Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

"​Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."

(Василь Голобородько)

«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")

"Добре  дихалося  зранку  в  старому  дубовому  лісі. Повітря  пахло  зволоженим  листям,  воно  голубіло  між  стовбурами,  і  далина  над  верхівками  дерев  була  кришталево  чиста,  кришталево  дзвінка. Юрко  йшов  по  стежині,  що  пролягала  між  заростями  кінського  щавлю,  що  світилася  білим  піском  поміж  великими,  із  тремткими  краплинами в  жолобках,  лопухами,  і  в  його  душі  було  так  само  ранково  й  прохолодно,  як  у  літньому  лісі.  Радів,  що  сьогодні  таки  проснувся  вчасно,  що  не очікував  ні  на  батька,  ні  на  матір,  а  подався  сам до  річки,  щоб  порибалити..." (Євген Гуцало)

Осип Назарук – публіцист, письменник, громадський діяч. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого “визволення” у 1939 році Львова, де він жив і творив на той час, книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука тоді зникло з літератури. Та нині письменник і його твори повертаються до читача.

 

Народні легенди розповідають, що на дні Мессінської затоки в кришталевім палаці живе чарівниця — фея Моргана, яка любить дратувати людей. Коли сонце починає хилитися на захід, вона піднімається в повітря і перетворюється в різноманітні привиди. То появляється перед стомленими мандрівниками у вигляді повноводного озера, то манить до себе квітучим оазисом, що безслідно зникає, як тільки люди наближаються до нього. Від цієї легенди і походить назва мінливих міражів, які часто можна спостерігати в пустелях. В широкому ж значенні «фата моргана» означає всяку нездійсненну мрію і сподівання. Саме такий широкий зміст вклав Михайло Коцюбинський у назву своєї повісті. Першу її назву — «Мужики» в процесі роботи він замінив символічною — «Фата моргана», підкресливши, що для селянства мрія про землю залишилася тільки міражем... (В. Проценко)

 

Твори Михайла Коцюбинського для дітей: оповідання "Нюренберзьке яйце", "Харитя", "Маленький грішник"; казки "Про двох цапків", "Дві кізочки", "Десять робітників", "Івасик і Тарасик" та "Брати-місяці".​

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатний український письменник кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський уже першими своїми творами визначився як митець демократичного напряму. У світі ідей краси і добра він був «своєю» людиною, любив добро любов’ю художника, вірив у його переможну силу. Твори письменника приваблювали читачів світлим, життєствердним гуманізмом, оспівуванням боротьби за кращу долю трудового народу та правдивим, всебічним і глибоким відображенням у них життя українського народу.

 

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи. 

Поезії Андрія Малишка про маму: "Мати моя, мати дорога", "Мати" ("Під димне маєво руде вдивлялася з турботою"), "Мати" ("Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю").

Вірші Андрія Малишка про Тараса Шевченка: "Пам'ятник Тарасові", "На горі чернечій", "Тарасу Шевченкові", "Тарас", "Тарасова гілка", "Ти приходиш до мене", "Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною", "Як жаль, я, парость інших літ", "... І як ти міг крізь далі дикі", "Вийду в степ, до синьої криниці", "Ти живеш на планеті", "Минув кривавий час". 

 

"Чому живе, і сам не знаю, 
В моєму серці стільки літ 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт..."

(Андрій Малишко)

"Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами, 
Зерно, і кров, і ночі із снігами."  (Андрій Малишко)

 

"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,      
Прощай, пораднице моя..."    

(Андрій Малишко)

"Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі 
Ночами насняться мені..."

(Андрій Малишко)

 

"Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."

(Андрій Малишко)

"В вечірню годину, де в зорях долина, 
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина, 
Неначе у серці моїм..."

(Андрій Малишко)

"До тих країв щоденно поїзди 
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь..."  (Андрій Малишко)

"В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні, 
В синім місяці у квітні 
Думи явора столітні..."

(Андрій Малишко)

"Палають огні при долині, 
І північ заходить, і сон. 
Татари сидять при долині 
На всіх поділяють полон.."

(Андрій Малишко)

Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.