Від автора:
Коли «Пригоди Галки Димарівни» були вже написані, я попросила Галку прочитати їх і засвідчити, що все, про що я розповіла,— щира правда. Галка уважно прочитала оповідки і сказала: — Справді, нічого тут не вигадано, все було так, як ти описала. Тільки зроблю одне зауваження: гадаю, не всім діткам будуть зрозумілі деякі слова, що ми, буковинці, вживаємо у розмові. Тому дозволь мені дати до них пояснення. Любі дівчатка і хлопчики, якщо зустрінете біля незрозумілого слова позначку *( цифра ), знайте — це Галя нижче хоче пояснити вам його значення.
Софія Майданська
ПРИГОДИ ГАЛКИ ДИМАРІВНИ
Мамі Одарці присвячую
1
Раз веселий сажотрус
Підкрутив свій чорний вус,
Взяв мітелку, в’язку дроту
Та й поїхав на роботу.
В славнім місті Чернівцях
Виліз на найвищий дах.
Там його чекало царство —
Все вороняче лицарство,
Ще й котяри-генерали.
Горобці “ура” кричали,
Виробляли всякі штуки
Із спортивної науки:
Різні фіглі* (1), дива дивні
Повітряно-реактивні.
* (1) - Фіглі - трюки, жарти
Сажотрус — господар бравий
Димочадної держави,
Горду міну* (2) зберігав.
Не ловив ніколи гав,
Правда, часом засмагав,
Та було це дуже рідко,
Як пригріє сонце влітку.
Залишився тільки спомин…
А під носом — чорний комин,
Як на те, іще він кряче.
— Чом ти крячеш, небораче?
— Ох, тому, що я не мився,
В мені дідько* (3) оселився,
Не дає мені спочину,
Мучить душу без причини.
Все він спокою не має —
То танцює, то співає,
Тільки дим пущу до хмар
В горлі зразу: кар-р,
кар-р, кар-р,
Наче я вже не димар.
Я кіптюжив би все вище,
Заважає те гавище,
Без угаву, без упину
Все мене бере на кпини* (4).
Порятуй мене, благаю,
Що робити, вже не знаю.
Викинь з горла те страшило
Жити вже мені несила.—
Сажотрус був добрий зух* (5),
Він напружив зір і слух,
Чорне щось, неначе кагла* (6),
Завовтузилося нагло.
Стрепіхаті* (7) в нього крила,
Сажотруса потом вкрило.
Тут як схопить щось за палець,
Налякався наш бувалець.
Він сахнувся, як од жару,
Вгледівши страшну почвару.
Вибалушило очища,
І шипить воно, і свище,
І, здається, має роги…
— Ти вступись мені з дороги,
Свят, свят, свят — най преч ся каже* (8)
Згинь, пощезни, лютий враже! —
Одчепилось, покотилось
І малесеньке зробилось.
Впало з даху на дорогу
І зламало праву ногу.
На асфальті тихо плаче,
Та ніхто його не бачить.
* (2) Міна - вираз обличчя.
* (3) Дідько - чорт.
* (4) Брати на кпини - насміхатися.
* (5) Зух - завзятий.
* (6) Кагла - отвір у димоході.
* (7) Стрепіхатий - кострубатий.
* (8) Най преч ся каже - хай пощезне.
Йшла Одарочка із школи
І пташа уздріла кволе:
— Що тобі, маленький пташку?
Бачу, зажурився тяжко.
Сльози он бринять у вічках,
Ой, та ти ж іще й калічка!
Де, скажи, твоя хатина,
Бідна мамина дитино? —
Та пташа мовчить затято —
Розчепірило крилята.
Дарку дзьобнуло в долоню.
— О, який ти грізний, хлоню!* (9) —
Обізвалося пташатко:
— Я не хлопець, я — дівчатко.
В нас, в галчиному загалі,
Переважно тільки Галі.
Так, я Галка Димарівна,—
Відказала пташка гнівно.—
Що ж це діється усюди —
З хати виганяють люди!..
Певно, плачуть мама й тато,
Бо не знають, де шукати.
Так, нізащо, без причини,
Я, нещасна, марно гину.—
Галя плаче — серце крає,
Крильцем очка витирає.
Дарці шкода Галі стало:
— Не залишу на поталу.—
Тулить пташку до серденька:
— Ти не плач, моя маленька,
Я тебе саму не кину,
Є у нас мала хатина,
В Садгорі, на Баронівці.
Гладить Галю по голівці.—
Я піду аж на зарінок* (10),
Назбираю там пір’їнок
І зів’ю кубельце гоже,
На твою домівку схоже.
А оклигаєш поволі —
Відпущу тебе на волю.—
Галя мружить очка сонні,
Засинає на долоні.
* (9) Хлоню - хлопче.
* (10) Зарінок - пологий берег річки, вкритий камінцями, що звуться рінь.
