Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

"Синочкові на першу його коляду", "Дитинство трьох", "Сад різдвяний" - поезії Івана Малковича до Різдва Христова.

"Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»..."

(Іван Малкович)

Іван Антонович Малкович  — український поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Іван Малкович закінчив Івано-Франківське музичне училище, скрипковий клас (1980) і Київський університет імені Тараса Шевченка, філологічний факультет (1985). На всеукраїнському семінарі молодих авторів 19-річного юнака  було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. Іван Малкович - автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні.  Він - автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші». Іван Антонович живе і працює у Києві. З 1986 року - член Національної спілки письменників України.

Новорічні віршики для дітей від Ігоря Калинця: "Ангел зі свічками", "Новорічна листівка", "Новорічна з ведмедиком", "Вояк на коні", "Лев і ягня", "Звірята на конику", "Сімейка", "Метелики", "До дня народження".

"Декларація поета і громадянина", "Найгеніальніший хробак", "Мене вела ти в ніжні ранки", "Мій час — не час. Мій рік — не рік", "Як добре те, що смерти не боюсь я" - вірші Василя Стуса про нелегку долю поета-борця, про своє життя і боротьбу з тоталітарним режимом.

Поезії для дітей Ігоря Калинця з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка".

"Виводить мама дивним писачком
по бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
iз цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах i корi,
на веснянiм i на осiннiм зiллi -
i писанка оранжево горить
у фiлiграннiм сплетi лiнiй..."  (Ігор Калинець)

У цьму розділі знайдете такі вірші Ігоря Калинця для дітей:

поезії з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка"; вірші з циклу "Дивосвіт" (поезії зі збірки "Книжечка для Дзвінки"): "Стежечка", "Вітер", "Хмара", "Блискавка", "Грім", "Дощик", "Веселка", "Криничка", "Камінь", "Туман", "Роса", "Павутинка", "Дим", "Ліс", "Місяць", "Сонце", "Зірка"; ілюстровану книжечку "Небилиці про Котика і Кицю"; вірш "Писанки".

 

 

Оповідання Євгена Гуцала: "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга". Ця книга Євгена Гуцала "Дениско" - це оповідання про хлопчика Дениска, який жадібно пізнає і вбирає в себе розмаїтий навколишній світ. Коло його інтересів надзвичайно широке: його чарує природа, він відкриває для себе таємниці з життя звірів, птахів і рослин. Цікавиться хлоп'я і трудовими буднями односельців. Дія в цих оповіданнях відбувається у 50-х роках минулого століття.

"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)

"Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки..." (Євген Гуцало)

"Женя повертався зі школи. Двірники кололи на асфальті лід, дрібні крижинки вилітали з-під ломів і, виблискуючи гострими крайками, по коротких або довших дугах перелітали в повітрі. Сонце дивилося на місто радісно й доброзичливо, широко всміхаючись. І та усмішка випромінювала стільки тепла, що крижані скалки танули, підтікаючи свіжою водою, а по димно-сизих бурульках, що висіли на ринвах, котилися дзвінкі холодні краплі. Жені було весело. Він розмахував стареньким портфелем, з якого виглядали зошити та книжки, і, озираючись по боках, щось галасував. Женя галасував про те, що двірники рубають лід, що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці, поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір'їнку на собі. Він галасував щось і про тих зустрічних дівчаток, які проходили мимо в розстебнутих пальтах, з грубуватим рум'янцем на щоках; зараз вони здавалися йому ще більш дивакуватими й гідними зневаги, ніж будь-коли. І раптом Женя зупинився..." (Євген Гуцало)

Оповідання Євгена Гуцала: "Олень Август", "Лось", "Запах кропу", "Сім'я дикої качки", "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга".

"Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п'яниць та розбишак великих!.."

(Пантелеймон Куліш)

"Зима літо годує.

Той взимі голодує, хто літо гайнує.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то й літо було б довше." 

Ці та багато інших українських народних приповідок читайте у цій статті.

Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.

 

 

 

В Україні слово коляда має три значення: 1) Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!» 2) Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!» 3) Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе: коробка вівса, зверху ковбаса!»  (Олекса Воропай)

 

 

"Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця, Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця, Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог, Щобисьте біди-смутку не знали, В щастю, здоров’ю многі літа проживали, А по смерті царство небесне оглядали. Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! (Новорічне вітання на Гуцульщині)

На Новий рік (за старим стилем) припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували»...

 

31 грудня — свято Меланки. Це — новорічний обряд, що залишився нам від наших предків. Зараз він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Головну роль у ньому грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Меланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати... Так Меланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом", до якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт з ріжками. Але заходять вони тільки до тих хат, де збираються дівчата, тож їм доводиться питатись у них дозволу зайти пощедрувати. Після веселощів хлопці і дівчата разом сідають до столу.