"У однієї вдови та було дві доні, в котрих одна була гарна на вроду й працьовита, а друга гидка й лежень. Гидку й лежнювату дочку вдова любила й жалувала, бо то була її рідна дочка, а на другу раз-у-раз накидала всяку важку працю й тримала її в хаті за попихача. Бідній дівчині доводилося щодня сидіти біля криниці на великому шляху та все прясти..." (Брати Грімм)
Брати Якоб і Вільгельм Грімм зібрали й видали німецькі народні казки, вважаючи, що вони мають таку ж вартість і будуть такі ж цікаві читачам, як і писані художні твори. Думка братів Грімм виявилась слушною. Казки, які вони зібрали, здобули величезну славу, їх читають тепер майже всіма мовами світу. Не раз виходили вони й українською мовою. Запропонована Вам книга вийшла ще у 1919 році і перекладена з німецької мови М.Харченком, Ф. Супруном та Д. Корзуном. Мова оригіналу збережена.
Казки різних країн світу для дітей
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також — англійська та угорська народні казки.
Найпотужніше і остаточно віщі слова "Ще не вмерла Україна" були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.
Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля", створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності. (Марія Загайкевич)
"Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду."(Павло Чубинський)
У розділі розповідаємо про гімн України, про державні символи нашої країни, про їх історію та людей, що причетні до їх створення. Ще пропонуємо цікаві статті про рідну українську мову та вислови про мову відомих людей. Розглянемо також де-які сторінки української історії, культури та туризму.
"... І добряга лис дав суса в бік тай пігнав, куда його ноги понесли. Не мав навіть часу оглянути ся, чи справді хорти надбігають. А з хортів анї сліду, бо когут лише його так настрашив. - Кукуріку! - запіяв півень на цїле горло і залопотів крилами з радости, що так дотепно випровадив хитрого злодія в поле..."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Іван на те погодився, і молодим справили таке весілля, що кращого і більшого, напевно, ніхто у світі не бачив. Потому привезли Іванову маму й жили собі щасливо. Либонь, живуть і нині, коли їм судилося." (З української народної казки)
"Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями та ще й під Кам’янцем-Подільським громив з чернею кляту шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобув Високий Замок у Львові. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком..." (З народного переказу)
Ліна Костенко. Вірш "Крила".
"Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!"(Ліна Костенко)
"... І люди налили горщик кисельного розчину й горщик води з колодязя і дали печенігам. А ті прийшли і оповіли про все, як було. І зварили кисіль, і їли печенізькі князі, і дивувались, і забравши своїх закладників, а городян випустивши, відійшли від міста і пішли в свою землю." (З народного переказу)
"Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: "Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. "От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони й чують, але не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакати..." (З народного переказу)
"... І мовив угорський король польському: "Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме." Давно це було... Відтоді сотні разів вороги завойовували наш край, але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу." (Євген Шморгун)
"... І тільки Берегиня в яскраво-білому вбранні з вишитими червоними «стрілами Перуна» та «соколами» змогла це зробити. Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило. Ящери відповзали назад, поки не потопилися в річці Росі й не перетворилися на скелі. З того часу люди вважають Берегиню богинею краси, великою охоронницею. Вони вирізьблюють її образ на дверях, віконницях, вишивають її постать на рушниках і сорочках, щоб Берегиня завжди захищала їх від усього злого."
"... Зробив Квітень, як казав Травень, і махнув до Березня в гості. Березень напустив сніг, а той склав віз і човен на сани і поїхав далі; полив дощ: розлилася вода всюди, - той склав віз і сани в човен і знов поїхав. Приїздить Квітень до Березня, а той і очі витріщив... - Ну, стій же, Травню, я тобі крилечки вбгаю, - каже Березень. З того часу між Березнем і Травнем немає ладу: що в Травні зацвіте або зросте раннє, то березневий мороз і вигубить." (З української легенди)
"Лісова панна" - українська легенда
"... Підвівся та почав роззиратися на всі боки. Аж бачить на сосні серед гілля сидить така красуня, що й у сні краща не насниться. Сидить вона в гіллі й вишиває сорочку. Панна глянула на лісоруба, всміхнулася й сказала…" (З української легенди)
Українська легенда "Про Зоряний Віз"
"... Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну." (З української легенди)
"... Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною."(З української легенди)