"Кобзар співав в пустелі Косаралу,
У казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи, бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря."(Ліна Костенко)
Вірші про Тараса Григоровича Шевченка від поетів Рівненщини: "На іменини Тараса Шевченка" (Любов Пшенична), "Розковую оголені слова" (Богдан Столярчук), "Офорт 1860 року" (Микола Тимчак), "Пам’яті Шевченка" (Сергій Рачинець), "Міг би жити спокійно і мирно" (Вікторія Климентовська), "А в нього були очі сині" (Грицько Чубай), "Думи в казематі" (Олександр Богачук), "Автопортрет зі свічкою" (Лідія Рибенко), "Кобзар на Волині" (Любов Пшенична).
Іван Коваленко. Поезії про кохання...
Поезії Івана Коваленка про кохання - це розповідь про його щасливе кохання, що тривало більше піввіку:
"Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!" (Іван Коваленко)
"Намалюй мені Тараса, друже,
Нашого великого Тараса.
Удихни у нього свою душу,
Оживи і воскреси відразу..."(Іван Коваленко)
Любовна лірика Роберта Бернса у перекладі Миколи Лукаша: "На колосистій ниві", "Ой дівчино-бережанко", "Моя люба Неллі", "Поцілуймося восстаннє", "Остання пісня".
"Мені здається,— може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси."
(Василь Симоненко)
У цій добірці публікуємо поезії про любов, які написали: Ліна Костенко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Іван Франко, Іван Малкович, Микола Вороний, Іван Коваленко.
Поезії Ліни Костенко про кохання
В любовній ліриці Ліни Костенко розкривається вся краса її душі. Вона вражає чистотою і ніжністю, якоюсь особливою цнотливістю почуттів. У її поетичному голосі поєдналися, здається, непоєднувані речі: жіноча таємничість, незбагненність, емоційність, філософська глибина і ясність думки... Читайте вірші Ліни Костенко про кохання: "Недумано, негадано", "Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…", "Очима ти сказав мені: люблю", "Хуртовини", "В дні, прожиті печально і просто", "Я ніколи не звикну", "Розкажу тобі думку таємну", "Напитись голосу твого", "Світлий сонет".
Любовна лірика Івана Франка
У цю добірку входять глибоко ліричні поезії Івана Франка з його збірок "Зів'яле листя" та "Із днів журби", такі як: "З усіх солодких, любих слів", "Не знаю, що мене до тебе тягне", "За що, красавице, я так тебе люблю", "Не можу забути", "Де я не йду, що не почну", "В парку є одна стежина", "Раз зійшлися ми случайно", "Так, ти одна моя правдивая любов", "Твої очі, як те море", "Я не надіюсь нічого", "Не раз у сні являється мені".
Василь Симоненко. Поезії про кохання
Вірші Василя Симоненка про кохання та любов: "Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної", "Любов", "Моя вина", "У вагоні", "Малюсі", "Компаньйонка", "Ти спішила од мене", Вірш "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята", "Щось нове у серці забриніло", "Я тобі галантно не вклонюся", "Коли б тобі бажав я сліз і муки", "Ніби краплі жовті, в темну воду", "Всі образи й кривди до одної", "Я і в думці обняти тебе не посмію", "Ти до мене прийшла не із казки чи сну", "Не бажаю я нічого, хочу тільки одного", "Чекання".
"Кохання — спів, зальот душі — не тіла,
Зоря з-за хмар, веселка дощова;
Вона ростить у нас незримі крила
І до країн незнаних порива..."(Михайло Старицький)
"Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав."(Василь Симоненко)
"З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний,яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав’язі опалила своїми чорними ураганами війна, звідти з’явивсь,де гули жорна окупаційні, ті ненависні жорна біди, що їх “із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли”.... " (Олесь Гончар)
Життєвий шлях Василя Симоненка
"Я – українець. Оце і вся моя біографія" - Василь Симоненко.
Василь Симоненко: життєпис, поезії
Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…
"Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біда-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті..."
(Ліна Костенко)
Ліна Костенко. Творчий шлях, поезії
На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.
Поезія Ліни Костенко - це музика слова. Пристрасна і велична. Музика в поезії Ліни Костенко - це душа. Безмежна і непізнана. Музика і поезія Ліни Костенко - це два космоси. І кожен - неосяжний.
Читайте вірші Ліни Костенко:
"В дні, прожиті печально і просто",
"Вже почалось, мабуть, майбутнє",
"Відмикаю світанок скрипичним ключем",
"Доля",
"Затінок, сутінок, день золотий",
"Крізь роки і печалі",
"Мій перший вірш написаний в окопі",
"Напитись голосу твого",
"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…",
"Ой ні, ще рано думати про все",
"Очима ти сказав мені: люблю",
"Пелюстки старовинного романсу",
"Пишіть листи і надсилайте вчасно",
"Розкажу тобі думку таємну",
"Світлий сонет",
"Старий годинникар",
"Три принцеси",
"Хуртовини",
"Щасливиця, я маю трохи неба",
"Я ніколи не звикну".
"Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці."(Ліна Костенко)
Збірка поезій „Із днів журби" вийшла друком 1900 року, і в ній вміщені поезії 1897 - 1900 років. Ліричні вірші подані в трьох циклах: „Із днів журби", „Спомини" та „В пленері". В збірці надруковані дві поеми: „Іван Вишенській" та „На Святоюрській горі". Написання збірки було наслідком численних особистих драм і невдач.
"Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?.."(Іван Франко)