Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

Народні легенди розповідають, що на дні Мессінської затоки в кришталевім палаці живе чарівниця — фея Моргана, яка любить дратувати людей. Коли сонце починає хилитися на захід, вона піднімається в повітря і перетворюється в різноманітні привиди. То появляється перед стомленими мандрівниками у вигляді повноводного озера, то манить до себе квітучим оазисом, що безслідно зникає, як тільки люди наближаються до нього. Від цієї легенди і походить назва мінливих міражів, які часто можна спостерігати в пустелях. В широкому ж значенні «фата моргана» означає всяку нездійсненну мрію і сподівання. Саме такий широкий зміст вклав Михайло Коцюбинський у назву своєї повісті. Першу її назву — «Мужики» в процесі роботи він замінив символічною — «Фата моргана», підкресливши, що для селянства мрія про землю залишилася тільки міражем... (В. Проценко)

 

Твори Михайла Коцюбинського для дітей: оповідання "Нюренберзьке яйце", "Харитя", "Маленький грішник"; казки "Про двох цапків", "Дві кізочки", "Десять робітників", "Івасик і Тарасик" та "Брати-місяці".​

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатний український письменник кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський уже першими своїми творами визначився як митець демократичного напряму. У світі ідей краси і добра він був «своєю» людиною, любив добро любов’ю художника, вірив у його переможну силу. Твори письменника приваблювали читачів світлим, життєствердним гуманізмом, оспівуванням боротьби за кращу долю трудового народу та правдивим, всебічним і глибоким відображенням у них життя українського народу.

 

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи. 

Поезії Андрія Малишка про маму: "Мати моя, мати дорога", "Мати" ("Під димне маєво руде вдивлялася з турботою"), "Мати" ("Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю").

Вірші Андрія Малишка про Тараса Шевченка: "Пам'ятник Тарасові", "На горі чернечій", "Тарасу Шевченкові", "Тарас", "Тарасова гілка", "Ти приходиш до мене", "Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною", "Як жаль, я, парость інших літ", "... І як ти міг крізь далі дикі", "Вийду в степ, до синьої криниці", "Ти живеш на планеті", "Минув кривавий час". 

 

"Чому живе, і сам не знаю, 
В моєму серці стільки літ 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт..."

(Андрій Малишко)

"Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами, 
Зерно, і кров, і ночі із снігами."  (Андрій Малишко)

 

"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,      
Прощай, пораднице моя..."    

(Андрій Малишко)

"Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі 
Ночами насняться мені..."

(Андрій Малишко)

 

"Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."

(Андрій Малишко)

"В вечірню годину, де в зорях долина, 
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина, 
Неначе у серці моїм..."

(Андрій Малишко)

"До тих країв щоденно поїзди 
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь..."  (Андрій Малишко)

"В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні, 
В синім місяці у квітні 
Думи явора столітні..."

(Андрій Малишко)

"Палають огні при долині, 
І північ заходить, і сон. 
Татари сидять при долині 
На всіх поділяють полон.."

(Андрій Малишко)

Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

 

 

 

 

 

"Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні..."

(Василь Симоненко)

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє... Про те, які надможливості є у нашої мови - ця історія.

Героям Крут присвятили свої поезії: Уляна Кравченко, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Михайло Зельман (Лісовий), Демид Бурко, Григорій Булах, Богдан-Ігор Антонич, Микола Верес, Андрій Гарасевич, Святослав Гординський, Богдан Бора, Михайло Дяченко, Роман Завадович, Петро Кізко, Олекса Кобець, Алла Коссовська-Давиденко, Ярема Купчинський, Михайло Лавренко, Надія Лан, Микола Лебединський, Андрій Легіт, Олекса Стефанович, Микола Луків, Олесь Бабій, Іван Гнатюк, Дажбожич, Юрій Клен, Степан Литвин, Вероніка Михалевич, Павло Тичина, Богдан Стельмах, Олексій Шевченко, Олекса Ющенко,  Леся Храплива-Щур, Галина Потупляк, Марія Яновська, Сергій Губерначук, Дмитро Куренівець, Йосип Струцюк, Інелла Огнєва.

 

22 січня українці відзначають важливе національне свято – День соборності України. Саме 22 січня 1919 року було проголошено так званий Акт злуки – акт про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Соборність була надзвичайно важливою, певною мірою символічною, оскільки об’єднання українських земель було давньою заповітною мрією нашого народу. Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й не було скликано. Уже за два тижні уряд нової держави під натиском Червоної Армії був змушений залишити спочатку Київ, а потім – і територію України. Офіційно це свято відзначається лише протягом останніх кількох років, хоча Акт злуки відіграв надзвичайно важливу роль, визначивши на подальше розвиток нашої країни. Це був перший за останні років шістсот рішучий крок нашого народу до об’єднання.