"Я маю маленького братика,
Звуть його Крихітний Тім.
Кладу його в ванночку плавати.
І чутно нас двох на весь дім...."(переспів Галини Мирослави)
Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
"Відтоді, як Ромчик навчився рахувати до десяти, його світ розширився — він почав виявляти зовсім нові значення в знайомих словах, тим більше новенькі в новесеньких для вуха хлопчика. От почує якесь слово, в якому сховалась цифра, та й біжить до мами, матуся передусім!, а як нема її поруч — до тата, а вже як і татко далеко, до когось, хто його доглядає на ту хвилину, аби поділитись своїм відкриттям і спробувати витлумачити слово. Щасливий такий, аж усі навколо ощасливлюються! Питає якось і мене: — А ти знаєш, хто такий одинчик? А я у відповідь: — Спробуй вгадати. — Пальчик? — намагається довідатись Ромко, показуючи свій мізинчик. — Ні, Ромасю, — кажу, — пальчики поодинці не живуть, вони не самотні. Одинчик має бути один. — Пінгвінчик, який загубився, сів на крижину й плаче? — підскакує Романчик..." (Галина Мирослава)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)
"Учителька:
– Петрику, яка довжина річки Амазонки?
– Три сантиметри.
– Як? Не може такого бути?
– Ще як може! Я сам лінійкою на карті міряв."(шкільний гумор)
"Ікс-цукерку,
Ігрек-печиво
Та солодкого ще дечого
Інна в «школі» додавала…
Ігор – з’їв!..
Усе. Пропало.
– І навіщо ти? Один?!
– Оголошуй карантин…"(Володимир Нагорняк)
"Вчителька вже не могла собі дати ради з другокласником Іванком, якого всі звали Незнайком. Правда, якось навчився він читати й писати, хоча й плутав часто українські літери з румунськими, знав дещо з природознавства, малював і співав на десять, на уроці фізкультури був найліпшим учнем, але на уроці математики завжди відповідав: «Не знаю!»..." (Степан К. Д. Трайста)
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
Жартівливі пісні композитора Володимира Чернявського на слова Сергія Губерначука – тексти та ноти
До добірки жартівливих пісень на слова Сергія Губерначука (музика — Володимира Чернявського): «Сільська, весняна і весільна», «Спи, моя радосте», «Коста-Ріка», «А красива дівчинка була», «Тропічна полька», «Сложно» (Танго), «Ой, мил ты мне».
"Які б вітри навкруг не віяли,
Це ж не реальністю, а мрією -
Коли усе... ну, так як треба...
І ні найменшої халепи!
І щоб ні крику, ні скандалу...
І щоб всі критики — мовчали.
В буденності, бач, непростій -
Стільки проблем і... трохи мрій!"(Володимир Даник)
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
"Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те, хто ж... творець дотепного малюнка. А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто. [...] Отож, книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки”..." (Володимир Даник)
"У цій публікації я приведу кілька тих іронічних мініатюр, які я ще відносив до жанру — тема для карикатури. І у цьому теж є своя логіка. Яка саме?! Ну, про це потім. Отож перед вами... теми для карикатур з невеликими коментарями. Теми написані ще аж... у 2016 році, а короткі коментарі творилися нещодавно. Так, політика і політики — це рушійна сила! Але ж важливо — як і куди спрямовується рух. Тому і окремі політики, і в цілому політичні партії активно борються за увагу електорату. А ми, виборці, прийшовши у день голосування, кажемо своє "Так!" тій чи іншій політичній силі."
(Володимир Даник)
"А у цьому щось є — усміхнутися у день свята нашої Незалежності! Особливо коли це вже тридцята річниця."
(Володимир Даник)
"Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр – бiда тобi,
Як не знаєш мови..."(Павло Глазовий)
"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)
