Трилогія Володимира Рутківського «Джури» - епопея про початки козацтва в Україні. А й справді — як воно виникало це унікальне лицарство? Хто були ті перші відчайдухи, що поселялися на Дніпрі на межі з Диким полем? Історики дають вельми скупі відомості. Що ж, якщо мовчить наука, то своє слово скажуть письменники. Володимир Рутківський пише роман «Джури козака Швайки». Ілюстрації до книжки намалював один із найталановитіших українських ілюстраторів – Максим Паленко. "Джури козака Швайки", які вийшли 2007 року, стали подією в Україні. Динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям. Володимира Рутківського завжди вабить невідоме в історії. Письменник зацікавився співжиттям татар і українців. І Володимир Рутківський пише „Джур-характерників”, де чи не вперше в українській літературі кримські татари постають не трафаретно-усталеним образом стихійного лиха, що постійно нависає над ненькою-Україною. Пізніше Володимир Рутківський знаходить цікавий для себе ще один сюжетний хід – «підводний човен у степах України». Він пише третю частину «Джури і козацький човен». У цьому романі Володимир Рутківський знову постає блискучим оповідачем і чарівником слова. На читача чекають неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття.
"Угода" – це уривок з повісті-казки українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.
Повiсть-казка українського письменника Володимира Рутківського "Гостi на мiтлi" вчить чесностi, справедливостi, бережливому ставленню до природи. У цьому фантастичному творі поряд iз сучасними школярами дiють персонажi iз народних казок. Читаємо або завантажуємо повість-казку на ваші ґаджети.
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.
Читаймо продовження повісті-казки Володимира Рутківського "Гості на мітлі" (від розділу "Втеча" – до кінця твору).
Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».
"Падав сніг, ласкавий і лапатий,
обнімав нас, крилами немов...
І хотілось вічно так стояти...
Перший сніг і першая любов..."(Володимир Сосюра)
"... Це - матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини...
О мова вкраїнська!.. Хто любить її,
Той любить мою Україну."(Володимир Сосюра)
Володимир Миколайович Сосюра - один з найщиріших ліриків XX століття - увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільного і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”. Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, - це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі - гостро, до сліз, до млості... Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості.
"Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого."(Володимир Сосюра)
"Моя Україна не зубожіла,
Досить стогнати!
ЇЇ вічна слава вогнем не згоріла –
Треба лиш знати.
Моя Україна стрічає світанки
У променях бою.
В її поєдинках загоюють рани
Могутні герої.
Моя Україна не тужить,
Вона здобуває!
Хто землю осквернить, спаплюжить,
В блаженному гніві палає..."(Володимир Ухач)
"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."(Володимир Шовкошитний)
Восьмирічна українка Марія Воловод Христодуліду посіла перше місце на міжнародному пісенному фестивалі “Eurokids”. Цього року фестиваль проходив у Італії, де брало участь 29 учасників з різних країн.
Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки. У цей день усі українці йдучи на роботу чи навчання одягають вишиванки. У такий спосіб українці демонструють, що вишиванка – це одяг не лише на свята, адже вишиванка є генетичним кодом українців...
"Зранену землю прикрили кульбаби,
Зранений дім потопає в садах.
Зранені душі мандрують світами...
Гнізда лелеченьки в'ють на стовпах...
Діток чекають і все виглядають
Тих, кого вигнала з дому війна,
І, так, як ми, щиро миру благають.
Мрія на всіх у нас нині одна!"(Тетяна Строкач)
"...Поклонюся Богам,
За здоров'ячко роду,
на зцілення Воякам:
Щоби кісточки укріплялися,
Як потрощені злим — ізросталися,
Щоб всі рани умить заживлялися.
А ворожі кістки розпадалися!"(Галина Римар)
"Летить хмара паперова,
Гарна дівка Іванова.
Гарна, гарна, гарно ходить,
За собою хлопців водить:То Михайла, то Степана,
Ото з неї дівка файна!"
До збірки "Лечу у вирій" увійшли дитячі поезії Галини Кирпи: "Мова моя", "Скоро — дома", "У їжаків полягали спати", "Березень", "Шпаки і шпаченята", "Ввечері", "Запливає ранок", "Мандрівна квітка", "Тополя і калина", "Грім, що не вмів гриміти", "Двісті тиш", "Щось Зелене", "Долоня літа", "Щоб Равликові було гарно", "Нічиє дерево і моє", "Як я кажу в своєму саду", "Місяць у колисці", "Найдовший у світі танець", "Пам'яткий вечір", "Хоха", "Сидько й Тинько", "Холодна ніч", "Щось зацвіте", "Лечу у вирій", "Прохожий Серпень", "Прощай, сніжинко!", "Моя ялинка, "Малий-маленький сніг", "Де ходить Колядин", "Хмарезні хмари", "Дощ проведе", "Жолудь", "Моя мрія".
