Марійка Підгірянка
Осінні дні
Які прозорі далі
В осінні дні ясні!
Які яскраві далії,
І роси як кришталі,
І сяйва як у сні.
Та хмарки в’ються мутно,
І пташечки не чуть;
Без пташечки так смутно…
І тільки ледь-ледь чутно
В’ялі листки падуть.
І тільки десь з віддалі
Доходить лісу шум;
А попри айстри й далії
Осінні линуть жалі,
Осінній бродить сум.
* * *
Весняний ранок
Ніч до краю добігає,
І місяця сяйво блідне,
Дрібна зірка допрядає
Своє прядиво послідне
і вже гасне.
Над Бескидом, над верхами
Бліде небо рожевіє,
Біла хмарка берегами
Рубці рубить, золотіє,
В сяйво ясне.
Сонце день розповиває,
Загоряєсь кожна гілка,
Ліс прокинувся, співає,
А вівчарика сопілка
Десь щебече.
Ранній вітер збив крильцями,
Почав срібні роси трясти,
Веселкові дуги класти,
Шум метати над кущами
У ліщину.
Розігрався ярий ранок,
Розсміявся, розспівався,
Метеликів скликає в танок,
Квіточками заквітчався,
Йде в гостину.
* * *
Вечір
Чорніє смерека
мовчить —
Зірничка далека
блищить —
То золото зірничка
пряде,
Тихесенька нічка
іде…
Хвиля легенько дише
в імлі —
Лиш вітрець колише
у сні —
І явір схиляєсь
в саду;
Сопілочка грає:
ду-ду…
Сопілочка дзвонить
як чар —
Вітрець звуки гонить
у яр
І звук в тихій тузі
летить,
Аж калина в лузі
тремтить.
За матеріалами: Марійка Підгірянка. Упорядкування Л. Слободянюк. Художник Л. Горошко. Київ, видавництво "Школа", 2008.
Більше поезій Марійки Підгірянки на нашому сайті:
Марійка Підгірянка... під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка, Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, - справді народна вчителька...