2
Не одна минула днина,
Підросла мала пташина,
Не болить і ніжка хвора —
Скаче весело надворі.
Та не вміє ще літати —
Бігає довкола хати.
Зазирає в кожну скриню
Повновладна господиня.
Всім клопочеться і рядить* (11)
Мусить бути скрізь порядок.
* (11) Рядить - порядкує.
* * *
Ще в Одарки, на роздоллі
Жив у приймах кіт Манолій
Можеш сала не давати,
Лиш пусти йоги до хати.
Страх любив на підвіконні
Вигріватись на осонні.
Мов калачик, тіло згорне,
Муркотить, як три валторни* (12)
Або дивиться у млості,
Чи не йдуть до хати гості.
Як приходять довгождані —
Вже й курчатко є в сметані.
Знає: гість прийшов хороший
Цілий день йому розкоші.
Гість почухає за вушком,
Дасть стегенце і галушку,
Ковбаси пахучу скибку,
А буває — навіть рибку.
Галя визнала одразу
Цю нерівність за образу:
— Взагалі, вже геть негоже
Із вікна робити ложу.
Я в роботі, все в роботі,
А для нього цирк на дроті.
Сплю давно я на бантині,
А котисько на перині.
Але ж гляньте, що за міна,
Їсть одні лиш легуміни* (13).
І чому для цього друга
Мусить бути спецобслуга?
Ні, Манолію, доволі,
Йди лови мишей в стодолі * (14).
* (12) Валторна - духовий музичний інструмент
* (13) Легуміни - ласощі.
* (14) Стодола - клуня.
Кіт подибає до хати —
Галя впреться — не пускати.
За хвоста або за ногу
Ухопивши, від порогу
Тягне, тягне, що є сили,
Мало не вриває жили.
Ще й сичить при цій нагоді:
— Не пущу тебе та й годі! —
Кіт вчепився за футрину* (15),
Галя дзьобає у спину,
І кусає, і скобоче* (16) —
Кіт то плаче, то регоче:
— Встид на цілу Буковину —
Від галчати я загину!
Мамцю моя, ти заплачеш,
Бо мене вже не побачиш
На перині, в сріблі-злоті.
Із ковбаскою у роті.
Та невже і я віднині
Буду спати на бантині?
Ох, зведуся я нінащо! —
Каже Галя: — Ти ледащо.
Бери, котику, лопату,
Та іди город копати,
Ніж лежати на печі —
Сій кручені паничі.
Для твоєї мамці киці
Хай розквітнуть чорнобривці.
Щастя — знають це усі —
Не лише у ковбасі.
* (15) Футрина - одвірок.
* (16) Скоботати - лоскотати.
3
Дарка промочила ніжки
І лежала хвора в ліжку.
Мед пила і чай із липи,
Гульк, аж хтось на неї глипа.
Звісно, Галя йде з підскоком,
Блимає веселим оком.
— Дарочко, скажи, ізвідки
Стільки гарної позлітки* (17)?
Я хотіла запитати,
Хто приніс її до хати?
Що у ній таке завито?
Виглядає смаковито! —
Дарка в сміх: — Галюню, лікар
Приписав мені ці ліки.
Се лиш зверху позолота,
А всередині гидота.
Щоб скоріше з ліжка встати,
Треба ліки ці ковтати.—
Та не йме Галюня віри,
Хочеться того надміру,
Бо гадає, необачна,—
Як блищить, то, певно, смачно.
* (17) Позлітка - сухозлітка, дуже тонкі пластини золота, якими щось оздоблюють.
Тільки Дарка задрімала,
Як у дзьобику вже мала
Галя вимріяні ліки —
У кватирку і навтіки.
Лиш одну пігулку з’їла—
Мало, бідна, не зомліла.
Так середина горіла,
Що аж днина потьмяніла.
Через отаку дрібницю,
Випила води криницю.
Впала Галя горідзьоба…
Ще й компрес кладе на лоба,
А із неї, от біда,
Випаровує вода.
Вже зробилося хмарище
І повзло воно все вище,
З того чуда, з того дива,
Почалась неждана злива.
Цілий день і ніч, до ранку
Дощ ішов безперестанку,
І води велика сила
Мало всіх не потопила.
Тиждень в Садгорі сльотило,
Доки сонце засвітило…
Як набралася Галя лиха,
Всіх тепер повчає стиха:
— Те, що гарне і барвисте,
Не завжди потрібно їсти.
4
У Дарусі, край городу,
Потічок тече зі сходу.
Каже дід: — Колись давно
Тут було шовкове дно
І водиця, мов кришталь,
Бігла у далеку даль.
Там, де тихі береги,
Я не раз ловив петруги* (18).
А тепер отут смітник,
Навіть рак із річки зник.—
Галя, що сиділа збоку,
Враз побігла до потоку.
