Добірка історичних пісень "Чи не той то Хміль"

ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ

(Пісня про Богдана Хмельницького)

Чи не той то хміль.
Що коло тичин в'ється?..
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б'ється.
Чи не той то Хміль,
Що по пиві грає?..
Ой, той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то Хміль,
Що у пиві кисне?
Ой, той то Хмельницький,
Що ляшеньнів тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
І к Жовтому Броду, —
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
«Не пий, Хмельницький, дуже
Жовтої Води, —
Іде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди».
«А я ляхів не боюся
І гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду, —
А все тото, вражі ляхи.
На вашу біду».
Ой втікали вражі ляхи —
Погубили шуби...
Гей, не один лях лежить
Вищеривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи,
Де якії повки,
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляху
Заплакали діти.
Гей, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця!

За матеріалами: О.І. Борзенко, О.В. Лобусова. "Українська література". Підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Харків, видавництво "Ранок", 2016 рік, стор. 20.

* * *

РОЗЛИЛИСЯ КРУТІ БЕРЕЖЕЧКИ

Розлилися круті бережечки.
Гей, гей, по роздоллі;
Пожурились славні козаченьки.
Гей, гей, у неволі.
Гей ви, хлопці, ви, добрі молодці.
Гей, гей, не журіться. —
Посідлайте коні воронії.
Гей, гей, садовіться
Та поїдем у чисте є поле,
Гей, гей, у Варшаву
Та наберем червоної китайки,
Гей, гей, та на славу!
Гей, щоб наша червона китайка,
Гей, гей, не злиняла.
Та щоб наша козацькая слава.
Гей, гей, не пропала!
Гей, щоб наша червона китайка,
Гей, гей, червоніла,
А щоб наша   козацькая   слава.
Гей,   гей,  не  змарніла!
Гей, у лузі червона калина.
Гей, гей, похилилася;
Чогось наша славна Україна.
Гей, гей, засмутилася.
А ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну,
Гей, гей, та розвеселимо!

* * *

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ

Як із день-години
Зчиналися великі войни на Україні,
Оттогді ж то не могли обібрати,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький,
Да Клиша білоцерківський.
Оттогді вони од своїх рук листи писали,
До короля Радислава посилали.
Тогді ж то король Радислав листи читає.
Назад одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:
«Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоть писарем військовим».
Оттогді ж то небагато Барабаш,
Гетьман молодий, гетьманував —
Тільки півтора года.
Тогді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого
Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
«Ей, пане куме, пане Барабаше,
Пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох
Королевських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?»
Оттогді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький.
Пане писарю військовий!
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати.
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам із ляхами.
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?»
Оттогді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердіє має,
Ще кращими напитками вітає.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий.
Як у кума свого Хмельницького
Дорогого напитку напивсь,
Дак у його і cпать поваливсь.
Оттогді-то Хмельницький добре дбав.
Із правої руки, із мезинного пальця
Щирозлотний перстень ізняв.
Із лівої кишені ключі виймав.
З-під пояса шовковий платок висмикав.
На слугу свого повіреного добре кликав-покликав:
«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського,
До пані Барабашевої прибувати,
Королевські листи до рук добре приймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Добре дбав,
На доброго коня сідав.
До города Черкаського скорим часом,
Пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав,
У сіни ввійшов — шличок із себе скидав,
У світлицю ввійшов — низький поклон послав,
Тії значки на скам'ї покладав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей, пані, — каже, — ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі банкети всчиняють,
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи королевські оддати,
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?»
Оттогді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удавиться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами.
Промовить стиха словами:
«Ей, не з горя-біди мойому пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі банкети всчинятиі
Нащо б їм королевські дисти удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий.
На славній Україні огнів да тернів Ізгашатн,
Тілом своїм панським комари годувати—
Од кума свого Хмельницького».
Оттогді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
«Ей, слуго, повірений Хмельницького!
Не могу я тобі листи королевські до рук подати,
А велю я тобі до воріт отходжати,
Королевські листи у шкатулі із землі виймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною
До воріт одходжав,
Шкатулку з землі з королеаськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав.
Скорим-часом, пильною годиною
До города Чигршга прибував,
Свойому пану Хмельницькому
Королевські листи до рук добре оддавав,
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає;
Тогді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає
Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає;
«Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Крачевський
Коли б ти добре дбав.
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,—
Ще б нас могли ляхи,
Мостивії пани.
За білозорів почитати:
Оттогді-то Хмельницький
Як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша
Велике пересердіє мав.
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав.
Оттогді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первин полковниче — Максиме ольшанеький,
А другий  полковниче — Мартиие полтавський,
Третій полковниче — Іване Богуне,
А четвертий — Матвій Бороховичу.
Оттогді-то вони на славну Україну прибували,                     
Королевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає
І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте.
Од сна уставайте,
Руський очинаш читайте.
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте.
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте.
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!
Оттогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали.
Од сна уставали,
Руський очинаш читали,                                                          
На лядськії табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали.
Ляхів, мостивих панів, упень рубали.
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий.
Конем поїжджає,
Плаче-ридає
І стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький,
Пане писарю військовий!
Нащо б тобі королевські листи у пані Барабашевої визволяти?
Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?
Не луччє б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами, хліб-сіль з упокоєм уживати?»
Оттогді-то Хмельницький Стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Барабашу, Пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами докоряти,
— Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти,
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
"Гірському салтану у подарунку одіслати».
Оттогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й учинив:
Куму свойому Барабашеві, гетьману молодому,
З пліч головку, як галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському салтану у подарунку одіслав.
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став,
Оттогді щ то козаки, діти, друзі, молодці.
Стиха словами промовляли: «Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали!»
Господи, утверди люду царського.
Народу християнського.
Всім слушащим,
Всім православним християнам
Пошли, боже, много літ!

