Статті для дітей та батьків

Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала у шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії... Влітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети». Брат Дмитро виступав у них «професором». Малеча читала, писала твори. А Оксана, коли підросла, палко мріяла бути вчителькою. Отак і розвивався у дівчинки потяг до літератури й педагогіки. Отак і несе Оксана Дмитрівна крізь усе своє життя ці два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини. (Віктор Костюченко)

Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали  сузір’ям  Малої  Ведмедиці.  Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них...

 

"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"

(Михайло Старицький)

 

 

 

 

 

У  колі  річних  свят  Купало  —  одне  з  найголовніших  і  відзначалося урочисто,  чому  значною  мірою  сприяла  благодатна  пора  його  проведення:  буяла  рослинність,  сонце  було  в  апогеї  своєї  сили,  тепла  та впливу  на  природу.  За  народним  повір’ям  у  цей  день  «сонце  сходить, грає»,  трави  і  квіти  набирають  найбільшої  сили,  а  опівночі  вогнистим цвітом  розквітає  папороть,  віщуючи  тому,  хто  здобуде  його,  скарби, багатство,  статок  і  здоров’я.

 

У цій статті представлено повноцінну добірку купальських пісень з книги "Календарно-обрядові пісні" під упорядкуванням Олени Чебанюк, у якій зібрані найкращі зразки попередніх видань та ще не надруковані до тих пір записи, що зберігаються у Центральній Науковій бібліотеці України. У передмові до книги О. Ю. Чебанюк описала, як святкується Свято Івана Купала, де звучать наведені нижче пісні.

 

 

 

 

Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими.  Наймитування як соціальне явище було відоме дуже давно. Здавна складалися пісні, про долю наймита, який «виробляє свою силу на чужій роботі».  Багатьма мотивами наймитські пісні переплітаються також із сирітськими, адже саме сиротам найчастіше доводилося іти в найми.

 Читайте заробітчанські пісні та критику про них:"Ой зацвіла калинонька близько перелазу", "Ой хто хоче гроші мати, най їде за море", "Ой ви, гори, сині гори, вставайтесь здорові", "Ой кувала зозуличка, що лиш трохи чути", "Ой та плачуть мої очі", "В вишневім садочку пташки щебетали", "Вітер з поля та хвиля з моря ", "Ой чи воля, чи неволя", "Ой ти, шахто моя", "Та туман яром котиться", "Ой коби я маму мала", "Ой гаю ж мій, гаю, зелений розмаю", "Заслузький хліб добрий, завсігди вимовний", "Бувайте здорові, тутешнії люде", "Ой гаю, гаю, я в тобі не буваю", "Чорна хмара в полонині", "Ой не шуми, луже, дуже".

Бурлацькі пісні неоднорідні за походженням. Бурлаками називали людей, що не мали власного притулку або поневірялися на чужині, далеко від рідної домівки. Ними ставали втікачі від поміщиків, але так називали і наймитів, що заробляли на шматок хліба по чужих людях.

У статті запропоновано такі бурлацькі пісні і їх опис:  "Віють вітри все буйнії", "Ой не сам я іду слободою", "Жив дома — добра не знав", "Ой гук, мати, гук", "З зимньой води линули лимани", "Да стоїть явір над водою, в воду похилився", "Ой на морі на синьому", "Ой піду я понад море — сине море грає", "Крутий берег, крутий, річенька бистренька", "Летить орел понад воду", "Ой у лузі при березі", "Летів орел по той бік моря", "Забіліли сніги", "Ой що ж бо то та за ворон, що на морі крякає", "Ой вийду я на гору", "Ой журавка, журавко", "Ой фортуно ізрадлнва", "Господи мій, святий боже", "Ой колись були степи, сінокоси", "Нема горя так нікому", "Горе, горе тим сиротам", "Та нема в світі так нікому ", "Ох, піду я, сяду в зеленім саду".

Значна частина рекрутських та солдатських пісень генетично пов'язана з козацькими, які пристосовувалися до обставин солдатського життя. Іноді в пісні мінялося тільки слово «козак» на «рекрут», «солдат», «жовнір». Але складалося і багато нових. Типовим для них було поєднання усталених традицією образів з поетичними узагальненнями, що відбивали нові явища й події, наприклад, - примусовий набір до війська, запроваджений на Україні з другої половини XVIII сторіччя.

 

У статті запропоновані наступні рекрутські та солдатські пісні з подальшою їх критикою: "Усіх хлопців в гусари забрали", "Ой зашуміла густая ліщина", "Ой як будуть, моя мати", "Ой летіли гуси-ключі, через море йдучи", "Задзвонили вночі ключі, понад море йдучи", "Ой зачула моя доля", "Край долини, край широкої нивки", "Ой що улиця, то молодиця", "Ой у полі черемшина", "Ой зацвіла черемшина зрісна", "Широка кушуля, шита горі крайом", "Кому, мамусь, кому кошуленьку шиєш?", "Кровавая дороженька до самого Відня", "Ой цісарю, цісарочку, чо ж ти все воюєш", "Ой чісарю, чісарику, на што нас вербуєш?", "У катуні добре бити", "Гдесь мій милий на війночці", "Війна, війна — світ палає", "Под Каменцем под Подольським".

Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення - основні теми цих пісень, пройнятих непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення.

