Народні усмішки та жарти про школу та навчання

 

НАРОДНІ УСМІШКИ ПРО ШКОЛУ ТА НАВЧАННЯ

Усмішки зібрав Павло Гальченко

 

Завантажити текст добірки народних усмішок про школу та навчання (txt.zip)

 

Азбука

 

​* * *

 

Питали

 

* * *

 

Є сенс

 

* * *

 

Зрозумів

 

* * *

 

Здивувався

 

* * *

 

Непричесаний

 

* * *

Найкоротші дні

 

* * *

 

 

Ай, бісові граблі!

Приїхав з київської бурси додому хлопчина. Ото ходить він з батьком по двору і бачить, що лежать граблі, та й пита:
— Тату, як воно зоветься? — і наступив на зубці.
Ще батько й не відповів йому, як граблі вченого панича вчистили по мармизі так, що іскри з очей посипались.
— Ай, бісові граблі! — заскиглив він.
А батько й каже:
— Так тобі й треба, сину, вчись, та розуму не провчи: скоро ти забудеш, як і мене звуть.

 

* * *

Латиніст

Один хлоп мав сина та дав його до латинської школи в місто. Вернувся син на село, а батько питає:
— Ну, що там, сину, чи вмієш по-латинськи?  
А він тоді саме накладав фіру гною.
— Та чому ні! — каже син.
— А як ся називає по-латинськи гній?
— Гноятус! — каже син.
— А вила? — питає отець.
— Вилатус!
— А віз?
— Возатус!
— Ув! — каже старий. — Добре ж тебе вивчили! Відтепер будеш брати вилатус, і ними гпоятус кидати на возатус.

* * *

 

У старій школі

— Ану скажи, — питає піп учня, — що першим кидається в очі, як під’їжджати до села?
— Собаки перші кидаються.
— Не собаки, а церква, дурню!

* * *

Навчив

— Скільки буде три та п’ять?
— Не знаю.
— Ну от як я візьму й покладу тобі в кишеню три копійки і п’ять копійок, скільки буде?
— Нічого не буде.
— Та чого ж не буде?
— У мене в кишені дірка.

* * *

Трудна задача

— Скажи, Васю, скільки мама заплатила за два кілограми яблук, якщо кілограм коштує два карбованці.
— Не знаю. Моя мама завжди торгується.

* * *

 

Теж забули

Першокласниця на уроці декламувала вірш і збилася. Настала прикра пауза. Учениця повернулася до вчительки, чекаючи, що вона підкаже... 
Потім спитала:
— Що, ви теж забули?

* * *

Все  я  та  я

— Вставай, Петрику, — будить мати першокласника, — пора до школи збиратися.
— Не хочу, — пхикає Петрусь, — все  я  та  я,  хай ще Оленка піде, — показав на меншу сестру.

* * *

 

Так, як і батько...

Б а т ь к о. Так, арифметика — п’ять, поведінка — два. Що тебе, шибенику, питали?
С и н. Скільки п’ять разів по сім.
Б а т ь к о. Ну, а ти що сказав?
С и н. Тридцять п’ять. А вчителька знову: скільки сім разів по п’ять?
Б а т ь к о.  А що, воно хіба не один чорт? 
С и н. Та й я так відповів... 

* * *

 

«Мій тато»

Батько та мати поїхали з дому, а Данилко, лишивсь па господарстві, до школи не пішов.
Раптом - телефонний дзвінок... Данилко впізпав: то був голос його вчительки:
— Чому сьогодні Данилко не прийшов до школи?
— Тому, що він захворів.
— А хто це розмовляє зі мною?
— Мій тато...

* * *

Хитрий Івась

— Івасю, ти такий великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика нести свій і твій портфель.
— Це я вчу його допомагати старшим.

* * *

Подовшала історія

— Чому це в тебе з історії трійка? Коли я вчився, — каже дідусь, — у мене з історії були найкращі оцінки!
— Тоді ж історія була коротша, — відповів онук.

* * *

Хитрий хлопчик

— Татку, — питає хлопчик, — чи зумів би ти з заплющеними очима написати своє прізвище?
— Звичайно.
— То напиши його, будь ласка, в моєму щоденнику!

* * *
  

Знає свою натуру

В ч и т е л ь. Скажи, Іванку, якби твоя мама поклала в льох півсотні яблук вчора і сьогодні півсотні, скільки їх було б? 
У ч е н ь. Дев’яносто, а може, й менше.
В ч и т е л ь. Як це так?
У ч е н ь. Бо я за два дні з’їв би десяток, а може, й більше.

* * *

Поважна причина

— Васильку, чому ти не розв’язав задачі? — запитала вчителька на уроці математики.
— Тому... тому,  що тато поїхав у відрядження.

 * * *

 

Втішила

Дівчинці треба було розв’язати кілька задач, які навіть її матері здавалися важкими. Наступного дня дівчинка в школі одержала двійку. Мати була дуже засмучена.
— Нічого, мамо, — втішила її дівчинка. — Ти ж не одна: інші мами також одержали двійки!

* * *

Непорозуміння

— Владику, я мав розмову з учителем. А тепер питаю тебе: хто найбільший ледар у вашому класі?
— Не знаю, тату.
— Неправда, знаєш! Хто сидить у класі й тільки дивиться, як інші читають або пишуть?
— Наш учитель, тату.

* * *

 
Щира розмова

— Павлику! Ти сьогодні не йдеш до школи? — спитав батько сина, бачачи, що той не збирається.
— Ні.
— Чому?
— Вчителька просила, щоб сьогодні до школи прийшов ти.

