Публікації за тегом: Поезії

"Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив..."

(Іван Франко)

"Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!.."

(Іван Франко)

"Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, –
Він живе, він ще не вмер..."

(Іван Франко)

"Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село..."

(Станіслав Чернілевський)

"Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес..."

(Станіслав Чернілевський)

"Нахлине злива. Перемочить
І валуни на шлях знесе.
Усе живе перетолочить
І позамулює усе..."
(Станіслав Чернілевський)

"За перевалом болів і досад,
За рядом зрад, що тяли серце чуле,
Не треба повертатися назад,
Не треба озиратись на минуле..."

(Станіслав Чернілевський)

Станіслав Чернілевський — український поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою, автор збірки «Рушник землі»; кіносценаріїв: «Грамотний», «Просвітлої дороги свічка чорна»; лауреат премії імені Василя Симоненка.

Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...

"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві..."

(Ліна Костенко)

"Давно,
іще в шістсот якомусь році,
ну, цебто більш як три віки тому,
коли носили шпаги ще при боці
і розважали стратами юрму..."
(Ліна Костенко)

Вірші Володимира Сосюри про кохання та любов: "Так ніхто не кохав", "Васильки", "Марії", "Марія" ("Задуманий вітер над городом віє"), "Марія" ("Зеленіють жита, і любов одцвіта"), ""Я - квітка осіння… Дощі мене мочать", "Коли потяг у даль загуркоче", "Бiлi акацiï будуть цвiсти", "Ну  чому  ті  хвилини  кохання", "Зима", "Сині  квіти,  ясні  очі" (На  спомин - Катрусі),  "Неначе  це  було  учора",  "Пам’ятаєш,  як  літом",  "Моя  душа  -  як  арфа  золота", "Я  губ  твоїх  дихання  п’ю", "Небо  гасне", "Туди, де в синім неба морі", "Як сонце в небі, ти в душі моїй",  "Моя  зірка  погасла  остання", "Після дощу", "Я  вітру  спитаю:  “Чи  любить  вона?”", "Ніяк  од  щастя  не  засну  я".

"Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй..."

(Володимир Сосюра)

"Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди..."

(Володимир Сосюра)

 

 

 

 

 

Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцево (нині Донецької області). Мати поета - Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем....

Володимир Миколайович Сосюра - один з найщиріших ліриків XX століття - увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільного і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”. Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, - це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі - гостро, до сліз, до млості... Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості.

Слухайте радіо-театр "Маруся Чурай" (у чотирьох частинах), поставлений за історичним романом у віршах Ліни Костенко (відео).

"Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань..."
(Ліна Костенко)

"Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись..."

(Ліна Костенко)

 

"... Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?"

(Ліна Костенко)