Українські народні купальські пісні: "Ой, на Івана, ой, на Купала", "Ой на городі купайлиця", "Купало", "Заплету віночок, заплету шовковий", "Наша Маринка-купалочка*", "Кругом Мариноньки ходили дівоньки", "На Івана Купала купався Йван", "Під самого Купала...", "Наше Купайло з верби, з верби", "Ой, наші хлопці-недбайливці", "Ой місяченьку, наш братику", "Ой, на Івана на Купала", "Купайло, Купайло", "У вишневому садочку".
"Рідний край", "Україна!", "Це моя країна", "Україно", "Хочемо ми жить в Україні!", "Квітуча Україна", "Гордість України", "Я поділюся", "Заспіваймо дружно", "Чарівна пісня ця", "Дайте дітям жити" - пісні про нашу країну, які увійшли до цієї чудової добірки.
"З сивої давнини дивишся ти, Тарасе,
Сумно нахиливши чоло, на життя наше.
Але повір мені, батьку, пісню ще не доспівано,
Дорогу до щастя ой ще не зміряно...."(Валентина Кундель)
Добірка гарних українських народних щедрівок для дітей. У збірці Ви знайдете найбільш відомі та легкі для вивчення щедрівки для дітей молодшого шкільного віку: "Щедрик-ведрик", "А в цім домку, як у вінку", "Ластівочка прилетіла", "Ой вийди, дядьку, щось тобі Бог дав", "Пане, пане господарю!".
Коли приходить весна в Україну, пробуджується і воскресає природа, відроджується життя і надходять Великодні свята, сідають люди у своїх оселях біля печей, свічок і беруться за давнє-предавнє ремесло - розписування писанок. Звичай писання писанок українцями знаний усіма слов'янами, румунами, греками, німцями, литовцями, латишами. До XIII століття писанки були знані в цілій Європі та Західній Азії. Сам звичай писанок має витоки з символічного значення яйця, яке майже у всіх народів світу вважалося джерелом життя, символом початку життя, символом сонця.
"Місто спить в камуфляжі, на вулицях люду катма,
В комендантську годину при тьмавім, безкровнім світчаді
Обіймаю тебе, обіймаю тебе, обійма...
Під чергові розряди сліпих іскандерів і градів.
Не вмикатиму світла — молюся, щоб сильне крило
Укривало цей дім та відводило натиск армади,
Обіцяй мені вижити, як би у вас не гуло!
Обіцяю тобі обіймати... Тепер на заваді..."(Домініка Дем)
У цьому циклі статей-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич читаймо:
Українські традиції. Історія та символіка писанки
Про історію писанки - дослідження
Аспекти семантики кольору (тези)
"Писанка "Клиння". Червоно-чорний лабіринт
Червоно-чорна бессарабська писанка
Писанка "Юрдана" з колекції Володимира Ястребова
Історія колекції писанок Володимира Ястребова
Пелагея Литвинова-Бартош і традиційні писанки Сумщини (історія та символіка писанки)
У цьому розділі розповідаємо про наших юних співвітчизників та співвітчизниць, що вразили світ своїми досягненнями та перемогами.