* * *

 

Виправдався

— Та він і цього року в тому ж класі сидить, — каже Ромина мати своїй знайомій.
— Е, ні, це неправда, — заперечив Рома, — торік я був у третьому «а», а цього року в третьому «б».

* * *

Владик пише твір

Роздаючи зошити з перевіреними творами на тему: «Свійські тварини», учителька сказала Владикові:
— Чому ти так мало написав? От подивись — Михась так само, як і ти, написав про свою собаку, але в нього вийшло більше двох сторінок, а в тебе всього п’ять рядків.
— Таж у Михася великий собака, а в мене - маленький, — відповів Владик.

* * *

Знає арифметику

Батько переглядає щоденник сина й розпачливо хитає головою:
— Четвертий день ти, ледащо, приносиш по одиниці! Коли ти вже порадуєш мене п’ятіркою*?
— Ще один день, тату, і буде п’ять!

* Раніше п’ятірка була найвищою оцінкою.

* * *

 
Написав

— ДітиІ Запишіть у зошити імена людей, яких ви вважаєте найвизначнішими, — сказав учитель. Згодом він запитав:
— Скільки вже ти написав, Петрусю?
— Десять. Лишився ще один — воротар...

* * *

На уроці граматики

У ч и т е л ь. Придумайте, діти, речення, а ми його поставимо в наказовому способі.
Г р и ц ь. Воли тягнуть воза.
У ч и т е л ь. Ну, Федю, як це речення звучатиме в наказовій формі?
Ф е д я. Гей! Цабе!

* * *

Уторопав

Учитель на уроці розповів дітям, з чого роблять ситець, сукно та інші тканини. Коли вчителеві здалося, що всі зрозуміли, він звернувся до одного хлопчика:
— Ану, Володю, скажи: з чого пошиті твої штани?
— З материної спідниці, — відповів той.

* * *

 
Земля пітніє

— Хто скаже, від чого роса? — питає вчитель.
— Я знаю! — піднімається Іванко. — Земля крутиться так швидко, що аж пітніє.

* * *

 

На уроці хімії

— Як ви думаєте, діти, коли я кину мій золотий перстень у цю склянку з кислотою, він розчиниться? — питає вчитель.
— Ні, — хором відповів увесь клас.
— Молодці, а чому?
— Бо коли б перстень мав розчинитися, ви не кидали б його в кислоту.

* * *

Слушне запитання 

Учитель розказує учням про Місяць:
— Місяць дуже великий. На ньому могли б розміститися мільйони людей...
Малий Петрик раптом засміявся.
— Чому ти смієшся?
— А що робитимуть ті люди, коли Місяць стане серпиком!..

* * *

 
Знайшов вихід

— Запам’ятай! Коли сьогодні принесеш трійку, то будеш тричі битий!
— Тоді я принесу одиницю, — сказав Вітя.

* * *

Порадив

— Тату, де Альпи? — спитав хлопчик у батька, який по міг одірватись від телевізора.
— Спитай, сину, мами. Вона завжди любить переставляти все з місця на місце.

* * *

Не підказала

Чоловік увечері прийшов знесилений додому і каже дружині:
— А все ти винна. Посилаєш мене на батьківські збори і не скажеш, у якій школі наш син вчиться.

* * *

Всипав авансом

Не раз учитель викликав батька до школи, бо син бешкетував і погано вчився. Через деякий час на виклик учителя батько знову прийшов до школи та й каже:
— Я вже йому всипав...
— Кому?.. — питає вчитель.
— Та синові ж своєму...
— А я хотів порадувати вас, що в пього останнім часом покращала поведінка і двійок немає.

* * *

Дві голови краще 

На екзамені професор задав допоміжне питання. Воно виявилось не з легких, і студент не міг на нього відповісти. Подумавши, він сказав професорові:
— Давайте разом поміркуємо над цим питанням. Одна голова — добре, а дві — краще.

* * *

Чого боїться

— Чого ви так хвилюєтесь? Боїтесь моїх запитань? — питає професор студента.
— Та ні, професоре, я боюсь своїх відповідей.

* * *

Відвертість

Г о л о в а  р о з п о д і л ь ч о ї   к о м і с і ї. Чому ж ви не бажаєте їхати на Далекий Схід?
В и п у с к н и к. Коли я вчився, мені все твердили: «З твоїми знаннями далеко не заїдеш...»

 

* * *

 
Виправдався

Хлопчик повернувся із школи додому. Глянула мати, а нова його шапка подерта і вся в грязюці.
— Це що?
— Та це хлопці...
— Що хлопці?
— Скинули з мене шапку й почали у футбола грати.
— А ти ж де був?
— На воротях стояв.

 

За матеріалами: "Народні усмішки". Анекдоти, жарти, дотепи, бувальщини, небилиці. Складач – Павло Гальченко. Малюнки Анатолія Василенка. Київ, видавництво "Дніпро", 1986 р.,  стор. 113 - 123.

 

 

Інші смішинки про школу дивіться на нашому сайті за посиланнями :

 

 

 

Жартівливі вірші про школярів

Читайте веселі віршики про школу та кумедних школярів: "Подушечка" (Оксана Кротюк), "Прийшли хлоп’ята в перший клас" (Олексій Катрич), "Миколка-першокласник" (Надія Кир’ян), "Чесний Павлусь", "Яка вчителька?", "Вірно зміг відповісти", "Що писав?" (Петро Кралюк), "Як я відпочиваю" (Інна Кульська).

 

Більше гумористичних творів на "Малій Сторінці":