Володимир Даник. "Книга, яку... треба дивитись!" (розповідь про книгу карикатур Анатолія Василенка "Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки")

 

 

 

 

Володимир Даник

КНИГА, ЯКУ... ТРЕБА ДИВИТИСЬ!        

Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те,  хто ж... творець дотепного малюнка.

А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити,  а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто.

І тут, мабуть, варто звернути увагу і на такий фактор. Ну, скажімо,  ви читаєте вірш когось з поетів. І вірш вам сподобався. Минув час. І вам потрапив на очі ще один вірш цього ж автора. І він теж знайшов у вас небайдужий душевний відгук. А якщо об'єднати ці, вже прочитані вами поезії з іншими у потужненьку добірку чи і невелику книжечку, то вони сприйматимуться вами, як читачем, уже сильніше. Талановиті твори ніби підсилюватимуть один одного у своєму впливі на читача. Мабуть, щось подібне наявне і в карикатурі. Як жанрі гумористичної творчості. Бо одна справа — побачити кілька карикатур у газеті чи журналі, а інша, коли у книзі, хоч і невеликій, до сотні малюнків.

Отож книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки” (Київ, бібліотека журналу “ПЕРЕЦЬ. Весела республіка”, 2018). Судячи з назви, це має бути книга більше сатирична. Однак попри вдалу сатиру у представлених малюнках складається враження, що цей художник усе ж — більше гуморист, аніж сатирик.

І ще. Переглядаючи гумористичні журнали, помічаєш і таке — бува, тема карикатури запропонована однією людиною, а малюнок виконував уже художник з іншим прізвищем. І як можна прочитати з передмови до книги, Анатолій Василенко малює карикатури лише за власними темами.  

 

На відео: інтерв'ю з художником Анатолієм Василенком.

 

Але не в тому справа свої чи чиїсь теми використовує художник. Бо навіть узявши тему чиюсь, митець має виявити і своє власне бачення світу. Виявити своєю творчістю, своїм малюнком.

Але коли художник знаходить теми для карикатур сам, то і хотілося б придивитися — а які ж це теми. Які ж гумористичні ситуації, які проблеми суспільства привертають увагу митця. Бо карикатура — це не тільки малюнок. Це, бува, ще і коротенькі монолог чи діалог. 

 

 

Отож давайте придивимось уважніше до деяких карикатур, приведених у цій книзі.   

Оце нещодавно чув по радіо передачу. Журналіст і експерт, людина обізнана у дієтології, міркували на тему — а яка ж вона... пальмова олія... корисна чи не дуже.

 

А у одній з карикатур — теж пальми... на невеликому острові! На березі... чи моря, чи океану... міцненький чолов'яга у плавках. І розмовляє по мобільному. І схвильовано говорить:

— Люба, забери мене звідси!

 

 

І справді ж чоловікам без жінок важко. Навіть у відносно комфортних умовах.

 

    

 

Ще одна карикатура зі згаданої вище книги.

Стурбований чоловяга на прийомі у лікаря. Жаліється на важкі обставини:

— Від роботи голова пухне!..

Лікар, почувши такий заклик про допомогу, усе ж пігулок не виписує, але... дає конкретну пораду:

— Купіть кашкет на розмір більший!..

 

 

    ​

 

І ще одна карикатура. Як перегук з відомою піснею, що частенько звучала у радянські часи.

Поїзд, що збирається рушати. До паротяга підходить чоловік з  двома чималенькими чемоданами. І запитує у машиніста:

— Скажіть, а зупинка... в Комуні буде?!..

 

 

    ​

 

А ось карикатура така.

Добре помітний на фоні міста храм. І хтось з церковних діячів радісно, з розкритими обіймами зустрічає діяча політичного:

— Ой, кого я бачу? Знову на відпущення гріхів приїхали?

 

 

    ​

 

Політика — річ не проста. А політичні оцінки бувають і неоднозначними, і суперечливими. Про це і зміст ще однієї карикатури художника.

 

За гратами у поліцейській установі люди. І хтось з керівників поліції, приязно звертаючись до них, мовить так:

— Хлопці, щиро вітаю! Рішенням суду ви тепер не хулігани, а герої... Ви вільні!

 

 

    ​

 

Отож є книги, які треба усе ж і дивитися, і читати. А від дотепних, вдало намальованих карикатур живеться — і бадьоріше, і веселіше!

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

Читайте також на нашому сайті:

 

    ​

 

 

Від редакції: пропонуємо до перегляду жмуток сторінок цієї захоплюючої книги карикатур Анатолія Василенка, представленої на сайті журналу "Перець":