Андрій Малишко
МАТИ МОЯ, МАТИ ДОРОГА
Моїй матері присвячую
Мати моя, мати дорога,
Осінь горить в полях,
Хай ані мжичка; ані юга
Не занесе твій шлях.
Мати моя, голово стара,
Встали багряні дні,
Мчать ешелони біля двора,
Треба спішить мені.
Мати моя, опада сніжок,
Килимом стеле путь,
Хай не завіє твоїх стежок,
Що синові в серце йдуть.
*****
МАТИ
Під димне маєво руде
Вдивлялася з турботою.
— А мій Іванко з вами йде?
— Іде, іде з піхотою.
Вставала мати в ранній час,
Брела стежками млистими.
— А мій Іванко тут між вас?
— Отам іде з танкістами.
До бойових брела застав,
Де сонце сяло русенько.
— А мій Іванко не відстав?
— Ні, ні, іде, матусенько...
Хоч вій уже не знав доріг
В пороховому сутежі,
Хоч він упав, як з боєм біг,
Під артнальотом в Лютежі;
Не пив води, не чув трави,
Не дихав під загравою,
Русявий чубчик голови
Уже зростав отавою.
А їй здається із приміт,
Що він іде, агукає,
І десять літ, і двадцять літ
У рідну шибку стукає...
*****
МАТИ
Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю,
Димом віють долини. Спадає остання роса.
Ти виходиш одна, одинока, можливо, я знаю,
Там, де хмара пливе І останній промінчик згаса.
Ти кого ж виглядаєш на кручі найвищій ізрану?
Проса б курям дала. Походила б собі по двору.
Я одразу пізнав би й сорочку грубу, полотняну,
І потерту керсетку, й тернову хустину стару.
Дуже холодно, мамо, не правда? А чоботи збиті,
Руки, бачу, замерзли, ні свити, ані кожушка...
Обіцяв я купити.— Ну що ти, одна я на світі?
Он молодшим купи, а старому зима неважка.
Так і шкрьобала в збитенцях. Мала четверту онуку,
Колискову турчала, агукала. Як там вони?
На високій горі піднімаєш обвітрену руку,
І вуста твої шепчуть:
— Сини мої, де ви, сини?
Колисала їх, бавила, мала щоночі мороки,
У турботі, у забавці. Хто ще згадає об тім?
Постаріла сама. Натрудилась за дні і за роки.
Почалася війна.— Так що, мамо, прощайте. Ходім.
Та й пішли в тридцять сьому. Під Києвом дальня
долина
Вся окопами копана, в вибухах небо рясне,
Ну, а мати, звичайно, як мати у кожного сина:
Сяде їсти — не їсть, а приляже — ніяк не засне.
Щонайстаршого просиш:
— Заглянь до батьківської хати.—
Середульшого кличеш — у сурми суремить зима;
І не клич наймолодшого, рідна заплакана мати,
Я летів би, як птаха, так сили злетіти нема.
Ти у сонця спитай. Бачиш сонце звелося над полем,
І зникають сніги, і на бурю гудуть дерева,
Щоб синам дати звістку, хлоп’ятам твоїм
смаглочолим,
Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива!
Поклонися Дніпру, гостював він у морі недавно,
Пошукав би дітей твоїх, радість приніс немалу.
І стоїш ти одна, посивіла, стара Ярославно,
На Дніпровськім лужку, на трипільському древнім
валу.
* * *
ПІСНЯ ПРО РУШНИК
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
"Моя люба мати,