Не побігла — полетіла,
Так їй діла закортіло.
Не вода — брунатна піна,
Галі нашій по коліна,
Там повзла, як та примара.
І за що така покара
Нашій річечці-небозі?
Мов сирітка при дорозі.
Хто проходить — кине в хвилю
То паліччя, то бадилля.
То шматки іржаві дроту,
Навіть слоїк* (19) від компоту.
Ще й подерті черевики
І маленькі, і великі.
Навіть шини від машини,
Різні гайки і пружини.
Хто б цей скарб зібрати міг?
Галя вже шукає міх.
Де набралася наснаги —
Тягне писані бисаги* (20).
Ось «багатства» цілу гору
До свого волочить двору.
Все в торби вона вмістила:
І паліччя, і бадилля,
І шматки іржаві дроту,
Навіть слоїк від компоту,
Ще й подерті черевики,
І маленькі, і великі,
Грубі шини від машини
Різні гайки і пружини.
* (18) Петруги - форель.
* (19) Слоїк - скляна банка
* (20) Писані бисаги - виткані узором подвійні торби, сакви.
Дарка в крик:— Ой, люди, пробі
Що це ти несеш у дзьобі?
Сміття треба викидати,
А вона його до хати! —
Дуже дивно нашій Галі,
Що ніхто її не хвалить.
— Дарцю, тії лиш подивися
І на мене не сварися
Все це стане у пригоді —
Знадобиться у господі. —
Дарка мовить дуже строго:
— Слухай, пташечко-небого,
Почала ти добру справу,
Потрудилася на славу.
Річка позбулась бридоти
Але се лиш півроботи
Те, що принесла до хати,
Все в утиль потрібно здати.
З цього мотлоху, до речі,
Знов красиві зроблять речі.
* * *
Дарка з Галею бігом
На візок складають лом.
Чимчикують десять миль,
Бо далеко той утиль.
Цій роботі давши лад,
Повернулися назад.
Дві газдиньки* (21) біля дому.
Ледь не падають з утоми.
Під горіхом розсохатим* (22)
Полягали спочивати.
* (21) Газдиня - господарка.
* (22) Розсохатий - розгалужений.
* * *
Був спекотний день, субота,
Всім купатися охота.
Галя вже окрай городу —
Стрімголов шубовсть у воду,
Хвилю крильцями збиває.
Коломийки все співає.
Рартом, лишенько, біда,
Чом кусається вода?
Мов листочки із раїни* (23),
З тім’я падають пір’їни.
— У воді нечиста сила,—
Галя тут заголосила,—
Ой, пір’їни мої любі,
Треба вам цієї згуби?
Чи ж я рано не вставала.
Чи вас красно* (24) не чесала?
Бідна ж моя головонько,
Як піду я додомоньку?
* (23) Раїна - тополя.
* (24) Красно - гарно.
Недалеко, біля річки,
Дід Микола рвав порічки.
Він почув, що Галя гине —
Шкода бідної пташини.
Наш дідусь промовив тихо:
— Одведу від тебе лихо.
Я чар-зілля маю в скрині.
Там чебрець, волошки сині
Деревій і матригуна.
Пір’я виросте, мов руно.
Чари мліють в черепочку —
Скоро видужаєш, дочко.
Мусиш знати, моя мила,
Чом отут таке пацила* (25).
Отруїла нашу воду
Їдь з хімічного заводу.
Генде* (26) он, труба, як жерло,
Все живе від цеї вмерло.
Треба нам її заткнути
І позбутися отрути,
Щоб стрибали в річці жабки,
Не боліли в рака лапки,
Щоб не в’яла руна-м’ята,
Щоб купалися малята.
* (25) Пацила - спіткати.
* (26) Генде - ось там.
Де взялась у пташки сила,
Камінці вона носила.
Час дарма не марнувала
І трубу замурувала.
Відтепер отруйні води
Повертають на заводи.
Є там велетенські сита.
Ними воду лиш носити.
Так і носять день при дні —
Їдь лишається на дні,
А водичка витікає
І до річечки тікає.
На білесенький пісок
Лине чистий голосок.
І сміється, і дзвенить
Голуба, шовкова нить.
Ну, а в Галі гарні справи —
Чеше пір’я кучеряве.
За матеріалами: Софія Майданська. "Пригоди Галки Димарівни". Віршована казка. Київ, "Веселка", 1991. Художник - Володимир Таран.
Більше творів Софії Майданської на нашому сайті:
Софія Василівна Майданська – поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач. Лауреат літературних премій "Благовіст" (1997) та ім. Олеся Гончара (1998); має нагороди ім. Лесі та Петра Ковалевих (1997, США). Заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки письменників України з 1979 року. Вірші Софії Майданської перекладено англійською, білоруською, болгарською, латиською, литовською, польською, португальською, російською, румунською, шведською мовами.