Публікації за тегом: Гумор

"Фізкультура – це культура 
В першу чергу! В другу – ФІЗ! 
Треба, щоб в мускулатури 
Менше задирався ніс! 
Школа – це рідна оселя 
Для дітей, віршів, пісень. 
А керує там веселий 
Пан директор-велетень. 
Він для школи – батько й мати. 
Школа – це його дитя, 
Його доля, його грати... "

(Роман Котляр)

"А надія горить, як свіча,
І невпевнено так, і стооко!
Ну, чого нам завжди вистача
І біди, і тяжкої мороки?!
Але кожен погодитись рад –
Бо і доля до болю смугаста! –
Що країна маленьких зарплат –
Все ж... країна найбільшого щастя!"

(Володимир Даник)

"Хоч ти обранець, бо обрав народ,
Не можеш в Раді не вклонитись кнопці.
Якщо не так натиснеш, - ідіот:
Отримаєш одразу ти по... спинці."

(Роман Котляр)

Роман Юхимович Котляр - поет, сатирик, журналіст. Народився у місті Славута, що на Хмельниччині, у 1977 році. У журналістиці - з 1994 року. Публікувався в газетах та журналах України, Росії, Ізраїлю. У 2002 році Роман Котляр закінчив Східноєвропейський університет за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Ще зі студентських років Роман Котляр активно займається журналістикою і поезією. Його байки – веселі, сповнені тонкого гумору та іронії. А головне – всі вони пов`язані з певною подією у житті автора. У  2004 році вийшла друком книга "Школа - дорога в життя", у 2014 році - "Смійтеся, друзі!", у 2015-му - "Посміхнулісь? Дякую!", у 2017 - "Епіграми з "колючестю" і без", у 2018 році - "Яке щастя - ти на світі є!" (ця збірка видана у співавторстві з дружиною, Алісою Котляр). Готуються до видання ще кілька книг.

"Десь Мурко розлив сметану,
Десь хробак зустрів весну.
Десь Галаєва Оксана 
Демонструє крутизну."

(Роман Котляр)

 

 

"Ну, та що ви... ніхто не кисне
На тривожній такій межі!
Є у нас і народна пісня
Та і посмішка від душі..."

(Володимир Даник)

"2019 рік характеризувався багатьма стрімкими поворотами у житті суспільства, і зокрема у політичній сфері. І це можна розглядати з різних точок зору. Cкажімо, у автора цих рядків було цього року кілька публікацій у газеті «Голос України». А це видання, можна сказати, постійно тримає руку на пульсі української політики. Опубліковані були твори гумористичні, що належать до жанру іронічної мініатюри. Серед них немало творів короткоформатних. І ось тоді і виникла ідея зібрати їх разом, щоб, коли пробігтись по них очима, могла вималюватись якась більш-менш цілісна картина. Це могло б бути цікавим для читачів. Та і самому автору дало б певний матеріал для роздумів і підсумків. А можливо виник би імпульс і до написання чогось нового..." (Володимир Даник)

"Слово "письменник" походить від дієслова "писати", а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь..." (Остап Вишня)

"В голосі Гриця – і штормів, і гроз,
Вкотре до кума присікався строго:
– Ти у політику... пнешся чогось...
А ти у ній – розумієш хоч трохи?!
Ну, а кум скаже – як чарку налий...
І усміхнеться і стрімко, і юно:
– Ну, як політик... я трохи слабкий,
Я фахівець з блокування трибуни!"  (Володимир Даник)​

"Ці жарти і рідні, і любі мені
(Тим паче, що й сам я з козацького роду),
Хоч деякі — вельми дотепні й смішні —
Я чесно позичив у свого народу.

Про гумор його, далебі, знає світ.
Байки його, мудрі, дошкульні й веселі, 
Живуть на землі, мабуть, тисячу літ, 
Осяюють щедро і душі, й оселі.

Сміятися він споконвіку любив.
Чому ж моє серце щемить потихеньку? 
Подейкують, Авеля Каїн убив,
Коли розповів той стару побрехеньку." (Петро Ребро)

 

Петро Павлович Ребро - визначний український письменник, один із найвідоміших сучасних гумористів і сатириків, громадський і культурний діяч.

