На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Жартівливі віршики про школу і школярів від Анатолія Костецького


Анатолій Костецький. Збірка віршів Бюро знахідокАнатолій Костецький

БАТЬКИ-«ЧОМУЧКИ»

Ну і мама!
Ну і тато!
Наче справжні
дошкільнята!

Нічогісінько
не знають —
смішно
і сказать комусь! —
бо щодня
мене питають
лиш одне:
«чому» й «чому»...

— Ти чому
образив Віту?
— А чому
отримав двійку?
— І чому
прийшов так пізно?
— Та чому
в шкарпетках різних?
— Ти чому
такий непослух?
— А чому
не стелиш постіль?
— Ти чому це
вірш не учиш?
— А чому
портфель —
без ручки?!
— І чому
такий синець?..

Ох!
Настане
мій кінець!
Не поясниш їм
ніколи,
хоч би й дуже
захотів...

Треба їх
оддать
до школи —
хай питають вчителів!

 

*******

 

ВІТЯ МОЖЕ ВСЕ!

Все на світі
може Вітя!..
Може
меншого побити,
на уроках
спати може
та дражнити
перехожих.
Може
бахнути з рогатки,
посадити в зошит
ляпку,
у вікно
пульнути сніжку
і нову порвати
книжку...
Словом,
все на світі Вітя
може —
годі й говорити!..
То чому ж
не може Вітя
краще, ніж на три,
учитись?..

 

*******

 

ЧЕМНИЙ ГЕРОЙ

Вітько-третьокласник
крокує додому
героєм таким,
що й не снилось нікому.
Аж раптом
Вітькові назустріч —
першак.
Всміхнувся Вітько
і промовив:
— Так-так! —
І, випнувши груди,
підходить до нього:
— Гей, ти!
Треба старшим
давати дорогу! —
І хлопця малого
портфелем як лясне!
Аж всівся на землю
малий першокласник...

Вітько реготнув:
— Так і треба, щоб знав! —
І далі по вулиці
покрокував.

Іде і пишається
подвигом власним.
Аж раптом
назустріч йому —
семикласник!

Від жаху герой,
мов листок,
затремтів —
і в перше ж парадне
стрілою влетів.
Тремтять його руки,
тремтять його ноги...

— Чого ти злякався? —
питаю у нього.
— Та просто я чемний, —
Вітько відказав,—
тож старшому хлопцю
дорогу і дав...

 

*******

 


НОВЕ ЖИТТЯ

Вчора Вітя
так промовив:
— З мене — досить,
от вам слово:
я почну життя нове!..

Аркуш взяв
та олівець,
сів і пише по порядку:

«В сім встаю,
роблю зарядку.
Чищу зуби,
мию шию.
Неодмінно вуха мию.
Потім — кухня.
Там сніданок
всім готую сам,
без мами.
Посуд мию,
підмітаю
і до школи поспішаю...»

Ще у плані
пунктів двадцять,
та не варто зупиняться...
Чому? — питаєте.
Все просто,
бо знову
мама
миє посуд,
підмітає та готує...

А Вітько?!
Вітько й не чує.
Він — у ліжку.
Досі спить.
Зате
над ліжком
план висить...

 

*******

 


БЮРО ЗНАХІДОК

1

Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно дивіться.
Можливо,
на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!

 

2

Отут перед вами —
загублена совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
без неї ж не можуть
дорослі та діти
і тижня прожити
на білому світі...
Згубив її хлопець,
який тишком-нишком
надворі
малому підставив підніжку,
у іншого хлопця
м'яча одібрав,
сусідці по парті
малюнок порвав.

А тільки
спитають у нього:
— Навіщо? — Провину
він звалить одразу
на інших,
тому
ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю,
він скоро
до нас завітає...

Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає по совість
хазяїн!
— Ця совість, я бачу,
належить тобі?
Будь ласка, бери,
але більш не губи!

 

3

А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач гав.

Давно вже
усе він забув і проґавив:
забув
жовтенятські обов'язки
й справи,
забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.

А якось на ґаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!

Ще й досі
дивується всюди народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...

Як тільки зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов за собою
до нас.

 

4

Ця купа велика —
загублений час.
Боюся, що й місця
не вистачить в нас...

Ось — час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!

Тут — час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.

Там — час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...

Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!

Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті довідався кожний:

«Загублений час
повернути не можна!»

 

5

А онде в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..

Він лізе в тролейбус,
немов навіжений,
всідається й дума:
«Усі ви хоч трісніть,—
нізащо у світі
не встану я з місця!»

Він запросто
дівчинку може принизить.
Для нього
повага до старших —
дурниці...

Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти.
Шепоче про себе:
«Спасибі!», «Будь ласка!» —
таким голосочком,
що й слухати важко.
Привітно
киває голівкою всім
і всім поступається
місцем своїм.

Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
бо може, бідаха,
загинути просто!
 
6

Ось — дружба,
забута під партою
в школі.
Такого
не бачив я досі ніколи!
Ну як —
поясніть мені! —
може це бути,
щоб дружбу,
як зошит чи ручку,
забути?!

Два хлопці
у класі її загубили —
вони на перерві
ні за що побились.

А друзі ж були —
можна заздрити тільки!
Довіку дружили б,
якби ж то не бійка.
А з чого вона —
невідомо нікому...

Тож порізно
ходять віднині
додому,
насуплені
в класі сидять
на уроках,
і жоден
не зробить до друга
ні кроку.
А вдома сумують,
зітхаючи тужно,
і згадують часто
загублену дружбу...

Я певен:
недовго пролежить вона
її заберуть неодмінно
від нас!

 

7

Це — сміх розвеселий
сидить і регоче,
неначе його
безперервно лоскочуть.
І всі,
хто погляне
на згублений сміх,
так сильно сміються,
що валяться з ніг!
Лежать і регочуть,
забувши про тишу,
а сміху од того
утричі смішніше.

От тільки хазяїн його -
у зажурі...
Од ранку й до вечора
ходить похмурий,
не біга, не гра,
не співа і не скаче,
а сяде
в якомусь куточку —
і плаче...

Хай швидше до нас
завітає за ним.
Невже йому весело
жити сумним?..

 

8

Як бачите,
є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,
будь ласка, заходьте,
скоріше заходьте,
усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
І все,
що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше
ніколи в житті
не губіть!

За матеріалами: Анатолій Костецький. "Бюро знахідок". Збірка віршів. Художник Геннадій Ясинський. Видавництво «Веселка», 1985 р. 

 

 

 Більше гумору для дітей на нашому сайті:

смішинки
 У цьому розділі пропонуємо до читання і підняття настрою різноманітні віршовані жарти від Грицька Бойка, Василя Шаройка, Миколи Сингаївського, Анатолія Костецького, Євгена Летюка, Віктора Насипаного, Андрія Линника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового, Степана Олійника, Анатолія Качана та інших українських авторів. А ще - гумористичне оповідання Ярослава Стельмаха "Нахаба". Дивіться також - гуморески та усмішки з народного українського та іноземного гумору.

 Більше віршів про школу:

Вірші про школу, вірші для детей
Школа - надзвичайно важливе місце для формування світогляду і розвитку сучасної людини. Багато відомих людей висловлювали свої думки щодо значення школи, і навіть присвячували шкільному життю свої твори. Нижче пропонуються вірші про школу від відомих українських поетів.

Інші твори Анатолія Костецького на нашому сайті:

Анатолій Костецький, вірші для дітейАнатолій Костецький — улюбленець дітвори. Він служив дитячій літературі більше тридцяти років і за цей час встиг подарувати дітям понад п’ятдесят книг. Ті книги — це велике художнє Дитяче місто, у якому живуть хлопчики та дівчатка, як і в житті, з найрізноманітнішими характерами. Письменник умів говорити зі своїми малими читачами про найскладніші життєві проблеми — з повною серйозністю чи гумором, але неодмінно — із любов’ю, взаєморозумінням та повагою. Він майстерно поєднував дитячі мрії та фантазії з реальним світом. Мабуть, тому, що й сам у дитинстві мав велику мрію — стати письменником, і ця мрія його здійснилася. Анатолій Костецький написав близько тисячі віршів для дітей і багато цікавих прозових творів, які виховують дітей добром, щирістю і правдою. 

Останні коментарі до сторінки
«Жартівливі віршики про школу і школярів від Анатолія Костецького»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар