Публікації за тегом: Поезії

"Кохання — спів, зальот душі — не тіла,
Зоря з-за хмар, веселка дощова;
Вона ростить у нас незримі крила
І до країн незнаних порива..."

(Михайло Старицький)

"Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав."

(Василь Симоненко)

 

"З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух  непоборний,яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав’язі опалила своїми чорними ураганами війна, звідти з’явивсь,де гули жорна окупаційні, ті ненависні жорна біди, що їх “із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли”.... " (Олесь Гончар)

"Я – українець. Оце і вся моя біографія" - Василь Симоненко.

Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя  і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…

"Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біда-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті..."
(Ліна Костенко)

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.

 

 

 

 

Поезія Ліни Костенко - це музика слова. Пристрасна і велична. Музика в поезії Ліни Костенко - це душа. Безмежна і непізнана. Музика і поезія Ліни Костенко - це два космоси. І кожен - неосяжний.

Читайте вірші Ліни Костенко: 

"В дні, прожиті печально і просто", 
"Вже почалось, мабуть, майбутнє", 
"Відмикаю світанок скрипичним ключем", 
"Доля", 
"Затінок, сутінок, день золотий", 
"Крізь роки і печалі", 
"Мій перший вірш написаний в окопі", 
"Напитись голосу твого", 
"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…", 
"Ой ні, ще рано думати про все", 
"Очима ти сказав мені: люблю", 
"Пелюстки старовинного романсу", 
"Пишіть листи і надсилайте вчасно", 
"Розкажу тобі думку таємну",
"Світлий сонет", 
"Старий годинникар", 
"Три принцеси", 
"Хуртовини", 
"Щасливиця, я маю трохи неба", 
"Я ніколи не звикну". 

"Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці."

(Ліна Костенко)

 

 

Збірка поезій „Із днів журби" вийшла друком 1900 року, і в ній вміщені поезії  1897 - 1900 років. Ліричні вірші подані в трьох циклах: „Із днів журби", „Спомини" та „В пленері". В збірці надруковані дві поеми: „Іван Вишенській" та „На Святоюрській горі". Написання збірки було наслідком численних особистих драм і невдач.

 

"І ти прощай! Твого ім’я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану..."

(Іван Франко)

 

"Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?.."

(Іван Франко)

"Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?.."

(Іван Франко)

Вперше збірку надруковано у книзі «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» у Львові, 1896 року. Деякі вірші із «Першого жмутка» друкувалися в періодичних виданнях ще за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».

Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників України  до нових дослідницьких пошуків, а нас, читачів, – знову і знову відкривати для себе щось нове і цікаве в його творах.  Дивіться у цьму розділі твори Івана Франка: збірка казок "Коли ще звірі говорили" та казка "Абу-Касимові капці"; "оповідання "Малий Мирон" та "Грицева шкільна наука"; драма з сільського життя в 5 діях "Украдене щастя"; повість "Boa constrictor"; новела "Сойчине крило"; вірші зі збірки "З вершин і низин"; поезії зі збірки "Давнє й нове"; поема "Іван Вишенський"; збірка поезій "Із днів журби"; збірка віршів "Зів'яле листя"; повість "Захар Беркут"; "Слово про похід Ігоря". 

 

В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Богдана Ступки, Василя Стуса, Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Андрія Малишка, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Ганни Черінь, Ігоря Калинця, Леоніда Талалая, Сергія Губерначука, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Надії Кир'ян, Марини Брацило, Марії Дем'янюк, Марії Яновської, Людмили Кибалки, Інни Паламарчук.

 

Вірш «Contra spem spero», написаний Лесею Українкою 2 травня 1890 року, входив до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще. Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі...

Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі, у 1911 році. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною. Крім того, - знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія. Це нова жанрова форма, створена Лесею Українкою. У проблемній філософській драматичній поемі "Лісова пісня" опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання...

"Якби нам хата тепла та люди добрі,
казали б ми казку,
баяли байку
до самого світу..."

(Леся Українка)

 

 

 

 

"Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна... шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають.." 

(Леся Українка)