"Та ой як крикнув же козак Сірко" - добірка історичних пісень про боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками

ТА ОЙ ЯК КРИКНУВ ЖЕ ТА КОЗАК СІРКО

(українська народна пісня)

Та ой як крикнув же та козак Сірко,
Та ой на своїх же, гей, козаченьків:
«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана у гості!»
Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.
Гей, та ми думали, та ми ж думали,
Що то орли та із Січі вилітали,—
Аж то військо та славне запорозьке
Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.
Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,
Та що сизий орел по степу літає, —
Аж то Сірко на конику виїжджає.
Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,
Та що над степом та сонечко сяє, —
Аж то військо та славне запорозьке
Та на вороних конях у степу виграває.
Та ми думали, ой, та ми ж думали,
Що то місяць в степу, ой, зіходжае, —
Аж то козак Сірко, та козак же Сірко
На битому шляху та татар оступає.

* * *

ГЕЙ, ТА ТО Ж НЕ ГРІМ В СТЕПУ ГУРКОТАЄ

Гей, та то ж не грім в степу гуркотає,
А то ж Сірко, кошовий отаман,
До громади своєї в Січі гукає:
«Дітки ж мої, січові козаченьки,
Гей, ви сідлайте ж коні вороненькі
Та й до хана ми поїдемо в гості,
Аж до його ясноханської мосці,
Там наробимо ми великого дива.
Там наварим кривавого пива!»
То ж не густий туман поле покриває, —
То Сірко із Січі з військом виступає.
Гей, ми ж думали — орли злітаються,
Аж то військо Сірка виряджається.
Гей, ми ж думали — то місяць зійшов,
Аж то батько Сірко та з військом пішов.
Гей, ми ж думали, що то сокіл летить,
Аж то батько Сірко кониченьком грає.
Як набігли на татарську засаду,
Крикнув Сірко на козацьку громаду:
«Гой, молодці, добре бийте, рубайте,
Татарву геть на боки розкидайте!»
Пішли ж козаки між ордою шататься,
Почала орда, як снопи, валяться.
Ми ж думали, що дуб вгору в'ється,
Аж то козак Сірко та з ордою б'ється.
Як верба навесні розвивається,
Гей, так Сірко назад повертається,
Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних,
Встань ти, подивися на внуків поганих!

* * *

ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА, БО НІЧИМ ПРОЖИТИ

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії —
У полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А я в закаулку,
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!

* * *

ГОДІ, КОНЮ, В СТАЙНІ СПАТИ

(Пісня про Семена Палія)

Годі, коню, в стайні спати,
Пора ляхів налякати!
В луччім чині з кремня збита,
Гасне іскра з-під копита.
То Палій, то Палій!

Люлька в зубах зашкварчала,
Шабля в ножнах забренчала —
Шабля різанину чує,
Люлька пожари віщує.
То Палій, то Палій!

Де був город — попелище,
Де був замок — там кладбище;
Хто в пожару пана шкварить
І з пожару люльку палить?
То Палій, то Палій!

Хто в траві врівні з травою?
Хто в воді врівні з водою?
Хто у лісі врівень з лісом,
Перевертень в лісі бісом?
То Палій, то Палій!

Ще й не мріло, й не світало,
На Вкраїні ляхів як не бувало!
А в Палія на причілку
Крикнув півень: «Ку-ка-ріку!»
То Палій, то Палій!

* * *

ОЙ В НЕДІЛЮ РАНО УСІ ДЗВОНИ ДЗВОНЯТЬ

Ой в неділю рано усі дзвони дзвонять,
Вже турки Палія на границю гонять.

Дзвонили, дзвонили, та й вже перестали,
Вже турки Палія у ручки спіймали.

Ой вивели його у чистеє поле:
«Що побачиш, Палію, — усе буде твоє!»

«Ой бачу я, бачу коня вороного,
Товариша свого й друга дорогого!

Ой бачу я, бачу турецьку границю,
Ох бачу я, бачу свою шибеницю!»

* * *

ОЙ ХОТІВ ЖЕ ТА ПАН СУПРУН

Ой хотів же та пан Супрун
Та слави зажити,
Веде військо під Очаків,
Велить турка бити.
Били турка, денно, нічно
Іхрабро ступали,
А в середу пораненьку
З Кубані рушали,
А восьмої неділеньки
У Варшаві стали.
А в неділю пораненьку
Коник розігрався,
А к вечеру наш пан Супрун
В неволю попався.
Над річкою над Дунаєм
Орли загравали,
А козаки отамана
З неволі дістали.
Над річкою над Дунаєм
Короговка в'ється,
Ой там-то наш та пан Супрун
З татарином б'ється.
Над річкою над Дунаєм
Короговка має,
Десь нашого та Супруна
На світі немає.
Ой не стріли громовії —
Гармати ворожські
Напирають на козаків
Та на запорожців.
«Бийте, бийте та Супруна,
Пана коменданта,
Бийте, бийте — не жалуйте
Хоч рідного брата!»
Ой, не орла, не сокола
Збираються вбити, —
Ой то ж пана та Супруна
Ведуть загубити.
«Ой не ведіть мене, братця,
В глибоку долину,
Ой доведіть мене, вороги,
На високую могилу:
Нехай буде знати Україна,
Де пан Супрун згинув».