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)
"Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки... Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита. – От дияволи! – незрозуміло вилаялась Олена. – І все їм замало! Як не працюй, а трудодень виробити неможливо... Марічка подала матері чистого рушника і з очікуванням уп'ялася очима на "чарівну" кишеню, з якої мати майже кожного дня діставала або шматочок моркви, або морхле яблучко, або жменьку кислуватих ягід. Цього вечора на Марічку очікувало розчарування..." (Еліна Заржицька)
"...Знаєте, я ще в дитинстві знала, що навіть якщо буду одна-єдина українка у всьому світі, але хотітиму по-справжньому, то вона буде. Україна буде! Все!" (Емма Андієвська)
"Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки..." (Євген Гуцало)
"Шестирічна Леся, коли недавно в сім’ї заговорили про весну (березневі дні настали погідні, сніг заблищав-заіскрився, заспівали щиглики та синички, повітря запрозорилось, полегшало), сказала: "А в гаї сонце зацвіло!" "Сонце зацвіло? — здивувались ви. — Як же воно зацвіло?" Леся, граючи очима чорними, як ніч, усміхалась хитро: "Й сама не знаю… Зацвіло — і все… У гаї сонце зацвіло!" Бо, звичайно, коли навесні йде в ріст молода трава, розвиваються дерева, барвами веселки спалахують по безмежній землі озера — моря — океани квітів, то сонце, таке похмуре восени і таке зажурене взимку, теж зацвітає. Стає веселе, приязне, усміхається, і його тепле проміння схоже на ніжні пелюстки, в яких воно запишалось, бо де ж іще знайдеш кращі. "У гаї сонце зацвіло!" — повторила шестирічна Леся, і сама до пуття не відаючи, як то воно й справді зацвіло поміж дерев, проте впевнена, що так воно й сталось. Бо чого ж тоді ви мовчите і, щоб довести її до розуму, не переконуєте, що так не буває, що це вигадка — така сама, як і всі інші її вигадки, котрі цікаво слухати, та й тільки. У гаї сонце зацвіло!" (Євген Гуцало)
Оповідання Євгена Гуцала: "Олень Август", "Лось", "Запах кропу", "Сім'я дикої качки", "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга".
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина... Хіба не чув такого імені?
— Хто тебе так назвав?
— А батько з матір'ю. — Та й, поспішаючи вибалакатися, так і сипле лункими словами-дзвониками. — Я була маленька, то не пам'ятаю, як вони мене називали. Ми сюди приїхали з Чорнобиля, я тепер живу у баби Явдохи..." (Євген Гуцало)
"Жив собі дід Андрій, який дуже любив смачно попоїсти. Жив один, без дружини та дітей. Все життя його минуло, ніби одним подихом. Ніякої планети не відкрив, ніяким досягненням не гордився. Та що там досягнення, навіть дерев не саджав й хатини не будував. Нікому не допомагав, та й взагалі, ледачим був. А без тяжкої праці, розуму та наполегливості, їжі з неба не дістанеш. Тож, дід дуже сильно бідував, голодував та й, взагалі, збирався на почин. Та все ніяк не приходила смерть до нього. Набридло йому чекати невідомого, от і вирішив він щось змінити у своєму житті, а саме — одружитися..." (Євген Дмитренко)
"Від Пляшевої до Берестечка й Острова - широке поле. Влітку 1651 року тут лютувала битва, що вписала героїчну й трагічну сторінку в історію нашого народу. І хоча тоді доля відвернулася від України, та військо під проводом Богдана Хмельницького вкрило себе невмирущою славою..." (Євген Шморгун)
"Сварог був дуже працелюбний, завжди зайнятий ділом бог-коваль. Бачив Сварог із небесної висі, як тяжко люди працюють, щоб роздобути собі хліб щоденний. Бачив, що їхній труд, їхні старання далеко не завжди винагороджуються так, як це годилося б. І захотілося йому полегшити їхню працю. Отож і послав він людям на землю кліщі та навчив їх своєму ковальському ремеслу. Насамперед показав, як викувати плуг і як ним орати землю. Хлібороби, які доти дряпали свої нивки дерев’яними мотиками, почали збирати у кілька разів більші врожаї пшениці та ячменю. А коли на хліборобів напали із диких степів кочові племена, Сварог навчив, як захиститися від зайд. Він відкрив ковалям тайну кування мечів і броні..." (Євген Шморгун)
"«Піди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке»,— загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті. Ми ходили туди — хтозна й куди, шукали таке — ледь відомо яке. І ніяк напасти на нього не могли. Бо шукали рослину, знайти яку хіба що трохи легше, ніж цвіт папороті. Так-от, націлилися ми на зозулині черевички, або, як їх у науці називають, венерині черевички..." (Євген Шморгун)
