завдаєш.

 

За матеріалами: "Дівчина з легенди Маруся Чурай". Упорядкування Леоніда Кауфмана. Художник - Валентина Ульянова. Видавництво художньої літератури "Дніпро", Київ, 1974.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Пісні літературного походження
У цьому підрозділі знайдете пісні Марусі Чурай, пісню “На долині туман” Василя Діденка, "Молитва" Олександра Кониського,  "Їхав козак за Дунай" Семена Климовського, "Чом, чом, земле моя" Констянтини Малицької (Віри Лебедової).
 
 
 
 
 
 
фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні
Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (Заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).

Маруся Чурай - легендарна народна співачка і поетесаМарусю традиційно називають "дівчиною з легенди", оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Образ "української Сапфо" склався під впливом літературних творів ХІХ - ХХ сторічч (балад, поем, драм, повістей, романів українською, польською та російською мовами), створених на основі народних оповідань.


Останні коментарі до сторінки
«Пісні Марусі Чурай (пісні літературного походження)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті