Василь Стус, поезії про поета-борця та про свою долю


Василь Стус

ДЕКЛАРАЦІЯ ПОЕТА І ГРОМАДЯНИНА

 

https://mala.storinka.org/поезія-василя-стуса.html

Право — то слово дрібне.
От обов'язок — слово!
М. Рильський.


Гріх римувати горе.
Гріх римувати гнів.
У тюремному коридорі —
тільки пострілів ритми. І рими — нівечені.

У тюремному коридорі —
під'яремних мета —
збивши в кулак всі пориви —
ув атаку.
Де свободи чортма —
там музи — бранки.


* * *

 

 

Найгеніальніший хробак
(обпатрані лопочуть крила?).
Ім'я поета — боротьба,
ім'я поета — Україна.
Поетів доля — то ганьба
до скону літ, до крику крові,
але імення "боротьба"
і досі личить козакові.
Дорогу криком докричу,
оббризкаю своєю кров'ю,
своєю дикою любов'ю
свій крик останній оплачу.

 

* * *


Мене вела ти в ніжні ранки
Ізмалку, хлопчиком дрібним.
Вставати вчила до світанку —
Будь неспокійним і міцним,
Росою вранішньою вмитий...
І я вставав, і я спішив,
І я зростав. Учився жити
Під кроною старих дубів.
Було нас троє. Але брата
Вже вкрила часу пелена.
Хлопчачих років рання втрата
Була звичайно не одна.
Удвох з сестрою ми зростали
В шахтарськім селищі малім,
Город копали і сапали,
І звозили картоплю в дім.
А мати нам пісень співала —
Їх більше, мабуть, не почуть,
Як хлопця дівчина кохала,
Котру той хлопець встиг забуть,
Або тієї, що пізніше
Я прочитав у "Кобзарі",
Що батько синові миліший,
Ніж мати, що не говори,
І повідала ти малому
Свої скорботи життьові,
Бо в тебе — ні рідні, ні дому,
Тепер на чужині живи.
Мені ж приносила калину,
До узголів'я кладучи,
"Іди ти, сину, на Україну,
Нас кленучи".
І я зростав, і раптом виріс,
Неначе риба із води.
О добра материнська щирість!
Мене землею проведи,
Ти матернім відчуєш серцем
Людську і ласку, і тепло,
Мене ти в горі порятуєш
І другу й ворогу назло.
Ні, я не пещеної долі
Просив би в тебе. Зовсім ні.
Дай буйногривої сваволі
На довгу путь, на довгі дні.

 

* * *


Мій час — не час. Мій рік — не рік.
Людове! Люде! Людськосте! Волаю,
Кричу і головешкою горю,
Чи я Отчизни рідної не маю?
Чи я лише ману боготворю,
Чи я намарне горлом прориваюсь,
Рвучи, як обручі, за пругом пруг.
Чи я — у горі — звернений добру,
В галюцинаціях Вітчизну проглядаю.
Мій час — не час. Є тільки грубий карб.
Мій вік — не вік, але дістався досить.
Ярмом дістався — і не зрадь довіку.

 

* * *


Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

 

 

За матеріалами: Василь Стус. Твори у 4 томах, 6 книгах. НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології. Львів, вид. Спілка „Просвіта”, 1994.

 

 

Більше поезій Василя Стуса на нашому сайті:

Поезія Василя Стуса

Поезія Василя Стуса"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів...  Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)


Останні коментарі до сторінки
«Василь Стус, поезії про поета-борця та про свою долю»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми