На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Вірші про ліс Івана Коваленка


Іван Коваленко, вірші для дітей про лісГригорію Паничу*

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,
Пошумлять у нас над головами,
Знімуть кривди, гіркоту образ.

В хащі-нетрі поведуть стежини,
Приведуть до нашої мети:
Є у лісі ще й кущі калини,
Саме їх потрібно нам знайти!

Хай і в лісі вироста калина,
Хай і в серці кожнім розцвіта.
Ще воскресне наша Україна,
Земля рідна, вільна і свята.

От і все… Повернемось додому,
І насуне буднів сірий плин.
Та журбу розвіять, побороти втому
Підем знов до сосен і калин.

___________________
*Григорій Панич – науковець, видатний знавець української та французької мов



У Боярці зелений ліс

У Боярці зелений ліс,
Дуби, і сосни, і ялини.
У лісі пагорби й долини,
Стежини прямо і навскіс.

Тут мало кленів і беріз,
У хащах є кущі малини,
Та бачу всюди слід людини,
Я слід людини бачу скрізь:

Пляшки побиті і бляшанки,
Папір, поламані гілляки…
І я сумую часто там:

Чому людина, повна хисту,
Плюндрує все святе і чисте,
Чому для неї ліс не храм?


В'яз

У мене зразу ж біля хати
Росте старий, кремезний в’яз,
Розкинув віти, дивні шати,
У землю коренем зав’яз.

Я так люблю цю зелень свіжу
І тінь хорошу і густу,
Під нього мріяти виходжу
І бджіл послухать на льоту.

А в’яз шумить… Зелене листя
Про щось розказує мені,
Йому, старому, мабуть, сниться
Далека юність навесні…

І я гадаю: хто весною
Його колись тут посадив,
Хто поливав його водою,
Оберігав і городив?

Він вже помер… Його немає,
Лиш в дереві лишився жить,
А в’яз росте, і сонце сяє,
І листя з вітром гомонить.

Зроблю я радість для старого,
І рід його я збережу:
Я тут близенько біля нього
Малого в’яза посаджу.

І він зросте, розкине віти,
Великим стане і міцним,
Хтось буде знов під ним сидіти
І буде мріяти під ним.

І листя, свіже і зелене,
Над ним тихенько зашумить,
І він подумає про мене
Нехай одну коротку мить,

І зрозуміє, що рікою
У безвість весни наші йдуть,
Він зрозуміє!.. А весною
І сам посадить в’яза тут…

 

Знов у лісі

Я знов у лісі… Став… Шумлять
Дуби, і сосни, і ялини,
І світла радість в душу лине,
Щоб з серця біль і тугу знять.

Привіт, зелені! Я прийшов
Напитись вашим ніжним шумом,
Віддатись знову чистим думам,
Між вас знайти свою любов!

Я пережив тяжкий той час,
Коли не бачив вас роками,
А сосни вітами-руками
Мене все звали: “Йди до нас!”

І я прийшов! Приніс привіт
Дубам, березам, соснам, кленам –
Усім, шумливим і зеленим,
Усім, хто звав багато літ.

Я вашу зрозумів німу
Шумливо-радісну розмову,
І кожне дерево я знову,
Як друга, ніжно обійму.

До вас прийду я знов і знов –
Узимку, літом і весною
Аж поки сам зросту сосною,
Щоб з вами жить в красі дібров!..


Боярський ліс

Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.

Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна
Йти у хащі зазива.

Засуничені галяви,
Заожинені кущі,
На кущах, від спеки мляві,
Де-не-де висять хрущі.

Як язичник, як поганин,
Я спинивсь, молюсь пеньку.
Яром мево срібноткане
Заплітається в вінку.

Свою тугу, свою втому
Я лишить у ліс приніс,
Я святим вернусь додому,
Божу службу править ліс.

І джмелино, і бджолино
Урочисто хор співа,
І якась мала пташина
Промовля святі слова.

Про це кожна квітка свідчить,
І билиночки малі,
Піднялися сосни-свічі
Аж до неба від землі.

Древньохрамно, чисто в лісі.
Ліс увесь – великий храм.
Зупиняюсь на узліссі,
Розмовляю з Богом там.


Джерело:
http://ivan-kovalenko.hrest.info


Останні коментарі до сторінки
«Вірші про ліс Івана Коваленка»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар