ШКІЛЬНІ УСМІШКИ
Збірка
Зібрав та упорядкував Павло Гальченко
ПЕРЕДМОВА
ЛЮБІ ЮНІ ДРУЗІ!
З давніх-давен, ще з тих часів, коли не було письменства, люди користувались усним художнім словом, щоб розказати про своє життя, про свої думки, висміяти людські вади, заплямувати нечесність та неробство. Серед трудового народу завжди було багато талановитих, веселих оповідачів. Від покоління до покоління передавали вони усні оповідання, казки, легенди, пісні та інші перлини усної поетичної творчості. Ці твори з часом не залишались незмінними. Передаючи їх з уст в уста, оповідачі вдосконалювали народні твори, збагачували новою життєвою правдою, загострювали їхню спрямованість, так що твори ці з часом набували величезної цінності та досконалості. Особливо любимі народом гумористичні та сатиричні твори, спрямовані проти всякого зла. Сміх, наче чудодійні ліки, в усі часи оздоровлював людське життя, наче свіжий вітерець, оберігав людськість від плісняви й застою, стверджував здоровий глузд, виховував бадьорість та життєрадісність. Не припиняє народ своєї усної творчості й понині. У книжечці, яка оце перед вами, ви знайдете кільканадцять маленьких прозових творів про дітей, про шкільне життя, про навчання й дозвілля. У цих творах дитячими ж устами з великою дотепністю та спостережливістю викриваються помилки і вади дітлахів, у багатьох смішинках і жартах розповідається про учнів-невдах, про неприємні наслідки, до яких призводить неуважне ставлення до навчання. Може, прочитавши цю книжку, хтось із вас теж замислиться над своєю поведінкою, не бажаючи бути схожим на деяких її героїв.
(Павло Гальченко)
НЕ ВМІЄ
Першокласник Сергійко, повернувшись зі школи, сказав:
— Я до школи не піду.
— Чому? — запитала бабуся.
— Бо там треба писати й читати, а я не вмію; а розмовляти я вмію, так на уроках не дозволяють.
* * *
НЕ ВИТЕРПІВ
Вчитель заспокоїв учнів і наказав їм:
— Сидіть мені тихо, щоб, як муха пролетить, і то чути було.
Учні довго сиділи притихлі, а потім один не витерпів і питає:
— Ну коли вже та муха пролетить?
* * *
ВАЖКЕ ПИТАННЯ
П е р ш о к л а с н и к. Тату, а сьогодні вчитель питав увесь клас, і ніхто, крім мене, не відповів.
Б а т ь к о. А що ж він питав?
П е р ш о к л а с н и к. Хто розбив вікно.
Б а т ь к о. Ну, а ти що сказав?
П е р ш о к л а с н и к. Ну... сказав, що вікно розбив я.
* * *
КОЛИ ПОМИЛОК МЕНШЕ
— Грицю, у твоїй письмовій роботі аж десять грубих помилок! Чи не могло б їх бути менше?
— Могло б, якби робота була трохи коротшою.
* * *
«ВСЕ Я ТА Я»
— Вставай, Петрику,— будить мати першокласника,— пора до школи збиратися.
— Не хочу,— пхикає Петрусь,— все я та я, хай сьогодні Оленка піде.— І показав на молодшу сестру.
* * *
НАМАЛЮВАВ КОНЯ
Сашко. Мамо, а наша вчителька геть не знає тварин. Мати. Звідки ти це взяв?
Сашко. Я намалював коня, а вона питає, що то таке.
* * *
НАВЧИВ
Учитель питає учня:
— Скільки буде три та п’ять?
Учень відповідає:
— Не знаю.
— Ну от як я візьму й покладу тобі в кишеню три копійки і п’ять копійок, скільки буде разом?
— Нічого не буде.
— Та чого ж,— каже учитель,— не буде?
— А того не буде, що в мене у кишені дірка.
* * *
«РОЗВ’ЯЗАВ» ЗАДАЧУ
— Ти розв’язав задачі, які вчителька задала на сьогодні?
— Тільки одну, мамо.
— Яку?
— Ту, що списав у Миколи.
* * *
НЕ НАЙГІРШИЙ
— Мамо, мене вже більше не звуть найгіршим учнем.
— Молодець, синку! Ти став краще вчитись?
— Ні, до нас прийшов новий хлопчик, який вчиться ще гірше.
* * *
— Костику, покажи на карті Червоне море.
— Щось я такого не бачу. На цій карті всі моря лише блакитні.
* * *
ВЛАДИК ПИШЕ ТВІР
В одній школі учням дали завдання написати дома твір на тему: «Свійські тварини».