 

Сьогодні представляю наймімімішніша добірка фольклору за весь час. Я поділюся з вами милими й наївними повір’ями, прикметами й забобонами, які чула від своїх однокласників та одногрупників. Я достеменно не знаю, якому етносу належать усі ці вітражі мудрості, мабуть, що жодному, це вже такий собі фольклор великого міста. Вірити вам у це чи ні – ваш особистий вибір. Особисто мені це все цікаво лише з культурологічного погляду. Була меншою й недосвідченою – хотілося вірити в щось хороше – то я їх усі на собі випробувала. Але потім я стала дорослою й усілякі забобони в моїй голові потіснили закони психології, піару й економіки. Страшно звучить, знаю ☺ Але в житті краще відмовлятися від ілюзорних надій і вірити в людей, щонайперше – у себе.

Усім вітаннячка.  А я надалі тішу вас різноманітним фольклором, адже ви цього варті. Ці смішинки нам на редагування колись давала моя вчителька української мови Пацук Юлія Юріївна (світла пам’ять).  Ми тоді реготали до нестями. Пропоную й вам трохи потішитися, а заодно й попрактикуватися в коректурі – напишіть, як би ви перефразували ці речення. 

"Життя – і біль, і цвіт, і драма!
А у простих рядках Хайяма –
Вино поезії п’янке…
Що мудрість зберіга – віками!"

(Володимир Даник)

До чималенького "дитячого розділу" нашого сайту увійшли: 

Літературні твори для дітей
Дитячий фольклор
Розваги та дозвілля дітей
Дитячий відпочинок
Онлайн ігри для дітей
Іграшки для дітей
Ігри та забави для дітей. Розвиваючі ігри
Мультфільми українською та англійською онлайн
Корисне та цікаве для дівчат

"А бегемоту, Боже… бегемоту
Так важко влітку роззявляти рота!
І поки – бідний! – рота він відкриє,
То весь – спітніє… То весь – спітніє!.."

(Володимир Даник)

Читаймо оповідання з книги Остапа Вишні "Дітям":

Як ми колись учились 
Перший диктант 
Петрик, Резеда та бариня 
Панська ялинка 
Все життя з Гоголем 
Перша подорож 

Якби моя бабуся встали 
Капітан і гарпунник 
Геометрія 
Федько Зошит 
Паралелепіпед 
Біля річки 
«Самокатун — на всіх наїздун» 
У Новому році — все нове, хороше! 
Сон на користь 

 

"Захотіли жаби мати собі царя й звернулися з цим проханням до бога. А той, щоб відчепитися, показав на сухого пня, що стирчав із болота, сердито буркнув:
— Ось вам і цар.
Врадувались жаби, обступили його: квакають, кумкають, аж луна йде... Та пень пнем і є.
Знову жаби до бога із скаргою:
Нащо нам такий цар, коли ми лазим по ньому, а він оВ не до нього. Дай нам, боже, такого царя, щоб ми хоч трохи боялися його.
 — Добре,— каже бог жабам.— Будете боятися,— і усміхнувся.— Ось вам Цар,— і показав їм на чорногуза.
Тепер жаби, як побачать його, зариваються глибоко в болото...."

(з народного)

Азбука

— Ти, Галинко, вже знаєш азбуку?
— Авжеж знаю.
— Тоді скажи мені, будь ласка, яка буква йде після «А»?
— Всі інші букви.

(з народного)

Цю книгу Лариса Ніцой написала багато років тому, але деякий час не наважувалася на її публікацію, тому що вважала, що суспільство може не сприйняти подібну дитячу книгу, написану в веселому пригодницькому стилі. Головний герой книги - хлопчик на ім'я Олег. Розумний, начитаний, кмітливий і ... в інвалідному візку. Через непристосованості школи до інвалідного візочка Олегу доводиться вчитися вдома. Але одного разу головний герой разом зі своїми кращими друзями Любомиром і Василиною відкривають для себе свою школу з абсолютно нової сторони. Виявляється, раніше їх звичайнісінька школа була палацом. А де палац, - там скарб і пригоди. Разом трійця вирушає на пошуки скарбів, не останню роль в яких виконають дві бабусі головних героїв.