Людмила Кибалка. Поезії про осінь
"Жовтогарячий ранок
Заплітає коси травам,
Вмиває прозорими крихтами
Роси.
Сьогодні буде краще,
Ніж учора,
Бо сонце Боже усміхається мені."(Людмила Кибалка)
"Маленька дівчинка почистила свої черевички та вийшла на вулицю. Там стояв хлопчик. Він говорить дівчинці: "А мої черевики краще твоїх блищать!" Дівчинка подивилася на черевики хлопчика і питає.." (Василь Сухомлинський)
"З хвилюванням чекав я на малюків. О 8 годині ранку прийшло 29 вихованців. Не прийшла Саша (мабуть, мамі погано). Не було Володі, очевидно, проспав, а матері не захотілося будити хлопчика. Майже всі діти святково вдягнені, в новеньких черевичках. Це мене занепокоїло: сільські діти з давніх-давен звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб запобігання простудним захворюванням Чому ж батьки намагаються захистити дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й гарячої, розпеченої сонцем землі? Все це вони роблять з добрих намірів, а виходить погано: з кожним роком усе більше сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. А треба так виховувати дітей, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду..." (Василь Сухомлинський)
"Ой, летіла стріла
З-за синього моря.
Ой, де ж вона впала?
На вдовинім полі..."(балада)
"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою, яка збирала квіти для свого віночка. "Дідусю, ця квітка — одне велике сонце, яке вранці будить мене", — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку...." (Людмила Кибалка)
"В однієї жінки народився син. Душу вклала вона в свою дитину. Боялась, як би пилинка на нього не сіла, як би вітерець не подув. Дуже хвилювалась мати, щоб син її не брав близько до серця горе, страждання, біль людей. ... Хлопчик ріс, а мати затуляла його від життя. Не знав він, що таке горе, страждання, біль, образа, смуток. Виріс хлопчик, став юнаком. Якось захворіла мати, злягла. Послала сина в аптеку по ліки. Пішов син, дає записку, що мати написала. "Ліки будуть готові за п’ять хвилин",— каже аптекар. "Поки ви готуватимете,— відповідає син,— я з хлопцями у футбол пограю."" (Василь Сухомлинський)
Грицько Бойко (5.09.1923 р. – 25.09.1978 р.) – знаний український поет і перекладач, член Спілки письменників СРСР з 1951 року. Григорій Пилипович - один із найулюбленіших дитячих поетів. "Дядько Вереда" - так любили називати його дітлахи після виходу з друку однойменної невеличкої поеми про вередливого хлопчика. Секрет його успіху криється в рідкісному дарі підмічати й поетично осмислювати кумедні ситуації, що трапляються з дітьми. У віршах, казках, смішинках, лічилках, загадках, скоромовках-спотиканках, веселинках (два останні терміни вигадані автором) звучить щирий доброзичливий гумор. Як педагог Грицько Бойко вважав, що гумор найкраще виховує дитину та спонукає виправити недоліки.
"На зеленому серпанку
Розсипало сонечко
Намистинки зранку.
Покотилися, розгубилися
У травиці-муравиці.
Круглолице сонечко
Промінчики-рученята простягло:
— Любі діточки!
Як на ниточку намистинки нанизати,
Щоб докупи все зібрати..." (Людмила Кибалка)
"Наш куточок мрії" (розділ "Школа радості") - з книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям"
"Неподалік від школи, за селом - великий яр, що заріс чагарником і деревами. Для малюків це - дрімучий ліс, сповнений таємничим і невідомим. Одного разу я помітив у стіні яру вхід до печери. Всередині печера виявилась просторою, з міцними сухими стінами Та це ж цілий скарб! Тут буде наш Куточок мрії. Важко передати захоплення дітей, коли я вперше повів їх до печери. Діти верещали, співали, перегукувались одне з одним, гралися в піжмурки. В той же день вистелили долівку сухою травою. Спочатку ми просто тішилися таємничим куточком, обживали його, створювали затишок: прикріпили на стінах кілька картинок, розширили вхід, зробили столик. Із захопленням діти прийняли пропозицію зробити пічку, час од часу топити її..." (Василь Сухомлинський)
Читайте у блозі Сергія Вакаріна, голови організації UkraineIS, інформацію про найцікавіші події про співпрацю України з країнами усього світу у галузі новітніх технологій, космосу, культури, екології та інших сферах діяльності.
"Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунули чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя.
Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибину. Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець. Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко..." (Василь Сухомлинський)
"Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні - поганий стан здоров'я, якесь нездужання або захворювання. найчастіше зовсім непомітне і таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря і вчителя. Приховані, замасковані дитячою жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я..." (Василь Сухомлинський)
"Уже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми і олівці, будемо малювати». Наступного дня ми розташувалися на галявині шкільної садиби. Я запропонував дітям: «Подивіться навколо. Що ви бачите гарного, що вам найбільше подобається, те й малюйте». Перед нами був шкільний сад і дослідна ділянка, освітлені осіннім сонцем. Діти защебетали: одному подобалися червоні й жовті гарбузи, другому — схилені до землі голівки соняшника, третьому — голубник, четвертому — виноградні грона..." (Василь Сухомлинський)
"Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож. Якось питаю маму: "Скільки літ тополі? Хто її посадив?" "Не знаю, — відповідає мама. — Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова..."" (Василь Сухомлинський)
"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)
Людмила Кибалка. Поезії про рідну землю
"Моя рідна земля", "Казка світанкова", "Стежка", "Вiтчизно моя", "Просинь", "Проміння", "Чудесний витвір" — такі поезії увійшли до красивої добірки віршів по Україну від нашої сучасниці — киянки Людмили Кибалки.
Людмила Кибалка. Оповідання "Люди війни"
"Ганна почула збуджений грюкіт у двері. Кинулася до вікна, глянула: біля дверей німецький солдат. Від страху аж заклякла, а в скронях било: «Боже! Відчиняти чи ні?». Насилу зняла клямку. Відчинила. Охопила моторошність, як стало страшно. Здавалося, що навіть повітря дихало тим страхом. Він стояв на порозі, розмахував руками і щось по-своєму шверготав. «Мабуть, хоче їсти», - подумала Ганна, дивлячись на цього непроханого прибульця повними очима страху..." (Людмила Кибалка)
Пісні на слова Оксани Аннич
У розділі дивіться такі чудові пісні, написані молодою поеткою Оксаною Аннич:
Пісня "Немає на світі поганих дітей" (музика Оксани Аннич)
Пісня "Чорнокрилий птах" (музика Юрія Садового)
Колискова для донечки "Лелека" (музика Юрія Садового)
"Ви тримайтесь, бійці!" (пісня на слова Оксани Аннич, аранжування Юрія Садового)
Пісня про кохання "Прошу, підійди"
Дитяча пісенька "Тоша"
Країна, в якій створили найбільший у світі літак, в якій є найдовший у світі музичиний інструмент, яка має найбільші запаси солі в Європі - це все наша Україна. Мультсеріал "Це - наше, і це - твоє" у легкій, яскравій і дотепній формі розповідає юним глядачам про здобутки і досягнення, якими пишається вся країна, і якими вони можуть також пишатися. У першій частині добірки дивіться мультфільми і фарбуйте розмальовки про заповідник Асканія-Нова, про гіпсову печеру, мапу, гасову лампу, сіль, шлях із варягів у греки.
"Я виросла в лісі, точніше, він виростив мене. Спочатку відчувала, що з ним росту просто з-під землі, мовби мох, тоді й зазнайомилась з рижиками, невдовзі мене поманили до себе кущі, лише пізніше почала задивлятись на дерева. Першими моїми друзями стали вони, рижики. Я знаходила їх навколо великого незникомого болота в нашому ліску. На купинах. Вони усміхались до мене, смішно покритої ластовинням, з-під своїх крислатих капелюхів ще здалеку. Я чимдуж поспішала на їхнє світло, як ластівки до бабиної хати. Перш, ніж торкнутись тіла гриба, довго роздивлялась його і вслухувалась у ліс, чекаючи дозволу. Вже згодом довідалась, що гриби треба зрізати, щоб вони не перевелись, але я б не змогла цього робити – навіть уявити моторошно, що ріжу рижику ніжку. Пам’ятаю, як пальчиками легенько робила підкоп, а тоді ціленьке, неушкоджене, ніжне-ніжне тільце обережно підносила до носа, вдихала його своєрідний запах і клала на м’яку траву, розчистивши акуратненько місце..." (Галина Мирослава)