Ви вже, мабуть, знайомі з нямликами – маленькими кумедними чоловічками, які живуть у стіні Олянчиного будинку і понад усе на світі полюбляють манну кашу. Це ж про них написала свою дивовижну книжку «Прибулець з Країни нямликів» відома дитяча письменниця Леся Воронина! Про них – і про дівчинку Олянку, яка з ними не лише познайомилась, але й подружилася, і пережила чимало карколомних і дуже веселих пригод. А в цій книжці пригоди тривають. Разом із Олянкою і нямликом Буциком ви: побуваєте на… Святі Великої Ложки приборкаєте… Привида Здичавілого Сантехніка пригостите добродійним морозивом… найсправжнісіньких піратів нагодуєте Гладкого Блукальчика… рюкзаком. І ні слова про Балакучу Квіточку – ви все про неї дізнаєтеся самі!
До книжки Лесі Ворониної увійшли детективні повісті: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру». Герой цих повістей — нездоланний Суперагент 000 Гриць Мамай — розплутує найзагадковіші злочини, перемагає найпідступніших ворогів і рятує світ від неминучої загибелі, викривши міжнародну терористку бабусю-ніндзя.
Суперагент 000 Гриць Мамай сидів на снігу в позі лотоса. Лапаті сніжинки падали на його мужній оголений торс і з шипінням випаровувалися. Незважаючи на мороз мінус ЗО градусів за Цельсієм, тіло Суперагента пашіло, немов розжарена праска. Гриць Мамай перебував у нірвані — стані цілковитого спокою. Його свідомість і підсвідомість розчинилися в часі й просторі, а могутній інтелект злився з космічною безмежністю. Кохана дружина і бойова подруга Зореслава поралася біля лозової колиски, де спав Яромир, тримісячний синок агента й золотокосої красуні. Немовля солодко плямкало уві сні губами. З невимовною ніжністю юна матір глянула на випрані в гірському потоці пелюшки й почала розвішувати їх на розпашілому торсі Суперагента. Бойова подруга розуміла, що Гриць не може її почути, та все ж промовила з глибоким почуттям..." (Леся Воронина)
Повість Лесі Ворониної "Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9" (зміст):
Розділ 28. Пірамідосерфінґ
Розділ 29. Нехай синьоморди посплять
Розділ 30. Ми вистежуємо викрадачів
Розділ 31. Куди веде провалля
Розділ 32. Що може антижаб
Розділ 33. Ми виконуємо акробатичні номери
Розділ 34. Бабуся Соля дає нам інструкції
Розділ 35. Квіти перемагають хижих прибульців
Розділ 36. Так народжуються народні пісні.
"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на палубі сліпучо-білого вітрильника. Його могутній організм всотував ніжні сонячні промені, а свідомість та підсвідомість зливалися з морським та небесним безмежжям. Гриць ледь розплющив очі і з-під примружених повік глянув на свого сина-вундеркінда Яромира. Малюк захоплено навчав таргана Едіка роботи на комп’ютері. Розумна комаха залюбки бігала по клавішах, опановуючи секрети програмістської майстерності. Власне, Едіка тепер важко було назвати тарганом. Мужньо перенісши кілька пластичних операцій, зараз він скоріше скидався на метелика. На його спині виблискували ніжно-блакитні крильця, а голову прикрашали спеціальні окуляри, розроблені професором Байдою. За допомогою цих окулярів Едік міг бачити у темряві, вловлювати ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, а також спостерігати за приватним життям мікроорганізмів..." (Леся Воронина)
"Суперагент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровій кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч — велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей Другої світової війни. Та Суперагент не зважав на це похмуре сусідство. Золоте осіннє листя, кружляючи у прозорому повітрі, опускалося на могутні плечі, груди та спину Гриця Мамая. Але він, занурений у власну підсвідомість, не реагував на ці зовнішні подразники. Його потужний інтелект намагався розв’язати страшну таємницю, над якою билися спецслужби усього світу..." (Леся Воронина)
"Суперагент Гриць Мамай сидів у своєму кабінеті у позі лотоса. На його вольовому обличчі була написана впевненість. То була впевненість у самому собі. Гриць щойно скінчив робити ранковий комплекс йогівських вправ. Кожен його м’яз сповнився життєвої снаги. Мозок працював чітко й блискавично. Зненацька Суперагент 000 почув у голові приємний баритон. То був його внутрішній голос..." (Леся Воронина)
"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на розлогій гілці крислатого евкаліпта. Його плечі та могутній торс були вкриті десятками різнобарвних папужок. У такий спосіб славетний герой, рятівник світу, переможець підступної міжнародної злочинниці бабусі-ніндзя гартував свою й без того крицеву волю. Спосіб гартування волі був простий, але дійовий. Гриць рясно обсипав себе стиглим насінням українського соняшника. Тож, ясна річ, жодна пташка не могла не сісти на його засмагле тіло й не здзьобати рідкісні для австралійського лісу ласощі. Будь-яка інша людина на місці Суперагента, звичайно ж, захихотіла б і почала нервово струшувати ненажерливих пернатих. Адже їхні пазурясті лапки та дзьобики несамовито лоскотали чутливу шкіру героя. Та Гриць Мамай був незворушний, немов індійський Будда. Зусиллям волі він стримував непереборне бажання почухатися чи бодай поворушити накачаними м’язами..." (Леся Воронина)
Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги", "Нямлик і балакуча квіточка".