* * *

ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

(Пісня про перемогу під Корсунем}

Засвистали козаченьки
В поход з полуночі, —
Заплакала Марусенька
Свої чорні очі.

«Не плач, не плач, Марусенько, —
Возьмем тя з собою,
Як будемо від'їжджати
В чужую сторону».

«Ой, їдь та їдь, мій миленький,
Та не забавляйся.
На конику вороненькім
Назад ворочайся!»

«Ой, бог знає, бог відає.
Чи я повернуся.
Кінь вороний на подвір'ю
Чогось іспіткнувся».

Ой, йшли ляхи на три шляхи.
Дороги питали:
«Сли, сюди козаки йшли,
Чи ви не видали?»

Всі поляки, які йшли.
По три коні мали,
Хвалилися поляченьки,
Що в'ни звоювали.

«Ми підемо, пане-брате,
Козаків рубати,
А як прийдеть зла година.
Будем утікати».

Розплачеться, розтужиться
Потоцького жона:
«Чи я ж тобі, пан Потоцький,
Давно не товкла?

Давно уже ти, ПотоцькиЙ,
З козаки воюєш,—
Ти козаків не звоюєш —
Свою силу згубиш!»

* * *

ПЕРЕМОГА КОРСУНСЬКА

Ой,  обізветься пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
«Гей, друзі-молодці,
Браття, козаки-запорожції
Добре дбайте,
Барзо гадайте,
Із ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод —
Козацька вода,
Лядські дрова —
Козацькі труда».
Ой, з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликее диво.
Під городом  Корсунем  вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили.
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.
За ту бражку
Зчинили козаки з ляхами велику драчку;
За той молот
Зробили ляхи з козаками превеликий колот;
А за той не знать-який квас
Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс.
Ляхи чогось догадались.
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
«Ой, ви, ляхове,
Пеські синовеї
Чом ви нас не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?»
Тогпї козаки ляхів доганяли
Пана Потоцького ліймали.
Як барана, зв'язали
Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.
«Гей, пане ПотоцькийІ
Чому у тебе й досі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільці пробувати.
Печеного поросяти,
Куриці з перцем та з шапраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати
І житньої соломахи з тузлуком уплітати.
Хіба   велю тебе дп рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!»
Тогді ляхи чогось догадались.
На рандарів нарікали:
«Тей, ви, рандарі,
Поганські сини!
Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали,
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового —
По півзолотого.
Від пішого—по два гроші,
А ще не минали сердешного старця —
Відбирали пшоно та яйця.
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького їднайте,
А то як не будете Хмельницького їднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко тікати».
Рандарі чогось догадались.
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута.
На річці Случі
Обломили міст ідучи.
Затопили усі клейкоди
І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі...
Отеє, панове-молодці,
Над Полошим не чорна хмара вставала, —
Не одна пані-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-ляшка:
«Нема мого пана Ява!
Десь його зв'язали козаки, як би барана.
Та повели до свого гетьмане».
Озоветься друга пані-ляшка:
«Нема мого пана Кардаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша,
Озоветься третя пані-ляшка:
«Нема мого пана ЯкубаІ
Десь узяли Хмельницького козаки
Та либонь повісили його десь на дубі».