Публікації за тегом: Поезії

"Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить..."
(Олександр Олесь)

"Гаї шумлять", "Блакить мою душу обвіяла", "Не  бував ти у наших краях!" — поезії Павла Тичини про красу рідного краю.

 

 

 

 

8 січня 1935 року на Полтавщині народився поет-шістесятник, журналіст і громадський діяч Василь Симоненко. Народився у складний час, коли за чуйне серце й тверду громадянську позицію можна було "загриміти" до в'язниці, або й взагалі бути знищеним. Сьогодні, коли Україна ХХІ століття знову поринає у страшні реалії безпідставних ув'язнень патріотів, багато хто проводить паралелі з кривавим комуністичним катком, під який потрапив і Василь Симоненко...

 

У збірці "Росте хлоп'я, мов кущ малини" вміщено вірші Богдана-Ігоря Антонича, видатного українського поета, який жив і творив на початку ХХ-го століття у Львові: "Весна", "На кичерах сивасті трави", "Ранній вітер", "Ярмарок", "На шляху", "Антонич був хрущем", "Захід", "Неситий крук над мостом крякав", "Зелений ясень, серп і коні", "Назустріч", "Об хмару хмара", "Клени", "Весна — неначе карусель", "Село", "Зима", "Я розумію вас". Дивовижний талант поета допоможе маленьким читачам полюбити рідне слово та зрозуміти природу нашого краю.

​Через офіційну заборону Богдан-Ігор Антонич ширше знаний лише з середини 1960-х. Він справив значний вплив на сучасну українську поезію: філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

"Світлина", "Різдво", "Століття - в зачарованому колі" (Івану Драчеві), "Здається, так було одвіку" (Тарасові Федюку), "Вже не стачить старих підошов", "У небесних полях чорнокрилий тюльпан", "А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх", "Ця стерня не коле", "Чорна чаша наповнена вщерть", "Від’їзд", " Нічні голоси" (Василеві Герасим'юку), "Ксерокопія" (Ірині), "Уривок із поеми" - поезії Ігоря Римарука, представлені у цій статті.

Поезії для дітей від Володимира Підпалого про тваринний світ: "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Німенітниця", "Зозуля", "Лічилка", "Гуси".

 

 

 

 

 

 

Віршики Володимира Підпалого для малят: "Лічилка", "Зозуля", "Гуси", "Казочка про сонце", "Лісове джерельце", "Весна", "Дзвоники", "Липень", "Літо", "Суниці", "Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух", "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Нісенітниця", "Чередник", "Скоромовка", "Загадка", "Гарбуз", "Казочка про телятко", "Кінь".

"Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки..." 

(Володимир Підпалий)

"У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці..." (Володимир Підпалий)

"Ти  не  прийшла,  тебе  не  бачу  поруч...
У  небі  місяць  повагом  пливе,
промінням  срібним  землю  засіває,
з-за  хмар,  скрививши  рот  щербатий  свій,
сміється  над  моїм  наївним  серцем..."

(Володимир Підпалий)

"Там  снігу  ще  й  снігу  на  цілий  світ,
де  гуси  летіли-летіли  -  і  впали.
Там  подих  Ваш  перший  і  перший  Ваш  слід
уперто  шукає  пам'ять..."

(Володимир Підпалий)

"Ти  пишну  косу  розплела  свою", "Коли  ми  буваємо  вдвох", "Ти  не  прийшла,  тебе  не  бачу  поруч", "Та,  котру  знав  я.." - вірші про кохання від Володимира Підпалого.

"Зима  ще  тільки  пред'явля  права
на  володіння  небом  і  землею,
іще  не  засіва,  а  посіва,
а  я  стою  між  осінню  і  нею..."
(Володимир Підпалий)

Кілька віршів Володимира Підпалого про зиму та Різдво Христове: "Зимовий етюд", "Передзим'я", "Зима ще тільки пред'явля права...", "Різдвяний мороз", "Морозний вечір", "Зимовий бір", "Снігурі", "Зайчик", "Кожух".

Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

"Синочкові на першу його коляду", "Дитинство трьох", "Сад різдвяний" - поезії Івана Малковича до Різдва Христова.

"Коли вона плелася в коси —
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в таку непевну, звабну ніч?.."

(Іван Малкович)

"Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі..."

(Іван Малкович)

"Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»..."

(Іван Малкович)

Іван Антонович Малкович  — український поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Іван Малкович закінчив Івано-Франківське музичне училище, скрипковий клас (1980) і Київський університет імені Тараса Шевченка, філологічний факультет (1985). На всеукраїнському семінарі молодих авторів 19-річного юнака  було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. Іван Малкович - автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні.  Він - автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші». Іван Антонович живе і працює у Києві. З 1986 року - член Національної спілки письменників України.