"Ось і завершується наша мандрівка світом рослин, сповненим чарів і краси. Ми відвідали весняний ліс, помилувалися унікальною Долиною нарцисів, придивилися до розмаїтого водяного зілля, прогулялися квітучими луками, гірськими полонинами, заповідними тисовими гаями. Ми чимало дізналися! Принаймні, побільшало зілля, назви якого нам відомі. О, народні найменування рослин — то такі розсипи поезії, дотепності, вигадки, що на них варто окремо зупинитися. Справді, непроста справа — дати назву рослині. Треба виділити найхарактернішу її ознаку, ту, яку легко запримітити, і втілити її в точній, чіпкій, як реп’яшок, назві — щоб легко запам’ятовувалася! Не буде зайвим, якщо наймення підкаже, чим зілля корисне, яку недугу лікує. Тому нерідко рослина має не одну, а багато назв, часом їх навіть кілька десятків. То цілі сузір’я влучних, прекрасних образів, часом зовсім несподіваних, а то й смішних порівнянь. Вслухаймося в них, вдумаймося..." (Зірка Мензатюк)
"Ти життя моє перечорнобилив,
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем —
Я виорююсь день по дню."(Іван Драч)
В історії української культури Іван Карпенко-Карий займає одне з найпочесніших місць. Активний діяч аматорського театру в 60 - 70-х роках ХІХ століття, театральний рецензент, прозаїк, драматург, актор і організатор театральної справи - ось ті означення, які складають узагальнену формулу історичної особистості Івана Карпенка-Карого.
"Благослови, Батьку рідний,
Великий Тарасе,
Людям повість розповісти
Із нашого часу."(Іван Коваленко)
"Нас у школі учили про різне:
Про найглибші на світі моря,
Про найдальші на світі країни,
Про найвищі вершини гірські…"(Іван Коваленко)
"Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій."(Іван Коваленко)
"Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.
І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Джерело!"(Іван Коваленко)
"Поети невтомно в майбутнє ідуть,
Широка відкрита їм траса,
А я собі вибрав занедбану путь –
Назад до Тараса..."(Іван Коваленко)
Уся біографія Івана Коваленка містичним чином переплетена з постаттю Кобзаря... Читайте вірші Івана Коваленка про Тараса Шевченка: "Найвища вершина", "На біржі поезії", "Намалюй мені Тараса", "Вступ до знищеної поеми", "Не став би зроду віршувать", "Задумуюсь глибоко часом...", "Вперед, до Тараса!".
Іван Юхимович Коваленко – видатна особистість в історії української літератури та культури. Учитель, поет-шістдесятник, дисидент-політв’язень радянських часів.
"Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак..."(Іван Котляревський)
"Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»..."(Іван Малкович)
"Над Дніпром, коло славних порогів, в селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий! гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице..." (Іван Нечуй-Левицький)
"Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Я піднесу їй ту кутю
У парі з глечиком узвару.
«Христос рождається», – скажу.
Дружина згодиться зі мною
(Обоє перейшли межу
Так рясно вкриті сивиною)…"(Іван Низовий)
Повість "Захар Беркут" була надрукована вперше в 1883 році в журналі «Зоря» №№ 7-15. Того ж року у Львові повість вийшла окремим відбитком з журналу. Повість Івана Франка викликала широке зацікавлення громадськості, її прихильно сприйняла і критика.