"Заклопотана їжачиха кинула хатні справи і ледве встигла схопити за вухо бідового синочка, який і гадки не мав повертатися додому. Він дзиґою крутнувся біля дверей і хотів було у дременути в ліс. "Попався, шибенику!" — промовила з полегшенням їжачиха. Придивившись до сина, вона аж лапками сплеснула: "А який занехаяний! Ти хоч глядівся в Голубе озерце?" Вигляд у малюка й справді був неохайний: мордочка замурзана, голочки позлипалися. Розпашілий від гри, він тільки хекав і підшморгував носом..." (Леся Мовчун)
Письменницю Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач) знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже їх любила. Зросла Леся у великій, дружній і працьовитій сім'ї. Мала двох братів і три сестри. Та не лише для рідних писала Леся Українка казки, вірші й поеми. Вона дбала, щоб усі діти мали, що читати...
У цьому розділі пропонуємо читачеві біографію і сторінки творчості славетної письменниці.
"Вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа..."(Леся Українка)
"Зеленим лісом мати вела за руку маленьку Лесю. На голівці у Лесі був вінок із синіх волошок. Дівчинка дивувалась: «Як гарно тут, як багато дерев! Жаль, що тільки самі дерева, а нема нікого живого». Мати повчала, що й дерева живі. «Та й у лісі не самі дерева,— таємничим голосом мовила ненька.— Тут можна зустріти і лісовика, і мавку». Про лісовиків Леся вже чула. А хто така мавка? «Мавка,— пояснювала мати,— дівчина-лісовичка незвичайної краси. Очі в неї зелені, чорні коси розпущені, легка зелена сукня. Люблять мавки гойдатися на вітах берези...» У місячні ночі, коли ліс, що підходив до їхнього саду, сповнювався солов'їними співами, Леся не могла заснути. Вона тихо викрадалася з дому, бігла до знайомої берези й дивилась, чи на її довгих вітах не колишеться мавка...."
"Часто, лежачи над самісіньким морем, під навислим каменем, і дивлячись на фаланги хвиль, на ясний горизонт, здавалось мені, що я опинилась у такій країні, де ще не було чи вже нема людей. Мушу признатись, така мрія була мені мила. Мізантропія не в моїй натурі, але часом буває, що хочеться на який час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх. Десь я чула вираз, ніби сама природа, самий краєвид, без людей, – то все одно що рамка без картини; але я часами думаю, що се картина – без плями. Здалека дивлячись, навіть місто, що розсипалось по долині над морем, не здавалось мені ділом людських рук, а просто тільки частиною пейзажу; увечері, коли видко було тільки міські вогні, а будинки ховались у темряву, мені спогадувались казки про чарівну гору, повну червоного золота і дорогих самоцвітів, що відкривалась по слову закляття перед відважним мандрівцем..." (Леся Українка)
"То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким
Простелилась вона над селом,
Прокидалась край неба зірниця,
Мов над озером тихим, глибоким
Лебідь сплескував білим крилом..."(Леся Українка)
Пропонуємо нашим маленьким читачам цікаву ілюстровану збірочку поезій Лесі Українки "В дитячому крузі": казка Лесі Українки "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева" (Уривок з драми-казки «Лісова пісня»), вірші: "Тішся, дитино, поки ще маленька", "Співець", "Мамо, іде вже зима", "Літо краснеє минуло", "Вишеньки", "На зеленому горбочку", "Мені снились білі лелії", "Конвалія" (уривок), "У маленькій хатинці, у тихім куточку" (Уривок з поеми «Місячна легенда»), "Вечірня година" (коханій мамі), "Пісня" (уривок), "Барвіночку мій хрещатий" (уривок з поеми "Русалка"), "Пісенька весняної води", "Уже весняне сонце припікає" (Уривки з драми-казки «Лісова пісня»).
"Якби нам хата тепла та люди добрі,
казали б ми казку,
баяли байку
до самого світу..."(Леся Українка)
"У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства."(Леся Українка)
"Барвіночку мій хрещатий,
Зелений, дрібний,
Ой, я ж тебе викохала,
Хороший, рясний!.."(Леся Українка)
"Були собі три метелики: один білий, другий червоний, а третій жовтий. Вони весело літали цілий день у великому саду, в соняшному світлі, перелітали з квітки на квітку, куштували медок і летіли далі. Час їм дуже швидко минав. Вони так загралися, що й не зогляділися, що сонечко сховалося за хмари і пустився дощ. Змокли метелики. Полетіли вони до своєї хатки, аж там біда: двері замкнені, а ключа ніде не можна знайти..."