 

Читайте кріпацькі пісні та їх характеристику: "Ой горе нам на Гетьманщині", "В неділеньку рано", "Побратався сокіл з сизокрилим орлом", "Добре було нашим батькам на Вкраїні жити", "Із-за гори вітер віє", "Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять", "Наступає чорна хмара", "Молодая дівчинонька", "Ой содома, пане-брате, содома, содома!", "У неділю пораненьку", "Находився я із ралом", "А в Галійщині вітер віє", "Майданчики-окаянчики", "Ішла вдова вдоль долиною", "Ой служив би я в війську Запорозькім".

Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV сторіччя, хоча розквіт його припадає на XVIII - першу половину XIX сторіччя. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.

Читайте наступні чумацькі пісні та матеріал про них: "Ой у полі край дороги", "Ой у полі да криниченька", "Гей, ішли наші чумаки в дорогу", "Задумали чумаки в дорогу", "Гей, запряжем ми, братці", "Весна красна наступає, із стріх вода капле", "А в городі буркун-зілля", "Ой поїхав чумак у дорогу", "Ой за гаєм зелененьким", "Ой милі сусідоньки", "Ой зажурився соколонько", "Зацвіла калина у лузі да попустила квіти", "Та повій, вітре буйнесенький", "Зозуленька сивесенька", "Ой з-за гори з-за крутої сонечко сідає", "Через греблю вода рине", "Стояла сосоночка напротів сонечка", "Ой у полі могила", "Ой загули чорні галенята", "Ой мамцю, хлопці їдуть", "Ой гук, мати, гук!", "Сидить Цимбал да під вербою", "Да чумаченьки запили, загуляли", "Ой високо сонечко зіходить", "Ой хто дома та господарює", "Гей, з-за гори та із-за кручі", "Ой із-за гори та із-за кручі", "Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи", "Ой у полі край дороги", "Жовте листя опадає, падає додолу", "Ой горе тій чайці, горе тій небозі", "Їхали чумаки та із України", "Ой воли ж мої, сиві та й рябії", "Воли ж мої половії!", "Ой у полі керниця", "Їхав чумак та у Крим за сіллю", "Ой робить сірома, ой робить сіромаха", "Ой косить хазяїн зелену дуброву", "Ой з-за Дону з-за ріки", "Хто не пив води та дунайської", "Ой хто в Криму не бував", "Ой закувала сиза зозуленька, сидя на тичині", "Та йдуть воли дорогою", "Да котилося да ясне сонце", "Зажурилися вражі вороженьки", "Ой пішов чумак у дорогу", "Вилетів пугач на могилу", "Ой помер чумак та й в чужій стороні", "Було літо, було літо", "Ой ходив чумак сім рік по Дону", "Ой ходив чумак, та ходив бурлак", "Ой ревнули воли", "Ой чумаче, чумаче".

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва, що сформувалося в XV—XVI сторіччя у боротьбі українського народу проти феодального гноблення та іноземних загарбників і уславилося своєю мужністю, героїзмом, відданістю вітчизні. Багато з них своїми мотивами та ідейним змістом споріднені з історичними піснями та думами.

 

 

 

 

 

 

У цій добірці знайдете такі козацькі пісні: 

"А, хто хоче війну знати", 
"Гаєм зелененьким вода тече", 
"Гей, з устні Дніпра та до вершини", 
"Гомін, гомін по діброві", 
"Гомін, гомін, гомін", 
"Горе мені, козакові, що батька немає", 
"Да вари, мати, вечеряти", 
"Добривечір тобі, зелена діброво", 
"Засвистали козаченьки в похід з полуночі", 
"Коло млина, млина", 
"На вулиці сурма грає", 
"Не жаль мені на сотника", 
"Не жур мене, моя мати",
"Нещаслива годинонька була", 
"Ой а у полі, гей, терен, теренок", 
"Ой зацвіла калинонька у темному лузі", 
"Ой із лісу із темного", 
"Ой крикнула лебедонька", 
"Ой кряче, кряче чорненький ворон", 
"Ой літа орел, літа сизокрилий", 
"Ой мандрував молодий козак", 
"Ой матусю, та не гай мене", 
"Ой по горах сніги лежать", 
"Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти", 
"Ой там в степу при дорозі", 
"Ой у лузі та і при березі", 
"Понад морем, Дунаєм", 
"Соколику-сину! Вчини мою волю", 
"Ставлю коня в вишневому саду", 
"Стоїть явір над водою",
"Та йшов козак дорогою", 
"Туман поле покриває". 

 

В неосяжному океані народної пісенності важливе місце посідають соціально-побутові (або суспільно-побутові) пісні: козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, наймитські, заробітчанські, робітничі. Розвинулися вони на основі традиції, виробленої ще раніше обрядовою і позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю, продовжуючи і збагачуючи її. Це ліричні твори, де на перший план виступає ідейно-емоційне ставлення до події, а оповідальний елемент відіграє підпорядковану роль (на відміну від епічних і ліро-епічних). У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного гноблення. Взяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. В них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
 

Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).

"... А то до чоловікового личака впав цвіт папороті. Тому він і розумів мову усього живого. А як видурив у нього хитрий панок взувачку з чарівним цвітом, то чоловік утратив розуміння мови птахів і рослин. Аж тепер пригадав він, що не було в того панка п'ят, а були в нього копитця..."  (З української легенди)