"Отож... проблема вибору. Отож будь уважним, отож пильнуй, народе український... Бо яких слуг собі обереш, так вони тобі і служитимуть! Бо кадрове питання – ніхто не відміняв. І головне, що це кадрове питання адресоване нині не висококваліфікованому відділу кадрів чи досвідченому керівництву, а саме... українському народу. Якого від проблеми вибору відволікають стільки побутових турбот. А проблеми є і не тільки побутові. Так, проблеми є... Отож саме про наші проблеми. Вірш у іронічному ключі. Чому так?! Бо тема непроста. Отож, щоб голова від неї менше боліла..." (Володимир Даник)
"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"(Володимир Даник)
"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)
"Кожен поет хотів би, аби вірші, ним створені, знайшли своє пісенне втілення, щоб поетичні рядки, написані ним, приходили до людей у суцвітті співучих голосів. Особливо, коли тема не може не хвилювати. Коли поет хоч трохи причетний до жанру пісні, то, прочитавши щойно створений вірш, уже помічає – тут може бути пісня. А ось чи вона буде – це вже питання… Треба, щоб знайшовся талановитий музикант, якого б вірш зумів схвилювати і який би написав мелодію до нього, який би зміг додати віршу, так би мовити, пісенні крила..." (Володимир Даник)
"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"(Володимир Даник)
"Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!"(Володимир Даник)
"...Як нас біда не в’яже,
Знову розгорнем крила:
Тільки б Вкраїні нашій –
Доленька заясніла!.."(Володимир Даник)
"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)
"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"(Володимир Даник)
"Що тільки серце не мучить –
Холодно й важко, мов лід…
Мовонько щира, квітуча –
Долі усміхнений цвіт!
Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ..."(Володимир Даник)
"Ми приходимо знову і знову
Після довгих життєвих доріг,
Щоб згадати про тих добрим словом,
Хто за наші Черкаси поліг!А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."(Володимир Даник)
"А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"(Володимир Даник)
"І далеч мрійлива доріг,
І мова дзвінка, солов’їна…
А хто за Вкраїну поліг,
Того не забуде Вкраїна!.."(Володимир Даник)
"Є кафедра у одному з університетів... Де саме? У Черкасах. У якому університеті? Технологічному. Є такий університет у моєму славному козацькому місті. А якщо вже витримувати чіткість і офіційність у визначеннях, то це – Черкаський державний технологічний університет. З 1993 року я працюю на цій кафедрі і що можу про неї сказати? Що на ній у той час працювали цікаві люди, залюблені у свою справу викладачі. Люди з якими було цікаво спілкуватися. Та і студентам, сподіваюсь, було цікаво зі своїми викладачами. Та і коли нині відбуваються неофіційні засідання кафедри з якогось святкового приводу і на столі займає своє почесне місце смачний торт і до нього додаються акуратно нарізані фрукти, духмяний чай, гаряча кава, то тем для розмов буває дуже багато. Тем, що аж ніяк не обмежуються предметами, що викладаються на кафедрі. З чого, звичайно ж, можна було б і зробити висновок, що і тепер на кафедрі працюють цікаві люди. З якими цікаво спілкуватися. І з якими, думаю, цікаво і нашим студентам..." (Володимир Даник)
"Доля України тісно пов’язана з долею української книги. А українська книга – це не тільки пізнавальне явище. Це і вагомий політичний фактор. Українці – мислячі люди. Вони тягнуться і тягнутимуться до книги. Бо книга, яка варта уваги, це і знання, і досвід, і духовне горіння. Це і активний пошук шляхів у майбутнє. Українські видавці – це цікаві люди. І вони видають не тільки книги. Вони і у приватній розмові можуть видати таке, що ні в одній книзі чи газеті не вичитаєш. З такими людьми цікаво спілкуватися, бо головний нерв їхньої діяльності – книги... Вже видані і ще не видані в Україні. Олександр Апальков, що очолює міжнародне видавництво та літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas», не тільки досвідчений видавець, а і цікавий прозаїк. Не читали?! Буде нагода – прочитайте!.." (Володимир Даник)
"Рядові, рядові, рядові –
Хоч далеко вам до генералів,
Та до бою ви мужньо ставали!
І не всі з вас зостались живі.
І пригадається – скільки атак
Десь за висотку було невідому!
А коли бій затихав, думав – як
Мама, дружина і діти удома?!.."(Володимир Даник)
"І повноводе, мов Дніпро,
Бажання манить, ніби магніт,
Поспішаймо робити добро,
Поспішаймо відкривати світ!"(Володимир Даник)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
