На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.
Вірші "Осінні дні", "Весняний ранок", "Вечір".
"До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!"(Ігор Січовик)
Список програмних творів для 4 класу (більшість з них можна прочитати на "Малій Сторінці").
.jpg "Літературне читання у 3 класі. Список програмних творів. Читаємо на Малій Сторінці.")
"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)
Читаймо цікаві та пізнавальні легенди, створені письменницею Галиною Римар про Ясеня-красеня, про писанки, про Котигорошка, про сучасного Котигорошка, про чарівні Зернятка, Про Сонце і планети, Про дивовижних майстрів-павучків, про котика й песика.
Пропонуємо читачеві великий вибір дитячих віршів за різною тематикою найвідоміших авторів. Читайте також байки, оповідання, українські народні казки та казки різних народів світу, романи, повісті та п'єси для дітей.
Радо читаймо прекрасні твори авторів, представлених на "Малій Сторінці"!
"Умивало літечко ранки росами,
Щебетало співами стоголосими.
Напувало ріки підземні зливами,
Вигравало теплими переливами."(Наталя Карпенко)
Дивіться Різдвяну "Лічилку" від Лесі Храпливої-Щур, "Новорічну лічилку Василя Зайця; лічилку від Володимира Підпалого; лічилку, записану Іваном Манжурою; лічилки Варвари Гринько, Ганни Чубач, Василя Зайця, Лесі Храпливої-Щур, Володимира Підпалого, Володимира Лучака, Сергія Цушка, Людмили Савчук, Галини Мирослави, Наталії Любиченко, Анатолія Камінчука, Грицька Чубая, Сергія Губерначука, Олесі Мамчич, Галини Мирослави, Тетяни Строкач, Наталі Карпенко, Ніни Колодяжної; добірку українських народних лічилок, а також кілька різних збірочок лічилок та жмурилок для дітей.
"Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлота, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа..." (Любов Пономаренко)
"Волинь, Волинь... Невольниця і воля...
Осіння смута, картоплищ дими...
Здається, що оберігає доля
Його межи людцями і людьми..."(Любов Пшенична)
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...." (Людмила Дорош)
"Для дівчинки Дори сьогодні було справжнє свято — вона нарешті піде у школу, в підготовчий клас. Прощавай, садочок, малюки, виховательки, пісочниця та кубики! Тепер Дора матиме більш цікаві заняття, тепер вона — відповідальна, тому що вже доросла. Їй шість років. Перший день був сповненим хвилювання, бо що ж не кажіть, а таки раз у житті йдеш уперше у школу. А там стільки всього невідомого! Дора була трішки неспокійна. Та й не тільки вона. Інші хлопчики й дівчатка з її класу теж були трішки збудженими, сором'язливими. Та через декілька днів діти вже освоїлися зі своїм новим життям, своїми новими колегами, і на перервах збиралися докупи й спілкувалися. Кожному хотілося бути цікавим, вразити чимось інших..." (Людмила Дорош)
Читаймо цікаві твори для дітей від української письменниці Людмили Дорош, яка мешкає у Румунії та працює редакторкою журналу для українських дітей «Дзвоник»: «Як вітерець азбуку вивчав», «Вовкова вдячність», «Чому Оксанка любила зиму», «Погана звичка», «Несподіване відкриття», «Незабутній день», «Крізь шпаринку в світ казковий», «Наполювався», «Сільські пригоди Ліни», «Андрійко-обливальник», «Вербова гілка».
"З неба зіроньки летять. Стоять дерева срібні. Катруся задивилася на сніжини чарівні, які лягали ніжно на долоні. "Матусю, сніжини-красуні мерехтять і тішать око. Хто ж так вирізьблює їх майстерно?" — Катруся запитала. "Доню, Бог створив світ мудро, тому все навколо сповнене Любові та Добра. Радість буття — це фарби різнобарвні," — матуся їй відповіла." (Людмила Кибалка)
"У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки. Одна з бджілок запитала в соняшника: — Кажуть люди, що ти — дитя Сонця, тому постійно прямуєш за ним. А чи так воно? — Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі. Щодня мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, — відповів соняшник." (Людмила Кибалка)
"Що це? Жалібне нявчання розітнуло тишу в кімнаті. "Катерино, тобі не здається, що десь нявчить кошеня?" – запитала матуся. "Це в мене з портфеля. Воно таке беззахисне й маленьке. Мамо, так настирливо просилося на руки, то я сховала його." "Донечко, у нас вже є кішка. Зараз почує, але краще не дратувати її. Що ж робити? Показуй того, хто так скиглить, аж за серце бере." Катерина дістала справді кошеня, як клубочок, біленьке й пухнасте, яке трусилося чи то від холоду, чи то від страху. Зачувши журливе скиглення, кішка Багіра почала бігати навколо них. Дівчинка притулила крихітку сильніше до себе, ховаючи від неї, бо думала, чи не образить випадково..." (Людмила Кибалка)
