Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

 В  історії  української  культури Іван Карпенко-Карий  займає  одне  з  найпочесніших  місць. Активний  діяч  аматорського  театру  в  60 - 70-х  роках ХІХ століття, театральний  рецензент,  прозаїк,  драматург,  актор  і  організатор  театральної  справи  -  ось  ті  означення,  які  складають  узагальнену  формулу історичної особистості  Івана Карпенка-Карого.

"Як створений був порох земний, а водам закреслено межі їхні, вказав Передвічний схованки первням, з яких мало повстати золото. Знав-бо Всемудрийі що з золота виростає недоля людська. Узи таємні золото зі злом в'яжуть. Все-бо, чого бажання несите собі прагне, золото в собі втіляє.  Як затверділи ж гори земні, а ріки потекли річищами своїми, накрив Передвічний одну з тих схованок таємних «Чорним ставком», що є колискою громів. Другу ж під блакитною гладиною Бористена вкрив. І сторожу поставив: на Чорному ставку - громи-блискавки, на Бористені - Ларту-діву, доньку Бористенову. Могутніша-бо за громи була краса Ларти-діви, скарбом, принаднішим за золото вкрите. Хто побачить стражкиню - по іншому скарбові і не тужитиме..." (Наталена Королева)

Цикл «Легенд старокиївських» було завершено Наталею Королевою на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Тут представлені усі 25 легенд-оповідань Наталени Королевої: Аскольдова могила, Скитський скарб, Нерушима стіна, Михайлик, Перунове прокляття, Опойний дим, Таврійська бай, Еклога, Володимирове срібло, Свангільд-князівна,  Путь спасіння, Три Марії, Місячна пряжа, Гостина, З повістей времяних літ,  Похорон, Мелюзина, На Делосі, Шинкарівна, На Ярославовому дворі, Стугна, Кирило Кожум’яка, Біси, Явлена вода, Хрещеник Попа Івана.

Поезія Бориса Олійника  увібрала  в  себе  мудру  задуму  землі,  її  шорстку  справжність,  горду  силу,  і  пам’ять,  і  доброту.  Тихі води  і  ясні  зорі,  сонячні  овиди  і  вербова  сутінь,  шепіт курганів  і  суворе  мовчання  могил,  пісня  з-за  гори  і  гуркіт  реактивних  двигунів  озиваються  в  ній  голосом давнім  і  новим  -  великим  досвідом  народу  в  його історичному  бутті.  І  від  того  е  в  цій  книзі  достеменність.  Є  в  ній  розважливий  спокій,  з  яким  тече  між  пологими  і  крутими  берегами  Дніпро,  пробивається  до сонця  паросток,  земля  вбирає  сніг  напровесні,  а  хлібороб  порає  ниву.  Бо  велика  праця  вимагає  зосередженості  й  терпіння,  бо  істина  відкривається  тільки  наполегливому  розуму  і  чуйному  серцю.

Віршики Володимира Підпалого для малят: "Лічилка", "Зозуля", "Гуси", "Казочка про сонце", "Лісове джерельце", "Весна", "Дзвоники", "Липень", "Літо", "Суниці", "Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух", "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Нісенітниця", "Чередник", "Скоромовка", "Загадка", "Гарбуз", "Казочка про телятко", "Кінь".

"Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки..." 

(Володимир Підпалий)

"У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці..." (Володимир Підпалий)

"Зима  ще  тільки  пред'явля  права
на  володіння  небом  і  землею,
іще  не  засіва,  а  посіва,
а  я  стою  між  осінню  і  нею..."
(Володимир Підпалий)

Кілька віршів Володимира Підпалого про зиму та Різдво Христове: "Зимовий етюд", "Передзим'я", "Зима ще тільки пред'явля права...", "Різдвяний мороз", "Морозний вечір", "Зимовий бір", "Снігурі", "Зайчик", "Кожух".

Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

"Синочкові на першу його коляду", "Дитинство трьох", "Сад різдвяний" - поезії Івана Малковича до Різдва Христова.

"Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»..."

(Іван Малкович)

Іван Антонович Малкович  — український поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Іван Малкович закінчив Івано-Франківське музичне училище, скрипковий клас (1980) і Київський університет імені Тараса Шевченка, філологічний факультет (1985). На всеукраїнському семінарі молодих авторів 19-річного юнака  було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. Іван Малкович - автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні.  Він - автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші». Іван Антонович живе і працює у Києві. З 1986 року - член Національної спілки письменників України.

Новорічні віршики для дітей від Ігоря Калинця: "Ангел зі свічками", "Новорічна листівка", "Новорічна з ведмедиком", "Вояк на коні", "Лев і ягня", "Звірята на конику", "Сімейка", "Метелики", "До дня народження".

"Декларація поета і громадянина", "Найгеніальніший хробак", "Мене вела ти в ніжні ранки", "Мій час — не час. Мій рік — не рік", "Як добре те, що смерти не боюсь я" - вірші Василя Стуса про нелегку долю поета-борця, про своє життя і боротьбу з тоталітарним режимом.

Поезії для дітей Ігоря Калинця з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка".

"Виводить мама дивним писачком
по бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
iз цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах i корi,
на веснянiм i на осiннiм зiллi -
i писанка оранжево горить
у фiлiграннiм сплетi лiнiй..."  (Ігор Калинець)

У цьму розділі знайдете такі вірші Ігоря Калинця для дітей:

поезії з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка"; вірші з циклу "Дивосвіт" (поезії зі збірки "Книжечка для Дзвінки"): "Стежечка", "Вітер", "Хмара", "Блискавка", "Грім", "Дощик", "Веселка", "Криничка", "Камінь", "Туман", "Роса", "Павутинка", "Дим", "Ліс", "Місяць", "Сонце", "Зірка"; ілюстровану книжечку "Небилиці про Котика і Кицю"; вірш "Писанки".

 

 

Оповідання Євгена Гуцала: "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга". Ця книга Євгена Гуцала "Дениско" - це оповідання про хлопчика Дениска, який жадібно пізнає і вбирає в себе розмаїтий навколишній світ. Коло його інтересів надзвичайно широке: його чарує природа, він відкриває для себе таємниці з життя звірів, птахів і рослин. Цікавиться хлоп'я і трудовими буднями односельців. Дія в цих оповіданнях відбувається у 50-х роках минулого століття.

"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)

"Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки..." (Євген Гуцало)