Роздаючи зошити з перевіреними творами, учителька сказала Владикові:
— Чому ти так мало написав? От подивись — Михась так само, як і ти, написав про свого собаку, але в нього вийшло більше двох сторінок, а в тебе всього п’ять рядків.
— Таж у Михася великий собака, а в мене маленький,— відповів Владик.— Чи багато про нього напишеш?
* * *
НАПИСАВ
— Діти! Запишіть у зошити імена людей, яких ви вважаєте найвизначнішими,— сказав учитель. Згодом він запитав : — Скільки ти вже написав, Петрусю?
— Десять. Лишився ще один — воротар...
* * *
ЩО ВИЛУПИТЬСЯ
— Якого роду слово «яйце»?—запитала учителька в учня.
— Ніякого,— відповів той.
— Чому?
— Бо не знаємо, що з нього вилупиться: півень чи курка...
* * *
ВІДПОВІВ
У ч и т е л ь. Іванку, чи довго живуть миші?
У ч е н ь. А це залежить від кота.
* * *
ПОДОВШАЛА ІСТОРІЯ
— Чому це в тебе з історії трійка? Коли я вчився,— сказав дідусь,— у мене з історії були самі п’ятірки.
— Так тоді ж історія була коротша,— відповів онук.
* * *
СКІЛЬКИ ПИРОГІВ?
У першому класі був дуже поганий учень. Вчителька не знала, що й робити, щоб навчити його арифметики.
Одного разу вона повела з ним таку розмову:
— Твоя мама пекла сьогодні пироги?
— Пекла.
— Ти з’їв один пиріг, і мама дала тобі ще один. Скільки всього ти з’їв пирогів?
— Два.
— Добре. З’їв ти ці два пироги, а мама тобі дала ще два.
— Ну, ні, стільки я вже не з’їм!
* * *
РОБИВ ЗАУВАЖЕННЯ
Прийшов онук із школи. Глянула бабуся — а новий костюмчик пожмаканий, всі гудзики повідривані.
— Що ж це ти наробив? — записала бабуся.
— Та це я Миколі робив зауваження, щоб не свистів на вулиці.
* * *
НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО
— Помий, Васильку, руки. Як ти підеш у школу з такими руками? — каже мати.
— Та це не обов’язково.
— Як то не обов’язково?
— Бо я у школі ніколи руки не піднімаю.
* * *
ХИТРИЙ ХЛОПЧИК
— Татку,— питає хлопчик,— чи зумів би ти із заплющеними очима написати своє прізвище?
— Звичайно.
— То напиши його, будь ласка, в моєму щоденнику.
* * *
НА УРОЦІ ФІЗКУЛЬТУРИ
У ч и т е л ь. Стань на кінець черги останнім!
У ч е н ь. Та там останнім вже хтось стоїть!
* * *
ЗАГАЛЬНИЙ ЗОШИТ
Першокласниця Олеся старанно виводила в зошиті кривульки. Брат побачив і кинувся до неї:
— Ой, що ж ти наробила в моєму зошиті!
— А хіба це твій? — здивувалася Олеся.
— Ну а чий же?
— А там написано, що то «Загальний зошит»,— то це і твій, і мій.
* * *
ВИПРАВДАВСЯ
Хлопчик повернувся із школи додому. Глянула мати, а нова його шапка подерта і вся в грязюці.
— Це що?
— Та це хлопці...
— Що хлопці?
— Скинули з мене шапку й почали у футбола грати.
— А ти ж де був?
— На воротях стояв.
* * *
ХИТРИЙ ІВАСЬ
— Івасю, ти такий великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика нести свій і твій портфель.
— Це я вчу його допомагати старшим.
* * *
«МІЙ ТАТО»
Батько та мати поїхали з дому, а Данилко, лишившись на господарстві, до школи не пішов.
Раптом телефонний дзвінок... Данилко впізнав по голосу свою вчительку:
— Чому сьогодні Данилко не прийшов до школи?
— Тому що він захворів.
— А хто це розмовляє зі мною?
— Мій тато...
За матеріалами: "Шкільні усмішки". Збірка. Зібрав та упорядкував Павло Гальченко. Малюнки Анатолія Василенка. Київ, видавництво "Веселка", 1975 рік, 41 с.
Інші гумористичні твори про школу на нашому сайті:
Читайте веселі віршики про школу та кумедних школярів: "Подушечка" (Оксана Кротюк), "Прийшли хлоп’ята в перший клас" (Олексій Катрич), "Миколка-першокласник" (Надія Кир’ян), "Чесний Павлусь", "Яка вчителька?", "Вірно зміг відповісти", "Що писав?" (Петро Кралюк), "Як я відпочиваю" (Інна Кульська).
класний сайт смішинок
Гарно,коротко і ясно.