Героям Крут присвятили свої поезії: Уляна Кравченко, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Михайло Зельман (Лісовий), Демид Бурко, Григорій Булах, Богдан-Ігор Антонич, Микола Верес, Андрій Гарасевич, Святослав Гординський, Богдан Бора, Михайло Дяченко, Роман Завадович, Петро Кізко, Олекса Кобець, Алла Коссовська-Давиденко, Ярема Купчинський, Михайло Лавренко, Надія Лан, Микола Лебединський, Андрій Легіт, Олекса Стефанович, Микола Луків, Олесь Бабій, Іван Гнатюк, Дажбожич, Юрій Клен, Степан Литвин, Вероніка Михалевич, Павло Тичина, Богдан Стельмах, Олексій Шевченко, Олекса Ющенко, Леся Храплива-Щур, Галина Потупляк, Марія Яновська, Сергій Губерначук, Дмитро Куренівець, Йосип Струцюк, Інелла Огнєва.
Читайте віршовані ілюстровані казки Василя Симоненка: "Цар Плаксій та Лоскотон" і "Подорож у країну Навпаки".
Згідно з біблійною оповіддю, на 40-й день після свого воскресіння Христос, кілька разів з’явившись учням, вознісся на небо. На честь цієї події православною церквою встановлено свято Вознесіння Христового. У храмах виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами «Христос Воскрес!» Вознесіння завжди припадає на четвер. На це свято найкраще росте трава. У деяких місцевостях цього, дня «заполювали льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Випікали печиво у вигляді драбинок, на Чернігівщині та Сумщині — млинці «христові онучки», з якими ходили в поле («щоб добре росло жито») або на цвинтар — поминати померлих (щоб їхні душі вознеслися на небо). Молодь улаштовувала різноманітні забави. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо слякотлива — на недорід.
Моторошно й тривожно в порожній кімнаті малому Гринькові. На вулиці вже посутеніло, і кожен закуток здається хлопчикові підступним і таємничим. Вдома немає нікого, тільки дівчинка-наймичка, та й вона порається десь на кухні. А на малого вже насуваються звідусюди похмурі ворожі сили. От-от вхоплять і стягнуть його з печі додолу. І в Гринькові борються два протилежних почуття: сидіти й цокотіти з переляку зубами на печі чи покликати на допомогу наймичку Саньку... Як розвиватимуться події далі, ви дізнаєтеся, прочитавши чудове оповідання видатного українського письменника Володимира Винниченка.
Читайте оповідання Володимира Винниченка: "Бабусин подарунок", "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Стелися, барвінку, низенько", "За Сибіром сонце сходить", "Гей, ти, бочечко", "Віють вітри, віють буйні".
"А бути все ж літам – стрімкими…
І гомінкими… І тоді –
Авжеж, гартуймо юні рими!
Гартуймо долі молоді.
І це відчується відразу –
О ні, не сум… який там сум!
Бо в серці вишито – Черкаси… –
На фоні невгамовних дум!"(Володимир Даник)
"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."(Володимир Даник)
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!(Володимир Даник)
"Кобзарство – це мистецьке явище, що належить не тільки історії... Бо є і сучасне кобзарство! Та можна усе ж сказати і так, що кобзарство – завжди сучасне! Бо його творять талановиті і небайдужі люди. І можливо саме тому настільки талановиті і настільки небайдужі, бо їх творчість переповнена любов’ю до України. Отож коли вести мову про кобзарство, то і варто було б звернутися з запитаннями, влаштувати, так би мовити, міні-інтерв’ю з кимось з сучасних кобзарів. Ну, наприклад... з Михайлом Ковалем!.." (Володимир Даник)
"А пам’ять – ніби полум’я суцвіть,
Де стільки щастя і журби без ліку.
А пам’ять – мов струна, яка звучить!
Звучить, звучить і... не змовка довіку."(Володимир Даник)
"Відбуваються зміни у житті?! Отож і з’являються нові слова, що це життя усе ж... характеризують. Ніби і слів уже давно існуючих таки вистачало, але ж... нові слова – це і нові барви! Це і щось таке, чого у нашій мові ніби і не було, а тепер... усе ж з’явилося. Слово культовий з’явилося десь у період так званої перебудови і на початку нашої незалежності. Скажімо, культовий фільм... чи культова книга... Тобто щось таке, що матиме відгук не тільки сьогодні і завтра, а і, можливо, за плином десятиліть. Слово це, як мені здається, більше фігурувало у російськомовних текстах, а потім ніби... перейшло... ереповзло... до текстів, творених українською мовою. Але ж наша солов’їна мова почувається нині, що там не кажи, значно вільніше і розкутіше, аніж це було у часи радянської імперії. І це виявляє себе не тільки у літературних творах, а і... у творенні слів..." (Володимир Даник)
"...Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ...
Те, що в душі заясніло,
Стрімко, мов хвиля, зліта.
Мовонько, ти ж наша сила,
Ти наших дум висота!"(Володимир Даник)
"Життя – це творчість... Бо тільки творчі, небуденні підходи до подій і проблем і здатні змінити те, як ми живемо, на краще. І коли говоримо про творчість взагалі, і про творчість зокрема у царині української пісні, то маємо на увазі і активні роздуми про українське життя і українські проблеми. Колись мав нагоду спілкуватися з однією цікавою людиною, талановитим поетом і прозаїком, черкащанином Іскандером Хайбуліним. Його вже, на жаль, нема поруч з нами. Але світла і щира пам’ять про нього, славного колегу-спілчанина, ще не раз і вже не вперше зігріватиме серце..." (Володимир Даник)
"Ніби хвиля важка по піску,
Знов літа – на тривожній сторінці...
У хвилину таку нелегку
Не забудьмо, що ми – українці!"(Володимир Даник)
"...Отож передача «Дрімайко»… Назва, якою ця публікація розпочинається, певна річ – просто жарт. Бо передача цікава і приваблива! І таке враження, що слухачі у неї є. Ведучий передачі представився, як Cашко-лірник. І правильно – нема чого занадто розшифровуватися! А то ще переманять кудись... у Париж чи Нью-Йорк! А нам самим в Україні такі люди потрібні. І хоч не так і багато удалося прослухати, виникало враження – талановита передача, зроблена талановитою людиною. Не збираюся когось у цьому переконувати, але деякі аргументи щодо цього усе ж приведу. Звертає на себе увагу прагнення ведучого вести розмову з маленьким українським слухачем, як з рівним собі співрозмовником. Казки – це важливо і цікаво! Бо у них немалий життєвий досвід – і конкретної людини, і цілого народу. Але ж казка і привід зачепити вагомі і неперебутні теми – а якими ж мають бути майбутні українці! А якою б ми хотіли бачити Україну…" (Володимир Даник)
"А гіркого досвіду
нібито більше і не треба,
а він усе ж...
ну, ти тільки глянь...
з’являється і з’являється!
Хоча його...
такого гіркого...
нібито і так більш,
ніж достатньо.
Як спеки, коли вирує...
таке п’янке і невгамовне літо!..."(Володимир Даник)
"І сірий колір буднів буває – досить яскравим! Коли будні переповнені подіями і радісним хвилюванням. Коли життя твоє не без творчості і не без певних досягнень, як наслідок тієї ж таки творчості. Ото ж інколи і виходить так, що твої сірі... інколи уже і зовсім сірі будні виявляються осяяними і справді... святковим промінням! Кожна мить, яку ми переживаємо, тісно пов’язана і з днями прожитими, і з днями теперішніми. І певна річ, з поглядами у майбутнє… Особливо, коли бачиш наочне підтвердження цьому взаємозв’язку..." (Володимир Даник)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
