Статті для дітей та батьків

Кіт на ім’я Сплет уперше йде до школи і дуже хвилюється: раптом він там ні з ким не заприятелює? Тому, про всяк випадок, ховає у коробку з обідом своє хатнє мишенятко – Сеймура – бере його з собою до школи.Учителька, пані Горошинка, знайомить Сплета з класом і розпочинає урок....

Колискові: "Ой ходить сон коло вікон", "Котику сіренький", "А-а, коточок", "А-а, кицю", "А-а, котів два".

"Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час"

(Леся Українка)

Уперше щось схоже на піцу з’явилося ще 6 тисяч років тому в стародавніх єгиптян, які винайшли дріжджі та кисле тісто, а воїни Персії у військових походах прямо на своїх щитах, поклавши їх на вогнище, готували коржі з додаванням сиру та фініків.  Вчені на розкопках у скандинавських країнах виявляли сковороди, на яких вікінги готували прісні коржі з м’ясом, куркою або овочами.

"Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі  глибинні  пласти  духовного  життя  народу,  його  історична  пам'ять, найцінніше  надбання  віків,  мова  -  це  ще  й  музика,  мелодика,  фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу." 
(Олесь Гончар)

Мова  –  духовний  скарб  нації. Вона є  найголовнішою ознакою народу,  що  дає  йому право називатися нацією. Саме мова формує і визначає  свідомість,  творить  людину,  культуру,  історію. Збираємо у цьому розділі вислови відомих людей про мову.

"...Доля вділила всього: не скупа й не безслізна
Путь пролягає по тернях тобі й небесах
Мусиш триматись. Ти — жінка, і значить: залізна.
Значить, стожильна.
                                  Нам в дітях
                                                      народ колисать..."

(Світлана Йовенко)

 

 

"Ми комашечки стрункі,
Кожна — у віночку.
Квітнемо біля струмків,
В полі і в садочку.
Як повіє вітерець,
Крильцями махаєм.
Та міцненький корінець
У землі тримає..."

(Надія Кир’ян)

"Зозуля кує намистечко", "Зозуля кує "черевички"", "Зозуля маслечко колотить", "Сорока рано-вранці скрекоче..." – вірші-верлібри Василя Голобородька з циклу "Українська міфопоезія".

Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

Якщо середню зірку «хвоста» Великої Ведмедиці подумки з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою та продовжити цю лінію далі, ми побачимо сузір’я Кассіопеї, яке за обрисами нагадує перевернуту й трохи розтягнуту літеру «М» (чи латинську «W»). Це сузір’я давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні.

 

 

 

Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що впадає в око своїми сьома яскравими зірками, з яких розташування чотирьох нагадує гігантську літеру X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше й вище від них видно дві дужки зі слабких зірок, звернені увігнутістю до яскравих зірок. Стародавні греки назвали це сузір’я на честь міфічного велетня — мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображали мисливський пояс, до якого привішено меч — ряд слабких зірок, розташованих вниз від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — «пояс» і «меч» Оріона. Надзвичайно цікавою є легенда, завдяки якій виникли сузір’я Оріон і Скорпіон.

 

Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала у шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії... Влітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети». Брат Дмитро виступав у них «професором». Малеча читала, писала твори. А Оксана, коли підросла, палко мріяла бути вчителькою. Отак і розвивався у дівчинки потяг до літератури й педагогіки. Отак і несе Оксана Дмитрівна крізь усе своє життя ці два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини. (Віктор Костюченко)

Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали  сузір’ям  Малої  Ведмедиці.  Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них...

 

"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"

(Михайло Старицький)

 

 

 

 

 

У  колі  річних  свят  Купало  —  одне  з  найголовніших  і  відзначалося урочисто,  чому  значною  мірою  сприяла  благодатна  пора  його  проведення:  буяла  рослинність,  сонце  було  в  апогеї  своєї  сили,  тепла  та впливу  на  природу.  За  народним  повір’ям  у  цей  день  «сонце  сходить, грає»,  трави  і  квіти  набирають  найбільшої  сили,  а  опівночі  вогнистим цвітом  розквітає  папороть,  віщуючи  тому,  хто  здобуде  його,  скарби, багатство,  статок  і  здоров’я.

 

У цій статті представлено повноцінну добірку купальських пісень з книги "Календарно-обрядові пісні" під упорядкуванням Олени Чебанюк, у якій зібрані найкращі зразки попередніх видань та ще не надруковані до тих пір записи, що зберігаються у Центральній Науковій бібліотеці України. У передмові до книги О. Ю. Чебанюк описала, як святкується Свято Івана Купала, де звучать наведені нижче пісні.

 

 

 

 

Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими.  Наймитування як соціальне явище було відоме дуже давно. Здавна складалися пісні, про долю наймита, який «виробляє свою силу на чужій роботі».  Багатьма мотивами наймитські пісні переплітаються також із сирітськими, адже саме сиротам найчастіше доводилося іти в найми.

 Читайте заробітчанські пісні та критику про них:"Ой зацвіла калинонька близько перелазу", "Ой хто хоче гроші мати, най їде за море", "Ой ви, гори, сині гори, вставайтесь здорові", "Ой кувала зозуличка, що лиш трохи чути", "Ой та плачуть мої очі", "В вишневім садочку пташки щебетали", "Вітер з поля та хвиля з моря ", "Ой чи воля, чи неволя", "Ой ти, шахто моя", "Та туман яром котиться", "Ой коби я маму мала", "Ой гаю ж мій, гаю, зелений розмаю", "Заслузький хліб добрий, завсігди вимовний", "Бувайте здорові, тутешнії люде", "Ой гаю, гаю, я в тобі не буваю", "Чорна хмара в полонині", "Ой не шуми, луже, дуже".

Бурлацькі пісні неоднорідні за походженням. Бурлаками називали людей, що не мали власного притулку або поневірялися на чужині, далеко від рідної домівки. Ними ставали втікачі від поміщиків, але так називали і наймитів, що заробляли на шматок хліба по чужих людях.