Степан К. Д. Трайста
ІВАНКО НЕЗНАЙКО
Вчителька вже не могла собі дати ради з другокласником Іванком, якого всі звали Незнайком.
Правда, якось навчився він читати й писати, хоча й плутав часто українські літери з румунськими, знав дещо з природознавства, малював і співав на десять, на уроці фізкультури був найліпшим учнем, але на уроці математики завжди відповідав: «Не знаю!»
— Іванку, скільки буде два додати два?
— Не знаю...
— Іванку, скільки буде п’ять мінус чотири?
— Не знаю...
— Іванку, скільки буде дев’ять поділити на три?
— Не знаю...
— Іванку, скільки буде шість помножити на шість?
— Не знаю...
— А що ти знаєш?
— Співати.
— Ну, гаразд! Сьогодні вивчимо нову пісеньку, ти згідний?
— Згідний! — погодився Іванко.
— Повторюй за мною, — сказала вчителька і почала співати:
— Оди-и-ин до-о-да-а-ати-и-и од-и-ин
до-о-орівнює два-а-а,
Од и-и-и н до-о-да-а-ати-и-и два-а-а
до-о-орівнює три-и-и,
Од и-и-и н до-о-да-а-ати-и-и три-и-и
до-о-орівнює чо-о-оти-и-ири-и-и,
Од и-и-и н до-о-да-а-ати-и-и чо-о-оти-и-ири-и-и
до-о-орівнюс п ’ять.
Другого дня, коли вчителька попросила Іванка заспівати, той почав мугикати мелодію:
— Ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля...
— Словами, словами, Іванку, — почала заохочувати Іванка вчителька.
— Слова не знаю, забув, — знизав плечима Іванко.
Опубліковано в журналі Союзу Українців Румунії «Дзвоник», №172-173, серпень — вересень 2021 р.
Більше гумористичних творів на "Малій Сторінці":