Станіслав Чернілевський народився у селі Жван, що на Вінниччині. Його життєвий шлях був непростим. Хлопчик рано залишився без батька у багатодітній родині, тому йому довелося здобувати середню освіту у Тульчинському та Мурованокуриловецькому школах-інтернатах. Вірші почав писати ще у четвертому класі. Не відразу Станіславу пощастило з вибором професії. Спочатку він недовго працював учителем у селі Лучинець, а потім - у місті Тульчині після закінчення Вінницького педагогічного інституту у 1973 році, але не вважав цю роботу справді «своєю». З дитинства Чернілевський марив кінематографом і прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого він здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Проте, де б не був Станіслав Чернілевський, яку життєву дорогу собі не обрав би, він, перш за все, поет. Найвідоміша збірка поезій Станіслава Чернілевського «Рушник землі» побачила світ у 1984 році. Йому заслужено було присуджено премію імені Василя Симоненка. Поезія Чернілевського бере свої початки і мотиви в дитячих мріях. Дмитро Павличко у передмові до книги С. Чернілевського «Рушник землі» писав: «Є такі серця, для котрих розлука з матір'ю — смертне страждання…» З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних почувань народжувалися його вимогливі поняття людини і світу, емоційні хвилі душі, котрі проносилися через усе дитинство й молодість, щоб ударити нині гучним прибоєм поетичного слова".
"Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село..."(Станіслав Чернілевський)
"Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес..."(Станіслав Чернілевський)
"Нахлине злива. Перемочить
І валуни на шлях знесе.
Усе живе перетолочить
І позамулює усе..."
(Станіслав Чернілевський)
"За перевалом болів і досад,
За рядом зрад, що тяли серце чуле,
Не треба повертатися назад,
Не треба озиратись на минуле..."(Станіслав Чернілевський)
Теплота родинного інтиму - лучшее стихотворение, которое я читала. В нем детство, мама, в нем все!
не зрозумів анічогісінько
мова автора складна
думки автора особисті, не знайшли відклика в мені
специфічні вірші
Дивні вірші,нічого не зрозуміло.☹️
Теплота родинного інтиму - хороший вірш, а інші якісь незрозумілі...