Іван Юхимович Коваленко – видатна особистість в історії української літератури та культури. Учитель, поет-шістдесятник, дисидент-політв’язень радянських часів.
Все життя відрізнявся безкомпромісністю та прямотою як в особистому житті, так і в творчості. Принципово не друкувався на батьківщині за радянських часів. Не належав ні до яких угрупувань і партій – ні радянських, ні сучасних. Виходець із села. Народився 13 січня 1919 року в с.Лецьки, що на Переяславщині. Закінчив Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка. Все життя працював вчителем іноземних мов. Вчителювати починав у м.Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. Потім переїжджає до м.Боярки, що під Києвом, де й прожив більш, як піввіку до самої смерті.
Як казав сам Іван Коваленко, "Учень з мене був гарний, але все-таки я й тоді проявляв непокірність. Побувши лише два чи три місяці в жовтенятах, я не захотів вступати в піонери, а про комсомол навіть і думати не міг. Так усе життя я прожив не комсомольцем, не піонером, не був і членом партії."
Також Іван Юхимович розказував і про свою творчість: "Вірші почав писати з самого малку, уже в школі писав вірші. Починав, як і всі дурні, російською мовою. Потім під впливом учителя Рубана, який учився разом з Малишком, почав писати українською мовою."
У 1972 році був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Карався у таборі суворого режиму у Пермській обл. разом з шістдесятниками І. Світличним, М. Коцом, І. Калинцем, Т. Мельничуком, Є. Пронюком, С. Глузманом, В. Буковським, В. Марченком та ін.
Також у таборі Іван Юхимович близько зійшовся з ув'язненими бійцями УПА. Він так розказує про спілкування з ними:
"Вони мене прийняли, як рідного, оточили увагою, турботою, чим могли допомагали. Чим я відрізнявся від інших дисидентів? Тим, що інші дисиденти - це була висока інтеліґенція. Вони собі на них дивилися зверхньо. Понабирають собі книжок у бібліотеці і йдуть працювати. Сходяться самі, говорять про високі матерії, про все інше. А я з простим людом зразу зійшовся. Я знав майже всі мої вірші напам'ять. От вони мене попросили кілька разів прочитати свої вірші, які чули. Вони казали: "Ми двадцять років кінчаємо і сподіваємося, щоб прийшла нова зміна, що щось нам розкажуть, щось допоможуть, у чомусь просвітять. А вони на нас ніякої уваги". Зате я їм читав майже кожного вечора – чай заварять, сядуть кругом, я читаю свої вірші, а вони сидять і плачуть."
Реабілітований Іван Юхимович у 1991 році.
Помер 18 липня 2001 року. Похований в м.Боярка.
Використано матеріали з інтерв’ю Івана Юхимовича КОВАЛЕНКА
та Ірини Павлівни КОВАЛЕНКО:
http://www.khpg.org
На відео: Інтерв'ю Івана Коваленка Сергію Морозу.
--------------------------
Іван Коваленко - про кохання...
Поезії Івана Коваленка про кохання - це розповідь про його щасливе кохання, що тривало більше піввіку:
"Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!" (Іван Коваленко)
"Спи, мій хлопчику малий,
Оченя свої закрий.
Лист тріпоче,
Спати хоче.
Спи, мій хлопчику малий..."(Іван Коваленко)
"Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій."(Іван Коваленко)
Вірші Івана Коваленка: "Григорію Паничу", "У Боярці зелений ліс", "В'яз", "Знов у лісі", "Боярський ліс".
Захоплююся творчістю І. Коваленка,та я й сама з села Лецьки. Чудовий сайт!