"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)
У розділі "Календар подій" надаємо інформацію про свята, що святкуються в нашій країні та світі, про дати визначних подій та літературний календар, в якому дізнаватимемось про сучасних знаменитих письменників і поетів та літераторів-класиків.
Пишемо в цьому розділі про суто українські свята, як-то: День Соборності України, День Конституції, День Захисника України, День вишиванки і таке інше.
У скарбниці української народної поезії від давнини збереглися календарно-обрядові пісні. Вони нерозривно пов’язані з певною порою року, відповідними звичаями і сільськогосподарськими роботами. Зустріч нового року і весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувались ритуальними діями, піснями, іграми, хороводами. Різноманітні за змістом і формою, характером і часом виконання, колядки, щедрівки, веснянки, петрівки, русальні, купальські та жнивні пісні відображають свята і будні давнього українського села. Впродовж віків у них втілювались мудрість і досвід народу, його духовне багатство, морально-етичні та естетичні ідеали.
"Кожен день — життя і смерть,
кожен день — на волосині...
Ну, допоки буде так,
що країна вся в руїнах?.."(Карина Гусельникова)
"Перший вірш я написала під співання солов'я,
перший крик дитя кричало, дякую, моя земля!
Українцями ми звемось, ними будемо завжди,
Дякую, країно-ненько, я пишаюсь, ти живи!"(Карина Гусельникова)
"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)
"слава україні
героям слава
нас не злякає жодна облава
нас не спинити гадам ворожим
ми переможемо ми переможем
нас не здолати нас не зламати
ми не про ґрати не про захвати
відсіч дамо щурам тим безбожним
ми переможемо ми переможем..."(Катерина Волошина)
"Наразі ліпше не вказувати конкретних географічних назв, хоча хотілося б… А втім, може так і краще. Бо організація, про яку я хочу розповісти – не єдина. По Києву, по області, по Україні… Скільки їх – небайдужих, працьовитих, скромних людей, а фактично – героїв, патріотів, які щоденно, крок за кроком наближають Перемогу! Отже, в одному з мальовничих передмість Києва існує Департамент охорони. І якщо до війни тут виконувалася важлива, але вузько направлена робота, то поступово життя ставило свої нагальні вимоги, потреби, і ця діяльність стала розширюватися. Особисто я підписалася на групу «Безпечний регіон», щоб відстежувати повітряні тривоги – ступінь їх небезпеки та серйозності. Наприклад, як тільки пролунала сирена, ми дуже скоро бачимо приблизно таку «карту тривог»..." (Катерина Колесник)
"Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!" (Катерина Колесник)
««Ти їдеш в Україну? Божевільний!» «Допомогти Україні? Так, це дуже шляхетно, це благодійна справа, але от я, наприклад, допомагаю Україні онлайн», – казали йому друзі незадовго до ділової поїздки. Та сеньйор Енріко не уявляв собі, як це – допомогти онлайн… Енріко Альбанезі – доктор філософії в галузі права, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), молодший науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). У травні цього року професор Альбанезі прибув до України. Головна мета його відрядження – простягнути руку нашій країні, українському народу – в межах свого внеску як академіка, показавши, що ми не самотні в такий важкий час. І що дуже важливо, зробити внесок у складний процес європейської інтеграції, через який зараз проходить Україна, поділитися своїми знаннями в галузі конституційного права. І як найкращий спосіб це зробити, Енріко обрав живий зв’язок — а саме особисто приїхати до нас, щоб зустрітися з українськими колегами, провести обмін досвідом, підтримати їх, також прочитати лекції для студентів...» (Катерина Колесник)
"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)
"Мій батько, Колесник Микола Юхимович, народився у селі Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області. За фахом – вчитель історії. Вже у досить шанованому віці став писати свої спомини. Хоча до цього письменництвом не займався. Ще юним хлопцем пережив усі жахи голодомору, колективізації. Із п’ятьох дітей в родині залишився тільки він і маленька сестричка, моя тітонька. І це вважалося, що сім’ї пощастило! Батька вже давно немає, але я зберігаю ті його мемуари. І зараз, у День пам’яті жертв голодомору хочу ознайомити читачів із однією батьковою розповіддю."
(Катерина Колесник)
"Професор з Італії Енріко Альбанезі вже приїжджав до нас влітку. І ми писали про цей візит. Йому дуже припала до душі наша країна, і взимку він прибув до нас знову. Сеньйор Альбанезі – доктор філософії в галузі права, професор кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Гадаю, читачам було би цікаво послухати думку італійського професора про наш рідний край." (Катерина Колесник)
"Різдво Христове. Радіє весь християнський світ. І у кожного народу свої звичаї на це велике свято. Які ж традиції, освячені віками, залишили нам діди-прадіди? Почитаємо етнографічний нарис Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», виданий 1958 року в Лондоні, в еміграції. Отже, Різдвяні свята починаються зі Свят-Вечора..." (Катерина Колесник)
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
"Щедрик, щедрик, щедринець!
Ой, який я молодець:
Прийшов посипати –
Забув зерна взяти…"
(Катерина Перелісна)
Вірші про зиму від Катнрини Перелісної: "Моя ялиночка", "Ой матусенько, скажи", "Колядка", "Коляда", "Щедрівка", "Сніжинки", "Саночки", "Ковзани", "Рукавиці", "Мороз", "Пожалійте", "Снігова баба", "Бідний зайчик", "Покупались", "Чижик", "Сердитий вітер", "Для потішечки", "Візерунки", "Слідки", "Снігу, білий сніжку", "Сніжок", "Мороз", "Віхола", "Бабине горе", "Господиня Ква", "Кінець зимі".
"Гарна ти, матусю, люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку звичаю навчила.
І щодня навчаєш, як любить родину,
мову нашу гарну, рідну Україну.
Буду українка, як і ти, матусю,
і за ту науку я тобі вклонюся!"(Катерина Перелісна)
