"А у бабці сови
Внученяток дома дві.
Окуляри бабця має,
Казочки для них читає.
Сич купив веселу книжку
Про комарика і мишку."(Леонід Куліш-Зіньків)
"Наш ведмідь — солодкоїжка,
Біля нього меду діжка,
Банка повна і дві ложки,
А він просить іще трошки. "(Леонід Куліш-Зіньків)
"Чув Івасик у ставку
Скоромовку ось таку:
— А я щука — риба хижа
Малі мальки — моя їжа,
Я недобра, навіть зла,
В мене зуби, мов пила.
Закидає хлопчик хутко
У став синій довгу вудку:
— А я, щуко, рибачок —
Упіймаю на гачок."(Леонід Куліш-Зіньків)
"Спорядили ми ялинку
В дивну забавку живу —
У звіринну лісову!
На вершечкові ялинки
Нам дає концерт Пташинка
Ми для Божої Дитини
Всі співаєм з-під ялини.
— Брате! — скрикнула Галинка:
— Це з усіх ялин ялинка!
Хто де в світі не бував —
То такої ще не мав!(Леонід Полтава)
"Вітер віяв, повівав,
З хмарки воду розливав.
Квіти воду випивали,
Випиваючи, співали.
Тільки вивірці біда,
Бо в дупло пливе вода! "(Леонід Полтава)
"Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти:
Уміють говорити
Зайці і Зайченята...Прийми ж, матусю, слово
Подяки від дитини,
За нашу рідну мову —
За мову України!"(Леонід Полтава)
"Що за дивнії яєчка
Наша курочка знесла?
Намальоване гніздечко,
Ще й пташиночка мала!
Навкруги - барвисті квіти,
Жовті, сині гілочки..."(Леонід Полтава)
Леонід Полтава — чудовий дитячий поет, на творах якого виростали покоління українців Західної Європи та Америки. Ось деякі з його дитячих книжок: «Котячий хор», «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», вірші, казки, поеми, оповідання, лібретто оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавп’ячий король», «Лисячий базар».
"Хоробрий заєць", "Котяча рибалка", "Летіло три сороки", "Базар", "Гусині", "Козеня", "Де стояло літо", "Ми підемо до лісу", "Йде в кожусі Миколай", "Пісенька про Святого Миколая", "Бурулька", "Пісенька про капітанів", "Таємниці" - такі дитячі вірші увійшли до збірки Леоніда Талалая "Хоробрий заєць".
Босмінка – маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий – ну справжній тобі хобот! – і ніг не видно – ховає десь під черпашкою. А найжахливіше – одне-однісіньке око в бідолахи...
"Загубилася", "На що скаржимось?", "Пузанчик пропонує дружбу", "В полоні у Пухирника", "Політ на Чаплі", "Ма-а-а!" – оповідання, що увійшли до збірки Леоніда Шияна "Пригоди Босмінки".
"Папугу звали Антось, жив він на останньому поверсі найвищого в місті будинку у дивному помешканні старенької пані Магди. Антося їй подарував онук-моряк. Він завжди привозив зі своїх мандрів щось цікаве: були в квартирі величезні рожеві мушлі з Червоного моря, був японський пузатий божок, який хитав головою, коли до нього торкнутися, був справжній бумера́нг із Австралії. І всі ті речі пані Магда дуже любила і навіть час від часу розмовляла з ними. Таке трапляється зі старими самотніми людьми, коли їм буває сумно..." (Леся Воронина)
Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку. (Леся Воронина)
"Надворі було темно, тільки сніжинки, як змерзлі метелики, кружляли біля освітленого вікна. Оля лежала в ліжку й сумно дивилася на ялинку. Світло ламп відбивалося від кольорових дзеркальних кульок, смішних клоунів, вухатих мавпочок і зайців. Скільки подарунків у неї в ці новорічні свята! Тато й мама так хотіли, щоб вона не журилася. Але навіщо їй ці ляльки й машинки, шоколадки й жувачки? Усі діти бігають надворі, граються у сніжки, їздять на санчатах і лижах, а вона все лежить і лежить у ліжку хвора... Відчинилися двері, і в Олину кімнату зайшла мама. Нахилилася, погладила дочку по гарячому чолу й шепнула: "Не сумуй! Сьогодні різдвяна ніч, а цієї ночі збуваються всі бажання. Треба тільки дуже захотіти! Засинай і прокидайся завтра здоровою..."" (Леся Воронина)
"Вже третій день Олянка лежала в ліжку. Все почалося з прогулянки у весняному лісі. Нарешті вони з мамою і татом разом поїхали за місто! Дівчинка побачила перші проліски, що пробивалися з-під сухого торішнього листя, нагодувала двох веселих білок горішками, пускала в річку човники, що їх тато вирізав із соснової кори. А потім, коли вони вже зібралися їхати додому, потяглася за проліском, що ріс на краю струмочка, і, звичайно, промочила ноги. Тож, коли вони повернулися додому, щоки в Олянки палали, страшенно боліло горло, а чоло було таке гаряче, що мама й без термометра визначила — ангіна! Тепер треба було пити чай із калиною, ковтати гіркі пігулки й полоскати горло такою солонющою водою, що аж сльози виступали на очах..." (Леся Воронина)
Ви вже, мабуть, знайомі з нямликами – маленькими кумедними чоловічками, які живуть у стіні Олянчиного будинку і понад усе на світі полюбляють манну кашу. Це ж про них написала свою дивовижну книжку «Прибулець з Країни нямликів» відома дитяча письменниця Леся Воронина! Про них – і про дівчинку Олянку, яка з ними не лише познайомилась, але й подружилася, і пережила чимало карколомних і дуже веселих пригод. А в цій книжці пригоди тривають. Разом із Олянкою і нямликом Буциком ви: побуваєте на… Святі Великої Ложки приборкаєте… Привида Здичавілого Сантехніка пригостите добродійним морозивом… найсправжнісіньких піратів нагодуєте Гладкого Блукальчика… рюкзаком. І ні слова про Балакучу Квіточку – ви все про неї дізнаєтеся самі!
До книжки Лесі Ворониної увійшли детективні повісті: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру». Герой цих повістей — нездоланний Суперагент 000 Гриць Мамай — розплутує найзагадковіші злочини, перемагає найпідступніших ворогів і рятує світ від неминучої загибелі, викривши міжнародну терористку бабусю-ніндзя.
Суперагент 000 Гриць Мамай сидів на снігу в позі лотоса. Лапаті сніжинки падали на його мужній оголений торс і з шипінням випаровувалися. Незважаючи на мороз мінус ЗО градусів за Цельсієм, тіло Суперагента пашіло, немов розжарена праска. Гриць Мамай перебував у нірвані — стані цілковитого спокою. Його свідомість і підсвідомість розчинилися в часі й просторі, а могутній інтелект злився з космічною безмежністю. Кохана дружина і бойова подруга Зореслава поралася біля лозової колиски, де спав Яромир, тримісячний синок агента й золотокосої красуні. Немовля солодко плямкало уві сні губами. З невимовною ніжністю юна матір глянула на випрані в гірському потоці пелюшки й почала розвішувати їх на розпашілому торсі Суперагента. Бойова подруга розуміла, що Гриць не може її почути, та все ж промовила з глибоким почуттям..." (Леся Воронина)
Повість Лесі Ворониної "Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9" (зміст):
Розділ 28. Пірамідосерфінґ
Розділ 29. Нехай синьоморди посплять
Розділ 30. Ми вистежуємо викрадачів
Розділ 31. Куди веде провалля
Розділ 32. Що може антижаб
Розділ 33. Ми виконуємо акробатичні номери
Розділ 34. Бабуся Соля дає нам інструкції
Розділ 35. Квіти перемагають хижих прибульців
Розділ 36. Так народжуються народні пісні.
"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на палубі сліпучо-білого вітрильника. Його могутній організм всотував ніжні сонячні промені, а свідомість та підсвідомість зливалися з морським та небесним безмежжям. Гриць ледь розплющив очі і з-під примружених повік глянув на свого сина-вундеркінда Яромира. Малюк захоплено навчав таргана Едіка роботи на комп’ютері. Розумна комаха залюбки бігала по клавішах, опановуючи секрети програмістської майстерності. Власне, Едіка тепер важко було назвати тарганом. Мужньо перенісши кілька пластичних операцій, зараз він скоріше скидався на метелика. На його спині виблискували ніжно-блакитні крильця, а голову прикрашали спеціальні окуляри, розроблені професором Байдою. За допомогою цих окулярів Едік міг бачити у темряві, вловлювати ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, а також спостерігати за приватним життям мікроорганізмів..." (Леся Воронина)
"Суперагент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровій кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч — велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей Другої світової війни. Та Суперагент не зважав на це похмуре сусідство. Золоте осіннє листя, кружляючи у прозорому повітрі, опускалося на могутні плечі, груди та спину Гриця Мамая. Але він, занурений у власну підсвідомість, не реагував на ці зовнішні подразники. Його потужний інтелект намагався розв’язати страшну таємницю, над якою билися спецслужби усього світу..." (Леся Воронина)
